Справа № 2-249/2009 p.

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

22 січня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого судді Шембелян B.C.,

при секретарі Бітківській О.О.,

розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської комунальної установи «Обласна рятувально-водолазна служба» про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

29 травня 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Луганського комунального управління «Обласна рятувально-водолазна служба», в якому посилається на те, що він з 1 квітня 2005 року працював у відповідача у посаді водолазу 2 класу на Лутугинській рятувально-водолазній станції. Наказом № 28 від 31 березня 2006 року він був переведений на постійну роботу з 1 квітня 2006 року на посаду водолазу на Щастинську рятувально-водолазну станцію, проти чого позивач заперечував, оскільки він такої згоди не давав, це місце роботи знаходиться в іншій місцевості, тому без його згоди цей перевід неможливий. З вказаного часу на нове місце роботи він не виходив, як і раніше виходив на попереднє місце роботи, вимагаючи скасування незаконного наказу. За захистом своїх прав позивач звертався зі скаргами до правоохоронних органів та територіальної державної інспекції праці. Згодом головний бухгалтер повідомила його про те, що наказ про його переведення скасовано, але з відповідним наказом його не ознайомили. Вважаючи, що питання вирішено, позивач 20 квітня 2006 року звернувся до відповідача з заявою про надання йому відпустки з 3 травня 2006 року, оскільки за графіком він мав піти у відпустку саме у травні. Але йому в цьому було відмовлено з посиланням на те, що графік відпусток змінено і відпустка буде надана у листопаді 2006 року, з чим він не погодився. Після проведених компетентними органами перевірок діяльності відповідача, наказом № 32 від 21 квітня 2005 року було скасовано наказ про його переведення, з яким позивач був ознайомлений 28 квітня 2006 року. При ознайомленні з наказом виявилося, що у наказі не було вказано з якого числа йому слід приступити до роботи, тому позивач вказав, що до роботи приступає з 1 травня 2006 року. Оскільки 1 та 2 травня були святковими днями, а наказу відповідача щодо виходу на роботу у святкові дні не було, позивач, вважаючи, що з 3 квітня 2006 року йому має бути надана відпустка, в ці дні на роботу не виходив. Прийшовши 4 травня 2006 року на роботу з метою отримання заробітної плати за час щорічної відпустки, позивач дізнався, що відпустка йому так і не була надана, тому, після цього він продовжував кожного дня приходити на роботу, однак начальнику станції було наказано не допускати його до роботи без виправдувальних документів щодо відсутності позивача на роботі з 27 квітня 2006 року по 5 травня 2006 року, його пояснення з цього приводу не було взято до уваги. Не зважаючи на це, позивач продовжував виходити на роботу. Наказом № 37 від 15 травня 2006 року він був звільнений з роботи. При цьому повний розрахунок з ним проведено не було, заробітну плату в сумі 386 гр. 88 коп. йому не було виплачено. Позивач вважає, що вказане звільнення не відповідає вимогам закону, викликане негативним ставленням до нього з боку керівництва відповідача, він був звільнений без згоди профспілкового комітету, у період перебування його у відпустці. Крім того, невихід на роботу працівника у зв’язку з незаконним переведенням, не може вважатися прогулом без поважних причин. У зв’язку з незаконним звільненням він втратив заробіток, розмір якого за час вимушеного прогулу просив

