Копія: Справа № 1-7/07р. ВИРОК

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 квітня 2007 року                            Великобагачанський районний суд Полтавської області

в складі головуючого-судді                     Білецької В.І.

при секретарі                                        Гавриленко Н.В.

з участю прокурора                               Дулич О.Д.

адвоката                                               ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Велика Багачка кримінальну справу по

обвинуваченню

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

смт. Нові Санжари Полтавської області,

українця, громадянина України,

одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей,

з середньою освітою, працює водієм в ПП «Зорін»,

раніше не судимий, проживає за адресою: АДРЕСА_1

за ч.2 ст.286 КК України, ВСТАНОВИВ:

23 липня 2006 року близько 24 години гр. ОСОБА_2, керуючи по дорученню автомобілем марки НОМЕР_1, з причепом марки НОМЕР_2, який згідно договору оренди № 15/08 від 15.08.2005 року знаходиться в користуванні ПП «ОСОБА_6», який належить Кошельник Валерію Івановичу, рухався по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» від м. Києва в напрямку м. Харкова, де, проїжджаючи 271 км. вищевказаної автодороги, поблизу села Сидорівщина В-Багачанського району Полтавської області, змінив напрямок руху, не переконавшись що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, не надав перевагу в русі транспортному засобу, який рухається на зустріч, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автобусом марки НОМЕР_3, який належить ОСОБА_3, під керуванням ОСОБА_4, чим порушив п.п. 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію автобуса марки НОМЕР_3 громадянину ОСОБА_4 згідно висновку судово-медичної експертизи № 176-А від 01.09.2006 року були завдані тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть.

В судовому засіданні підсудній ОСОБА_2 винним себе у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнав частково, суду показав, що 21.07.2006 року він автомобілем марки НОМЕР_1 з паливоцистерною за вказівкою директора ОСОБА_6, в якого він працює водієм, виїхав у відрядження в Київську область. Виконавши завдання, 23.07.2006 року приблизно о 14 год. він виїхав з міста Києва та рухався в місто Полтаву. По дорозі він робив декілька короткочасних зупинок попити кави та поїсти. Коли в»їхав у В-Багачанський район було вже темно, проїзна частина дороги була не завантажена, автомобілів на проїжджій частині було небагато. В той час, коли його осліпив зустрічний автомобіль, він побачив, що на його смузі для руху в попутному напрямку рухається

2

велосипедист, відстань до якого була 3-4 метри. З метою недопущення наїзду на вказаного велосипедиста прийняв ліворуч приблизно на 1 метр, і ще не об»їхавши велосипедиста, відчув удар його автомобіля зустрічним автобусом. Після зіткнення його автомобіль відкинуло на ліве по ходу руху узбіччя, а автобус відкинуло на праве узбіччя. Від удару його викинуло з кабіни, свідомості він не втрачав і відразу ж підвівся і намагався заглушити автомобіль, і в цей час до нього підійшли якісь люди і допомогли це зробити. Приблизно через 20-30 хв. на місце ДТП прибула карета медичної швидкої допомоги, яка забрала його і двох водіїв автобуса до В-Багачанської ЦРЛ.

Що стосується цивільного позову потерпілої ОСОБА_5, то він визнає його частково в сумі 25 000 гривень. Просив суд суворо не карати, не позбавляти його волі, так як вчинив злочин по необережності, обіцяв сплатити визначену судом суму потерпілій.

Крім часткового визнання своєї вини, вина підсудного ОСОБА_2 доведена такими доказами, дослідженими в судовому засіданні:

- показами потерпілої ОСОБА_5, яка суду показала, що відносно ДТП, що сталася з її

чоловіком ОСОБА_4, вона пояснити нічого не може, крім того, що 23.07.2006 року її

чоловік поїхав у відрядження і автобусом марки МАН повіз людей в місто Київ, а вранці їй

повідомили, що її чоловік загинув. Вона не знає обставин справи, але сказала, що в її чоловіка

був великий стаж водія дальнобійника і ніколи аварій з ним не траплялось. Вона свій позов

підтримує так як добровільно їй підсудній та власник автомобіля завдану шкоду не

відшкодували, навіть цього не пропонували, вона залишилась з неповнолітньою дитиною сама і

без годувальника. Просила суд стягнути на її користь з підсудного ОСОБА_2 та ОСОБА_6

100 000 гривень моральної шкоди, 200 грн. матеріальної;

-   показами свідка ОСОБА_7, який суду показав, що він в якості другого водія разом з

ОСОБА_4 їхали автобусом по автодорозі Київ-Харків до міста Києва. Він бачив як їм на

зустріч рухався автомобіль марки ДАФ (бензовоз), який почав відклонятися від своєї

прямолінійної траєкторії та виїжджати на зустрічну смугу. Водій ОСОБА_4 в цей час почав

приймати праворуч і виїхав на узбіччя, але зіткнення уникнути не зміг. Автомобіль ДАФ

вдарив автобус в ліву передню частину. Від удару автобус повело на ліве узбіччя. Пасажири

автобуса допомогли вийти з автобуса йому та ОСОБА_4 і через деякий час на місце ДТП

прибула машина швидкої допомоги, яка доставила його і обох водіїв у В-Багачанську ЦРЛ.

