Справа № 2-1468/11

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 квітня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за  участі Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Бельгії,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач  ОСОБА_1 через Головне управління юстиції у м. Києві звернулась до суду  і просить  визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, відповідачем ОСОБА_2, просить повернути неповнолітнього ОСОБА_3 до Бельгії за адресою :АДРЕСА_1 Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку,  зобов’язати відповідача ОСОБА_2. передати неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, матері ОСОБА_1, яка приїде на Україну, щоб забрати дитину в присутності представника служби у справах дітей. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживав разом з позивачем та відповідачем у Бельгії, позивач здійснювала свої права піклування щодо нього, виконувала обов’язки по участі у вихованні дитини та її утриманню. Рішенням Мирового суду кантону Одергем (Бельгія), яке набрало законної сили,  встановлено спільне здійснення батьківських прав та почерговий догляд за дітьми. Всупереч зазначеному,  відповідач без згоди позивача протиправно утримує дитину на території України  і порушує право піклування позивача про дитину.

Під час судового розгляду представники позивача  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали вимоги ОСОБА_1 посилаючись на обставини викладені позовній заяві, звертали увагу суду на тому, що місцем постійного проживання малолітнього ОСОБА_3  є Бельгія, яке відповідач протиправно змінив. Просили задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його  представник ОСОБА_6 вимоги позивача не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, посилаючись на їх безпідставність. В даному випадку зверталась увагу суду на тому, що Бельгія  була тимчасовим  місцем проживання, як для сторін у справі, так і для їх дітей. Малолітній ОСОБА_3 народився в Україні, є громадянином України, зареєстрований в м. Києві, на даний час відвідує шкільний заклад за місцем свого проживання, і має бажання  надалі проживати на  території України.

Представник третьої особи Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування Рожко Ю.П. вважала, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки це призведе до порушення прав малолітнього, з огляду на його думку з приводу питання проживання.

Суд вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_4 і ОСОБА_5, заперечення відповідача ОСОБА_2. та його представника ОСОБА_6, представника третьої особи Рожко Ю.П., допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

Згідно Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, держави, що підписали цю Конвенцію, твердо переконані в тому, що інтереси дітей - це найважливіше в справі турботи про них, бажаючи надати дітям захисту у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави їхнього постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу, вирішили з цією метою укласти Конвенцію і домовились про наступне.

Згідно ст..3 Конвенції переміщення або утримування дитини розглядається як незаконні, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування  у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювались, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Ст..12 Конвенції передбачає можливість врахування даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Ст.13 Конвенції передбачає судовий орган не зобов’язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що особа, установа або іншій орган, що піклується про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Під час судового розгляду встановлено наступне.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Київ Україна. Сторони по справі є його батьками :  мати -ОСОБА_1 та батько – ОСОБА_2 Сторони також мають малолітню дитину –доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження.

У 2003 році  сторони разом з дітьми переїхали до Бельгії.

ОСОБА_2 згідно довідки про проживання виданої комуною Ватермаль-Буафор Брюсельського міського регіону  Бельгія був внесений до реєстру іноземців даної комуни з 12.08.2009р.  та зареєстрований з того часу.

ОСОБА_1 згідно довідки виданої уповноваженим службовцем комуни Одергем,  проживає в АДРЕСА_1 не працює , отримує допомогу від громадського центру соціальної допомоги в розмірі витрат на ведення домашнього господарства.

Згідно рішення мирового суду кантона Одергема Бельгія від 21 серпня 2009 року, яке було залишено без змін 14-ою палатою суду першої інстанції Брюсселя 29 червня 2010 року, сторонам було дозволено окреме проживання, збережено батьківські права відносно обох дітей, почергове  тижневе проживання дітей у кожного з батьків  та вирішено питання витрат по утриманню та навчанню дітей.

19 березня 2010 року відповідач взятий на тимчасовий консульський облік.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач разом з родиною виїхав  на тимчасове проживання в Бельгію у зв’язку з роботою, позивач роботи не мала, отримувала соціальну допомогу.