стягнути з відповідача. Також незаконним звільненням йому було заподіяно моральну шкоду, відшкодування якої позивач оцінює у сумі 5000 гривень. Тому позивач просив поновити його на роботі на посаді водолаза 2 класу на Лутугинській рятувально-водолазній станції Луганського комунального управління «Обласна рятувально-водолазна служба», стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 833 грн.28 коп., стягнути невиплачений заробіток за відпрацьований час 386 грн. 88 коп., стягнути моральну шкоду у сумі 5000 грн. та витрати за надання юридичної допомоги 2000 грн. Також просив покласти на ОСОБА_3 -бухгалтера установи та ОСОБА_4 - керівника, винних у його незаконному звільненні та переведенні, обов’язок покрити шкоду, заподіяну Луганському комунальному управлінню «Обласна рятувально-водолазна служба» у зв’язку з оплатою йому часу вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, надав суду заяву від 22.01.2009 року, відповідно якої просив: поновити його на роботі в Луганській комунальній установі «Обласна рятувально-водолазна служба» на посаді водолазу 2-го класу Лутугинської рятувально-водолазної станції з 29 квітня 2006 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за дні вимушеного прогулу у розмірі 18210, 65 грн. з 29.04.2006 року по 29.04.2007 року та з 05.09.2007 року по 22.01.2009 року та у відшкодування витрат на правову допомогу 2000 грн. Інші вимоги, в тому числі і щодо відшкодування моральної шкоди -залишити без розгляду. Розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою суду від 22.01.2009 року вимоги позивача за його заявою частково залишені без розгляду, в тому числі щодо відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача позовні вимоги визнав в частині поновлення позивача на роботі та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, згідно з розрахунком в сумі 18210, 65 грн. з 29.04.2006 року по 29.04.2007 року та з 05.09.2007 року по 22.01.2009 року, про що надав відповідну заяву, просив розглядати справу за його відсутності.

Треті особи в справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що надавали пояснення в суді щодо обставин звільнення позивача, вважали, що їх вини в незаконному звільненні позивача немає, в останнє судове засідання не з’явилися, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином. ОСОБА_4 надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, показання свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7 дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для прийняття рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, що приймають участь у справі, виникає спір.

Оскільки треті особи в справі на стороні відповідача: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які займали посаду виконуючих обов’язки керівника відповідача і за наказами яких позивача двічі було звільнено з займаної посади в установі відповідача, вважали свої накази законними, на думку суду, хоча у сторін і не виникає спору щодо незаконності наказів про звільнення позивача, ці обставини підлягають доказуванню, оскільки їх оспорюють треті особи у справі.

Судом встановлено, що позивач з 1 квітня 2005 року працював у Луганській комунальній установі «Обласна рятувально-водолазна служба» на посаді водолазу 2-го класу Лутугінської рятувально-водолазної станції. Наказом відповідача № 37 від 15 травня 2006 року позивача було звільнено з 29 квітня 2006 року з займаної посади за ст. 40 п.4 КЗпП України за прогул, скоєний 29 квітня, 1 та 2 травня 2006 року, що вбачається з резолютивної частини тексту наказу. Вказані

обставини підтверджуються копіями наказів про прийом позивача на роботу, та про звільнення з його з займаної посади.

Наказ про звільнення позивача № 37 від 15 травня 2006 року було видано за підписом третьої особи у справі на стороні відповідача ОСОБА_4, якого, як зазначено в письмових поясненнях відповідача від 29.08.2008 року № 310, відповідно до розпорядження Луганської обласної ради № 43 від 24.02.2006 року та наказу № 14 від 27.02.2006 року, було призначено його виконуючим обов’язки начальника ЛКУ «ОРВС» - з 24.02.2006 року, що підтверджено копією наказу.

Згідно зі ст. 40 п. 4 КЗпП України трудовий договір, укладений з працівником на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі вчинення працівником прогулу без поважних причин.

Суд вважає, що підстав для такого звільнення у відповідача не було.

Судом встановлено, що між позивачем та посадовими особами відповідача склалася конфліктна ситуація у зв’язку з виданням відповідачем з порушенням трудового законодавства наказу № 28 від 31 березня 2006 року про переведення позивача на інше місце роботи в іншу місцевість, проти чого позивач заперечував; відстороненням його від роботи з вказаного часу та неможливістю виконувати попередні обов’язки, відмовою надати чергову відпустку у встановлений графіком строк, що підтверджується копіями відповідних наказів, заяв, докладних записок, актами перевірок додержання відповідачем трудового законодавства.

Позивач з цього приводу звертався за вирішенням цього питання, як до відповідача, так і в інші органи щодо порушення відповідачем трудового законодавства стосовно нього, що підтверджується копіями відповідних звернень та відповідями позивачеві на них, актами перевірок діяльності відповідача компетентними органами, де такі факти знайшли своє підтвердження.

