ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11.12.2007 р. № 9/165
13:12
За позовомУкраїнського фінансово-промислового концерну УФПК
ДоДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку
про визнання частково нечинним
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Рудик Т.О.
Представники:
Від позивача:Бєлкін Л.М. (дов.)
Від відповідача:Васильківська В.Є. (довіреність № 100/14934 від 03.09.2007 р.)
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Український фінансово-промисловий концерн УФПК з позовом до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання частково нечинним рішення відповідача від 17 жовтня 2006 року № 1000.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на судову практику, частину першу статті 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»частину 4 статті 334 Цивільного кодексу України, покликаючись на встановлення права власності на цінні папери тільки при державній реєстрації.
Відповідач заперечує проти позовних вимог покликаючись на наступне.
Відповідач при прийнятті Порядку ведення реєстрів власників іменних цінних паперів» (№ 1000 від 17.10.2006р.) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений діючими законами України, зокрема: «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»(статті 3, 5, 7, 8, 9), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (статті 1, 5, 6, 9, 12).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»(№ 448/96-ВР від 30.101.1996р.; далі - Закон про державне регулювання ринку) визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.
Статтею першою визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів являє собою здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Статтею третьою Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначено форми державного регулювання, зокрема до них віднесено прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів.
У відповідності до положень статті п’ятої Закону про державне регулювання ринку державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття шоста Закону про державне регулювання ринку визначає, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання.
Статтею 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»визначено завдання Державної комісії України з цінних паперів та фондового ринку, які виконуються нею через реалізацію прав передбачених статтею 8 закону, зокрема у переліку яких передбачено право розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, положення «Про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів»(№ 1000 від 17.10.2006р.; далі –Порядок ведення реєстрів), беручи до уваги преамбулу рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) від 17 жовтня 2006 року N 1000, суд вважає, що Порядок ведення реєстрів прийнятий ДКЦПФР в межах свої повноважень та в порядку передбаченому діючим законодавством України.
Преамбулою Порядку ведення реєстрів зазначено, що останній розроблено відповідно до статей 3 та 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", статей 6, 9 та 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", статті 47 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та інших нормативно-правових актів України. Цей Порядок ведення реєстрів встановлює вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, порядок ведення цього реєстру, обов'язки реєстроутримувача, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, що міститься у системі реєстру. Дія цього Порядку ведення реєстрів поширюється на облік прав власності на іменні цінні папери, випущені в документарній формі: акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, зареєстровані відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 розділу І Порядку ведення реєстрів надається визначення терміну «реєстр власників іменних цінних паперів»згідно з яким останній становить перелік за станом на певну дату власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, які обліковуються на їх особових рахунках, що є складовою частиною системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів.
Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»(№ 710/97-ВР від 10.12.1997р.; далі –Закон про особливості електронного обігу) визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні.
Відповідно до абзацу 26 статті 1 Закону про особливості електронного обігу реєстр власників іменних цінних паперів - складений реєстратором на певну дату список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів. Згідно частин 1, 4 та 6 статті 9 цього Закону:
- Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.;
- Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери. Реєстратор зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;
- Відомості про номінального утримувача підлягають внесенню у реєстр власників іменних цінних паперів на підставі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором. Внесення номінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, що право власності на цінні папери переходить до номінального утримувача. Операції з цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача, не відображаються у реєстрі власників іменних цінних паперів
Згідно п.9 ст.4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів –це збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників.
Відповідно до п.27 ч.2 ст.7 цього Закону ДКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань встановлює критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Відповідно до підп.9 п.4 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 25.09.2002р. №861/2002, Комісія встановлює порядок здійснення реєстраційної діяльності, видає дозволи на здійснення реєстраційної діяльності.
Суд погоджується з покликанням відповідача про те, що реєстр власників іменних цінних паперів ведеться та складається реєстроутримувачем (емітентом або реєстратором) та містить інформацію про власників, емітентів, випуск тощо. Ведення реєстру є професійною діяльністю, що включає облік та зберігання інформації про власників та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру. Всі записи в системі реєстру власників іменних цінних паперів пов'язані з ідентифікацією зареєстрованих осіб та їх уповноважених осіб.
У відповідності до частини 1 статті 5 Закону про особливості електронного обігу іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії).
Частиною першою статті четвертої Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (№3480-IV від 23.02.2006р.; далі –Закон про цінні папери) встановлено, що до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права. Обмеження обігу та/або реалізації прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, передбачених законом. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами України.
У відповідності до абзацу третього частини 1 статті 5 Закону про особливості електронного обігу права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини 4 статті 9 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери. Реєстратор зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін.
