Справа № 2о-8-1/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2007 року                                                  м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

В складі: головуючого судді        Кирилюк Г.М.

народних засідателів:   ОСОБА_3

ОСОБА_4

при секретарі                  Обухівському О.В.

з участю заявника        ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_5

заінтересованої особи:                    ОСОБА_6

та його представника                      ОСОБА_7

представника органу опіки            Майдибури Л.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_6, Орган опіки та піклування Святошинського районної у м. Києві державної адміністрації про визнання фізичної особи недієздатною ,-

встановив:

В вересні 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати його мати, ОСОБА_2, 1936 року народження, недієздатною.

Посилається на ті підстави, що в травні 1994 року ОСОБА_2 подарувала своєму сину, ОСОБА_6, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності. На той час мати мала психічну хворобу, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З 1987 року ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері, періодично лікується на стаціонарному відділенні лікарні ім. Павлова. З 1989 року вона є інвалідом 2-ї групи з діагнозом психічного захворювання - інволюціонний параноід, стійкий виражений депресивний параноїчний синдром. На даний час ОСОБА_2 перебуває у важкому стані здоров'я та знаходиться на стаціонарному лікуванні в лікарні.

В судовому засіданні заявник та його представник заяву підтримали з урахуванням уточнень. Просять визнати ОСОБА_2 недієздатною на час укладення нею договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 травня 1994 року, оскільки від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним вказаного правочину. Також просять визнати ОСОБА_2 недієздатною і на даний час з метою встановлення над нею опіки.

Заявник пояснив, що в грудні 1987 року його мати , ОСОБА_2 вперше потрапила в лікарню ім. Павлова, де двічі лікувалась в умовах стаціонару, визнана інвалідом 2 групи безстроково. Психічне захворювання відобразилось в її поведінці та діях. З 1988 року вона розповідала про те, що чує «внутрішній голос», якій дає вказівки як і що роботи.  В 1990 р. його достроково демобілізували з армії по догляду за нею.

Станом на 1994 р. мати була роздратована та неспокійна. На момент укладання договору дарування приймала сильні ліки. В даний час ОСОБА_2 потребує постійного догляду.

Представник заінтересованої особи, органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації не заперечує проти визнання ОСОБА_2 недієздатною на час винесення рішення. Разом з тим, заперечує проти визнання її недієздатною на час укладання договору купівлі-продажу квартири, оскільки вважає, що це питання необхідно вирішувати після встановлення над громадянином опіки.

Заінтересована особа ОСОБА_6 та його представник проти заяви заперечують в повному обсязі.

Посилаються на ті підстави, що ОСОБА_2 має на меті скасування договору дарування квартири та звернулась до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним. ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, оскільки також має на меті позбавити ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1. Вважають, що на день оформлення договору дарування психічний стан ОСОБА_2 був нормальним, вона сама призначила зустріч в нотаріальній конторі, пояснила, що хоче подарувати йому квартиру, оскільки заявник вже забезпечений житлом. Проте в даний час вона повідомила про те, що квартиру він не отримає до тих пір, доки у нього не буде власної дитини.

На даний час ОСОБА_2 також є дієздатною особою та не потребує стороннього догляду. Пояснив, що вона сама отримує пенсію, та розпоряджається нею, є власником автомобіля, який придбав ОСОБА_1

Суд, заслухавши заявника, його представника , заінтересовану особу ОСОБА_6 та його представника, представника органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного , стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно ст.. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 11.12.1987 р. по 8.02.1988 року перебувала на лікуванні в лікарні ім. Павлова та була виписана з діагнозом: «інволюційний параноід». З 15.07. по 31.08.1989 та з 13.09.1989 р. по 14.12.1989 р. остання повторно лікувалась в денному стаціонарі психіатричного диспансеру та була виписана з діагнозом: «інволюційний параноід, стійко виражений депресивно-параноїдний синдром». Як вбачається з виписки з історії хвороби №280 , ОСОБА_2 хворіє з 1987 року, коли стала стверджувати, що на роботі на неї впливають променями, скаржилась , що її хочуть вбити.

З березня 1988 р.ОСОБА_2 була поставлена на облік в психіатричному диспансері з приводу душевного захворювання (а.с.38).