Після проведених за його зверненнями перевірок компетентними органами, відповідачем вказане переведення позивача наказом № 32 від 21 квітня 2006 року було скасоване, проте з вказаним наказом позивач був ознайомлений тільки 28 квітня 2006 року о 20 годині 10 хвилин, про що свідчить його підпис на тексті наказу, що підтверджується копією вказаного наказу. Як пояснив позивач та підтвердив третя особа - ОСОБА_4, останній особисто ознайомлював його з наказом і не заперечував проти виходу останнього на роботу з 1.05.2006 року.

Оскільки в наказі не було вказано інших відомостей стосовно часу подальшого продовження позивачем попередньої роботи, позивачем було вказано початок продовження роботи з 1 травня 2006 року, про що свідчить його власноручний напис при ознайомленні з вказаним наказом, дійсність якого позивач підтвердив в судовому засіданні. Доказів того, що керівництво відповідача в особі ОСОБА_4 як керівника установи не погодилося з тим, що позивач приступить до роботи на посаді водолазу 2-го класу Лутугинської рятувально-водолазної станції роботу з 1.05.2006 року, і позивач повинен негайно приступити до виконання своїх обов’язків, суду не надано.

Посилання ОСОБА_4 на відсутність позивача на робочому місці 1 та 2 травня 2006 року, на увагу не заслуговують, оскільки це святкові дні, доказів того, що позивач у встановленому порядку був залучений до роботи у святкові дні, суду не надано.

Крім того, з тексту наказу № 37 від 15 травня 2006 року вбачається, що позивача було звільнено з 29 квітня 2006 року, тобто 1 та 2 травня 2006 року він вже не повинен був виходити на роботу, а тому немає підстав вважати, що у вказані дні позивач відсутній на роботі без поважних причин.

Також судом встановлено на підставі пояснень позивача, показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - працівників Лутугинської рятувально-водолазної станції, що наприкінці квітня позивач кульгав та скаржився на біль в нозі. Відповідно до відповідей Головного лікаря Лутугинського Територіального медичного об’єднання від 10.10.2008 року № 1237 та від 7.11.2008 року № 1379 на запит суду, хворому ОСОБА_1., якого оглянуто хірургом в Лутугинській районній поліклініці 29.04.2006 року, встановлено в нього інфіковану потертість стопи, було

відкрито лист непрацездатності серія AAA № 580633 від 29.04.2006 року і направлено хворого на обстеження зам. Головного лікаря за експертизою. 30.04.2006 року зам. Головного лікаря за експертизою після огляду позивача визнав останнього працездатним, оскільки функція стопи не була порушена, і прийняв рішення про повернення листа непрацездатності до реєстратури поліклініці, де лист знаходився до кінця 2006 року, після чого його було списано та знищено. Зазначений факт підтверджується завіреними копіями відповідних документів, що надіслані медичною установою на адресу суду.

Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що позивач був відсутнім на роботі 29 квітня 2006 року у зв’язку із зверненням за медичною допомогою. Враховуючи відкриття позивачу

29.04.2006 листка непрацездатності хірургом Лутугинської районної поліклініці, відсутність позивача на роботі 29 квітня 2006 року, на думку суду, не можна вважати прогулом без поважних причин. У відповідності із ст. 40 п.4 КЗпП України підставою для звільнення може бути тільки прогул, скоєний без поважних причин, а оскільки у даному випадку суд вважає причини відсутності позивача на роботі 29 квітня 2006 року поважними, суд не знаходить підстав для звільнення позивача.

За таких обставин суд вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньому місці роботи з часу, з якого його було неправомірно звільнено - з 29 квітня 2006 року; наказ відповідача № 37 від 15 травня 2006 року за підписом ОСОБА_4 як виконуючого обов’язки керівника установи про звільнення позивача за прогул - підлягає скасуванню як незаконний.

Учасники процесу не оспорюють тих обставин, що після прийняття Ленінським районним судом м. Луганська рішення у цій справі 23.05.2007 року, яким було поновлено позивача на займаній посаді, позивача було допущено до роботи згідно з наказом третьої особи у справі на стороні відповідача ОСОБА_5, який на той час начальника ЛКУ «ОРВС». І позивач продовжував працювати в установі відповідача до 05.09.2007 року.