Розглядаючи поняття «реєстр власників іменних цінних паперів»потрібно брати до уваги поняття «система реєстру власників іменних цінних паперів»яке відображає зміст реєстру. У відповідності до п1 розділу І Порядку ведення реєстрів система реєстру власників іменних цінних паперів - це сукупність даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я, облік усіх змін інформації щодо вищевказаних осіб та цінних паперів, одержання та надання інформації цим особам і складання реєстру власників іменних цінних паперів.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що власник іменних цінних паперів може мати один з двох статусів: 1) власник іменного цінного паперу без внесення відповідних даних до реєстру і, відповідно, останній не має прав, які випливають з даного іменного цінного паперу, і 2) власник, який має іменний цінний папір та права які випливають з такого іменного цінного паперу, внаслідок здійснення відповідних записів реєстратором у реєстрі власників іменних цінних паперів. З огляду на це, як момент набуття права власності на іменні цінні папери так і його втрата (право власності) не пов’язані жодним чином з реєстром власників іменних цінних паперів. В зв’язку з цією обставиною - моментом переходу права власності і правовими наслідками внесення відомостей до реєстру, та їх співвідношенням один до одного, суд вважає, що законодавство України не покладає абсолютної функції на реєстр власників іменних цінних паперів з підтвердження особи власника. Ця функція є лише опосередкованою з огляду на зміст відомостей та порядку ведення такого реєстру. Враховуючи зміст Порядку ведення реєстрів та норми Закону про особливості електронного обігу реєстр власників іменних цінних паперів, інформація з відповідного реєстру покликана саме на реалізацію та підтвердження права на реалізацію своїх прав, які випливають з іменного цінного паперу, а саме: права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів і можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Таким чином, аналізуючи системно норми вищезазначених нормативно-правових актів суд вважає, що поняття власник іменних цінних паперів як в Законі про особливості електронного обігу та в Порядку ведення реєстрів вживається виключно в розумінні особи яка отримала і реалізовує свої права, які випливають з іменного цінного паперу, передбачені абзацом третім частини 1 статті 5 Закону про особливості електронного обігу.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що термін «реєстр власників цінних паперів»цілком відповідає нормам Законів України, зокрема спеціальному Закону про особливості електронного обігу.
ДКЦПФР, користуючись своїми повноваженнями, встановила порядок ведення системи реєстру та внесення до неї змін у розділі VII Порядку ведення реєстрів, який має назву «Порядок ведення системи реєстру та внесення до неї змін».
Пунктом 14 цього розділу передбачений перелік документів, на підставі яких здійснюється унесення у систему реєстру записів про перехід прав власності за цінними паперами за наслідками цивільно-правових договорів, серед яких зазначено і заповнення передавального розпорядження.
Таким чином, суд вважає, що у відповідності до вищезазначеного, право власності на цінні папери переходить в порядку встановленому для відступлення права вимоги (цесії), а права які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані власником (або уповноваженою ним особою) з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. При цьому закон зазначає, що підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери. Передавальне розпорядження не є документом що свідчить про перехід права власності на іменний цінний папір, а є процедурним ініціюючим документом, щодо вчинення запису у відповідному реєстрі власників іменних цінних паперів, наслідком вчинення якого є отримання новим власником іменного цінного паперу права на участь в управлінні, одержання доходу тощо. Крім того, значення та функції передавального розпорядження потрібно трактувати беручи до уваги та виходячи зі змісту пункт 14 розділу VII Порядку ведення реєстрів, а саме: «унесення у систему реєстру записів про перехід прав власності за цінними паперами за наслідками цивільно-правових договорів».
Суд, оцінюючи в сукупності норми Закону про особливості електронного обігу, Закону про державне регулювання ринку погоджується з твердженнями відповідача про те, що передавальне розпорядження - це письмове розпорядження власника, номінального утримувача або особи, що діє за його дорученням, яким дається розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів в зв'язку з передачею іменних цінних паперів іншій особі. Передавальне розпорядження є інститутом, виключно застосованим щодо цінних паперів. Суд вважає, що даний елемент ведення реєстру введено ДКЦПФР в межах повноважень, на підставі та у відповідності до діючих Законів України, зокрема Законів України: «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок».
Відповідно до частини 4 статті 5 Закону про особливості електронного обігу, підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»документарна форма цінного паперу - сертифікат цінних паперів (далі - сертифікат), що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами. Крім того, ця ж стаття закону визначає, що сертифікат є бланком цінного паперу, який видається власнику цінного паперу (цінних паперів) і містить визначені законодавством реквізити та назву виду цінного паперу (акція, облігація тощо) або найменування "сертифікат акцій (облігацій тощо)" і засвідчує право власності на цінний папір (цінні папери).
Відповідно до положень частини 4 ст.9 Закону про особливості електронного обігу підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери. Реєстратор зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін.
Пункт 14 розділу VII Порядку ведення реєстрів зазначає, що унесення у систему реєстру записів про перехід прав власності за цінними паперами за наслідками цивільно-правових договорів здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання відповідних документів згідно переліку, зокрема сертифіката цінних паперів власника, який передає цінні папери (погашається та залишається у реєстроутримувача). При цьому як п.14 розділу VII інші норми Порядку ведення реєстрів так і норми Закону про особливості електронного обігу не зазначають сертифікат акцій як єдиний документ, який підтверджує право власності на іменні цінні папери. З огляду на це позовні вимоги в цій частині не відповідають змісту пункту 14 розділу VII Порядку ведення реєстрів в частині відсутності у ньому критерію «єдиності»документу. В зв’язку з цим, суд в цій частині («єдиного документу») позовні вимоги не розглядає.
Крім того, покликання позивача на частину 4 статті 334 Цивільного кодексу України щодо реєстрації угод і переходу права власності суд не приймає до уваги з огляду на зміст статті 5 спеціального закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», що врегулював це питання.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що зазначення в пункті 14 розділу VII порядку ведення реєстрів сертифіката акцій відповідає нормам Законів України, зокрема спеціальному Закону про особливості електронного обігу.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного Порядку ведення реєстрів з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В.Кротюк