Як вбачається з медичної картки ОСОБА_2 , на протязі 1990 р. у неї продовжувались стійко утримуватись психічні розлади , з приводу чого вона приймала підтримуючу медикаментозну терапію антидепресантами та седативними препаратами, восени 1990 року була визнана інвалідом II групи безстроково. При

оглядах районним психіатром 22.02.1994 p., 12 та 19.05.1994 p., 25.10.1994 p., ОСОБА_2 скаржилась на головні болі, роздратованість, слабкість, скарги на порушення сну. При цьому виявляла емоційну одноманітність, дещо понижений рівень настрою, в'язкість мислення. Лікарем встановлювався діагноз: «інволюційна меланхолія», призначалась амбулаторна медикаментозна терапія седативним препаратами.

26.05.1994 р. ОСОБА_2 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 (а.с.39).

Згідно даних медичної документації , на протязі 2004 р.-2006 р. ОСОБА_2 практично щомісяця зверталась за амбулаторною медичною допомогою до районного психіатра зі скаргами депресивно-іпохондричного характеру та тривогу.

Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 317 від 13 березня 2007 року, ОСОБА_2 на день складання договору дарування від 26.05.1994 року недоумством не страждала, а страждала психічним захворюванням у вигляді інволюційної меланхолії та за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

На даний час ОСОБА_2 також страждає психічним захворюванням у вигляді інволюційної меланхолії з параноідними включеннями на тлі органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з помірним інтелектуально-мнестичним зниженням та за своїм психічним станом не можу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Висновок судово-психіатричної експертної комісії від 13.03.2007 р. № 317 є обґрунтованим, не викликає у суду сумнівів в його правильності та достовірності, оскільки ґрунтується на спеціальних пізнаннях, має чітко визначений та конкретний характер, зроблений на підстави медичної документації та матеріалів справи, а також не суперечить сукупності інших досліджених в судовому засіданні доказів.

Так, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_2 з кінця 80-х років виявляє суттєві психічні порушення, а саме, безпричинно ображається, виявляє замкнутість, похмурість, різку зміну настрою тощо. Свідка ОСОБА_7, яка є її племінницею, іноді не впізнавала, була схильна « заговорюватись», мав місце факт, коли вона на деякий час зникала з дому (а.с.53-55, 76-78).

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що на його думку ОСОБА_2 ніяких певних психічних порушень не виявляла, була привітною, спокійною. Проте, при останній зустрічі вела себе незрозуміло, виглядала похмурою, не бажала спілкуватись. Вважає, що остання таким чином намагалась зобразити наявність у неї «ненормальності» (а.с. 55-57).

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що з 1992 р. ОСОБА_2 ніяких психічних відхилень не виявляла. При цьому мали місце брутальні лайки ОСОБА_2 з нею (а.с.57-58).

Свідок ОСОБА_11 з приводу психічного здоров'я ОСОБА_2 нічого пояснити не могла (а.с. 58-59).

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що не пам'ятає обставин події, при яких вона посвідчувала договір дарування в травні 1994 року (а.с.78-79).

Відомості, що містяться в характеристиках на ОСОБА_2 від 23.11.2006 р. та від 20.11.2006 р. з місця її проживання, а саме, що остання веде спокійний спосіб життя та відсутність на неї скарг з боку сусідів та мешканців будинку ( а.с.41-42), факт її звернення до суду в березні 2005 р. з позовом про визнання договору дарування квартири не дійсним (а.с.71), її пояснення, дані в ході розгляду цієї справи (а.с. 66), а також те, що з 28.11.2006 р. за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль,

не є безумовними доказами того, що остання на момент укладання договору дарування та на даний час є особою, яка розуміє значення своїх дій та керує ними.

З урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності суд дійшов висновку про доведеність та необхідність задоволення заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатною на час підписання договору дарування 26.05.1994 p., оскільки від цього залежить визнання недійсності договору та на даний час у зв'язку з необхідністю встановлення над нею опіки.

Враховуючи викладене, керуючись ст.39, ст. 40 ЦК України, ст.ст. 236-241 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Заяву задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, 1936 року народження, недієздатною на момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 травня 1994 року та на даний час та встановити над нею опіку.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.