Після скасування вказаного рішення суду від 23.05.2007 року ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16.08.2007 року з направленням справи на новий розгляд, наказом № 119 від 05.09.2007 року за підписом третьої особи у справі на стороні відповідача ОСОБА_5 як виконуючого обов’язки начальника ЛКУ «ОРВС» - позивача ОСОБА_1 було вдруге звільнено - від 05.09.2007 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули) на підставі наказу № 37 від 15 травня 2006 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 16.08.2007 року.

Як пояснив суду ОСОБА_5, що підставою для прийняття ОСОБА_1 на роботу було рішення Ленінського районного суду в цій цивільній справі від 23.05.2007 року. Після скасування цього рішення апеляційним судом Луганської області, він вважав, що підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі не існувало, тому ОСОБА_5 і видав наказ про звільнення позивача. Інших підстав для звільнення ОСОБА_1 не було.

Суд, враховуючи пояснення третьої особи у справі на стороні відповідача ОСОБА_5, вважає наказ № 119 від 05.09.2007 року про звільнення позивача за прогули безпідставним. Суд не приймає доводи ОСОБА_5 до уваги, оскільки ухвалою апеляційного суду Луганської області від

16.08.2007 року не було остаточно вирішено справу та визнано законним звільнення позивача згідно з наказом № 37 від 15 травня 2006 року. Оскільки судом вище вже вказано підстави, за яких суд вважає первинне звільнення позивача з 29.04.2007 року за наказом № 37 від 15 травня 2006 року також безпідставним та незаконним, суд вважає, що немає потреби знову повторювати вказане обгрунтування.

На підставі викладеного, суд також вважає, що 05.09.2007 року законних підстав для звільнення ОСОБА_1 за прогули на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України не було, тому наказ № 119 05.09.2007 року також підлягає скасуванню як незаконний.

Тому вимоги позивача в частині поновлення його на роботі підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, одночасно вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивач з часу звільнення та до теперішнього часу не працює, тому відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При цьому суд вважає, що розрахунок середнього заробітку повинен провадитися за Правилами розрахунку середнього заробітку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, виходячи з заробітку за два місяці, які передували місяцю звільнення.

Позивач не оспорює та погодився з розрахунком відповідача суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 18210, 65 грн., перевіривши який суд вважає його математично правильним.

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму.

Крім того, суд вважає необхідним звернути рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення належних позивачеві сум у межах заробітної плати за один місяць.

З урахуванням того, що позовні вимоги судом задовольняються суд вважає необхідним стягнути у відшкодування витрат позивачеві за надання юридичної допомоги 2000 гривень на підставі ст. 88 ЦПК України, а також покладає на відповідача виплату судового збору у справі пропорційно задоволеним вимогам - в сумі 182 гривні в доход держави.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 40, 115, 235, 237-1 КЗпП України, суд -

вирішив:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Луганській комунальній установі «Обласна рятувально-водолазна служба»на посаді водолазу 2-го класу Лутугінської рятувально-водолазної станції з 29 квітня 2006 року, скасувавши наказ № 37 від 15 травня 2006 року та наказ № 119 від 05 вересня 2007 року виконуючих обов’язки, що видані виконуючими обов’язки начальників Луганської комунальної установи «Обласна рятувально-водолазна служба» про його звільнення.

Стягнути з Луганської комунальної установи «Обласна рятувально-водолазна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за дні вимушеного прогулу у розмірі 18210, 65 грн., у відшкодування витрат на правову допомогу 2000 грн.

Рішення в частині поновлення на. роботі та стягнення середнього заробітку за дні вимушеного прогулу допустити до негайного виконання в межах сум платежу за один місяць -в розмірі 638, 97 грн.

Стягнути з Луганської комунальної установи «Обласна рятувально-водолазна служба» на користь держави судовий збір в розмірі 182, 11 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, після чого протягом двадцяти днів повинна бути подана апеляційна скарга.