ОСОБА_4 був у тяжкому стані, у нього був шок, він не міг сидіти;

-   показами свідка ОСОБА_8 про те, що його автомобіль ДАФ згідно договору оренди

перебував у користуванні ПП «ОСОБА_6», який знаходився в трудових відносинах з водієм

ОСОБА_2 Десь близько 2 години 24.07.2006 року йому зателефонували додому і

повідомили, що ОСОБА_2 потрапив в ДТП у В-Багачанському районі. Коли він приїхав на

місце ДТП, то люди повідомили, що всіх водіїв забрала швидка допомога і повезла до

В-Багачанської лікарні. Він також поїхав до В-Багачанської ЦРЛ і забрав у ОСОБА_2

документи на автомобіль;

·     показами судово-медичного експерта Василова М.І., який суду показав, що він проводив судово-медичне дослідження трупа ОСОБА_4 і встановив, що смерть його наступила в результаті множинних переломів ребер, розриву легенів, що визвало травматичний шок. Дані пошкодження могли виникнути внаслідок автотравми. Ці пошкодження стосовно живої особи відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, як спричинивші смерть. Що стосується висновку судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_4 а.с.29, то там допущена опечатка і слід вважати вірним слово «тулубу» замість слова «голови» в реченні пункту 2.;

·     показами цивільного відповідача ОСОБА_6, який суду показав, що він позов потерпілої не визнав і вважає, що підсудній ОСОБА_2 повинен повністю нести відповідальність, так як він у вихідні дні, згідно договору, повинен відпочивати. Вважає, що він самовільно залишився в місті Києві на вихідні дні. Дійсно, згідно трудового договору № 1372 від 04.04.2005 року ОСОБА_2 працює у нього водієм і він його характеризує з позитивної сторони;

-        протоколом огляду місця ДТП, схемами та фото таблицями до нього, де зафіксована

інформація про положення транспортних засобів після ДТП та встановлене місце зіткнення

транспортних засобів (а.с.5-12 т.1);

·   даними протоколів огляду автобуса марки МАН та автомобіля марки ДАФ, в ході яких зафіксовані всі пошкодження на ТЗ (а.с. 15-23 т.1);

висновком авто-технічної експертизи про те, що в діях водія автомобіля ДАФ ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 10.1, 11.3 ПДР України, які з технічної точки зору

3

знаходились в причинному зв»язку з виникненням даної події. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити зіткнення з автобусом, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. В діях водія автобуса МАН ОСОБА_4 порушень ПДР України не вбачається. (а.с.142-143 т.1);

-   висновком судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_4 про те, що в результаті ДТП йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що потягли його смерть (а.с.100 т.1).

Дослідивши докази по даній справі, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 своїми необережними діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_4, ОСОБА_2 скоїв злочин, і його дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 286 КК України.

Суд не приймає до уваги покази підсудного ОСОБА_2 про те, що під час руху на його смузі несподівано з»явився велосипедист, який змусив його виїхати на зустрічну смугу руху, так як вони не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства, спростовуються показами свідка очевидця ОСОБА_7. Покази підсудного суд розцінює як самозахист та спробу уникнути відповідальності.

При призначенні підсудному виду і міри покарання суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину, наслідки, що настали, характеристику винної особи, який позитивно характеризується за місцем роботи та місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, і вважає за можливе призначити ОСОБА_2 мінімальну міру покарання, встановлену санкцією ст. 286 ч.2 КК України.

Згідно ст. 66 КК України суд визнає обставиною, що пом"якшує покарання підсудного ОСОБА_2 - часткове визнання вини, щире каяття.

Згідно ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання підсудного, судом не встановлені.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України - фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових обов»язків.

Суд вважає, що належним відповідачем по цивільному позову ОСОБА_5 повинен бути ПП «ОСОБА_6», з яким підсудній ОСОБА_2 знаходився і знаходиться в трудових відносинах згідно трудового договору № 1372 від 04.04.2005 року.

На час вчинення ДТП, на підставі договору оренди № 15/08 від 15.08.2005 року, ПП «ОСОБА_6» володів і використовував автомобіль НОМЕР_1, яким керував 23.07.2006 року його водій ОСОБА_2

При визначенні суми моральної шкоди суд враховує глибину душевних страждань потерпілої та її малолітнього сина, ті обставини, що сім»я Родіних залишилася без основних засобів для існування, так як втратила свого годувальника, і вважає за доцільне задовольнити цивільний позов частково.

Відповідно до ст. 28 КПК України додаткову позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди в сумі 100 000 гривень, яка була подана після проведення судового слідства, залишити без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 323,324 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 підписку про невиїзд - змінити на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 200 гривень матеріальної шкоди та 45 000 гривень моральної шкоди.