Із пояснень сторін, їх представників, а також допитаних свідків видно, що щороку  подружжя разом з дітьми приїжджали в м. Київ Україна на літні канікули, відповідач приїжджав протягом року у зв’язку  з виробничою необхідністю.    

05 липня 2010 року відповідач ОСОБА_2 надав згоду на поїздку малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_3  з 07.07.2010 року по 27.07.2010 року в Україну м. Київ у супроводі позивача ОСОБА_1

Після 27 липня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 залишились в м. Києві разом з відповідачем ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_1 повернулась до Бельгії.

З 01 вересня 2010 року ОСОБА_3 навчається в 3-В класі загальноосвітнього навчального  закладу №288 в Святошинському районі в м. Києві. Учбовим матеріалом оволодів на середньому рівні. Легко спілкується з дітьми і вчителями.

Будучі допитаним в якості свідка класний керівник 3-В класу  ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_3 адаптувався в колективі, перші два місяці виявляв труднощі з українською мовою,на даний час має друзів і не відчуває  дискомфорту серед інших учнів.

24 вересня 2010 року позивач ОСОБА_1 приїхала до м. Києва. Малолітня ОСОБА_7 разом з позивачем ОСОБА_1 повернулась до Бельгії, малолітній ОСОБА_3 висловив бажання залишитись в Україні з відповідачем ОСОБА_2  При цьому під час судового розгляду було встановлено, що зустріч позивача з дітьми відбувалась в час шкільних занять без присутності відповідача ОСОБА_2.   

З огляду на зазначене суд знаходить достатньо встановленим ту обставину, що позивач погодилась  з думкою малолітнього ОСОБА_3 , який виявив бажання  залишитись в  Україні.

Суд зазначає , що помилковим є визначення позивача про те, що постійним місцем проживання  малолітнього ОСОБА_3 є Бельгія. Дитина є громадянином України. Має  постійне місце проживання в АДРЕСА_2  За вказаним місцем проживання створені всі належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Виїзд сторін з дітьми до Бельгії мав тимчасовий характер.

Із психологічного висновку складеного Святошинським  районним у м. Києві центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді   видно, що ОСОБА_3 орієнтований на проживання з батьком, висловлює бажання проживати саме в Україні, мотивуючи це тим, що йому подобається школа, вчителя,  він легко спілкується на російській та українській мові, придбав багато друзів  в школі та за її межами.  При цьому для дитини  ситуація яка склалась в  сім’ї  є складною.   

Будучі допитаними  під час судового розгляду свідки ОСОБА_9 ,ОСОБА_10, ОСОБА_11 зазначили про те, що з того часу як дитина проживає на території України ОСОБА_3 не спілкується з рідними по лінії матері –позивача ОСОБА_1

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14. під час допиту в судовому засіданні показали, що поведінка дитини  не викликає занепокоєння, він добре спілкується з іншими дітьми, зовнішньо не виявляє ознак стурбованості.  

Вищевстановлені судом обставини переконують суд в тому, що вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Вважати постійним місцем проживання  ОСОБА_3  Бельгію немає достатніх підстав, з огляду на тимчасовий характер виїзду подружжя та їх дітей з України, не тривалий період проживання,  відсутність постійного житла.

Позивач ОСОБА_1 фактично погодилась на зміну місця проживання ОСОБА_3, надавши мовчазну згоду під час приїзду до України 24 вересня 2010 року.

Дитина має власну думку, яку суд вважає за необхідне врахувати з огляду на той емоційний стан який має ОСОБА_3, враховуючи, що він  адаптувався  в  звичному для нього  середовищі. Суд вважає, що  переміщення  дитини, для якої ситуація яка виникла в сім’ї  є травмуючою,   створить  для нього нетерпиму обстановку.

На підставі викладеного та керуючись  ст.. ст.. 3,9,15,124 Конституції України, ст.. ст. 1,2,5-7,11,13,21 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей,  Закону України «Про приєднання  України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», ст.. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,  ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за  участі Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Бельгії, відмовити.   Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб.

Суддя                                                                                            Л. І. Цокол