Справа № 22-ц-760/11 26.04.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-760/11 Головуючий у 1-й інстанції Гречана С.І.
Категорія 27 Доповідач у апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
У Х В А Л А
Іменем України
26 квітня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого – Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання – Бобуйок І.Ф.,
за участю представника позивача – ОСОБА_2,
представника відповідача – ОСОБА_3,
відповідача – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3
на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2010 року
за позовом
відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі – ВАТ КБ "Надра") до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2010 р. ВАТ КБ "Надра" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що за кредитним договором №9/МК/2006-840 від 04 квітня 2006 р. ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 35 000 доларів США строком до 04 квітня 2011 р. зі сплатою за користування кредитом 15.5 % річних. В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором, цього ж дня, між Банком та ОСОБА_5 був укладений договір застави транспортних засобів, а саме: напівпричепа рефрижератора –Е, марки VAN HOOL, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, напівпричепа – рефрижератора LAMBERET, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вантажний сідловий тягач-Е, MERCEDES-BENS, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належать ОСОБА_5, а між Банком та ОСОБА_4 договір поруки та договір застави транспортного засобу, а саме: вантажний сідловий тягач-Е, MERCEDES-BENZ, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3.
Проте взяті на себе зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків ОСОБА_5 у встановлений договором термін не виконував. Станом на 24 листопада 2009 року заборгованість склала 23874.02 долари США, що в еквівалентні по курсу Національного Банку України складає 190 753 грн.41 коп.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість в сумі 23874.02 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 190753 грн.41 коп.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2010 р. позов задоволено. Постановлено стягнути на користь Банку з ОСОБА_5, ОСОБА_4 у солідарному порядку 23874.02 долари США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 190753 грн.41 коп. та по 910 грн. судових витрат з кожного.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та розглянути справу по суті, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
В заперечення на апеляційну скаргу Банк, посилаючись на законність рішення суду, просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 04 квітня 2006 р. між ВАТ Надра». Правонаступником якого є ПАТ « КБ «Надра» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №9/МК/2006/840 на суму 35 000 доларів США на споживчі цілі на строк до 04 квітня 2011 р. із сплатою 15.5 % річних за користування кредитом. За цим договором позичальник повинен здійснювати погашення боргу та сплату відсотків за користування кредитом частинами в сумі 850 доларів США щомісячно згідно графіку.
В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_5 був укладений договір застави транспортних засобів, а саме: напівпричіп рефрижератор –Е, марки VAN HOOL, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; напівпричіп – рефрижератор LAMBERET, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; вантажний сідловий тягач-Е, MERCEDES-BENS, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належать відповідачеві на підставі свідоцтв про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 27.08.05 р., НОМЕР_6 від 20.08.2000 р., НОМЕР_7 від 05.08.2003 р. відповідно; між Банком та ОСОБА_4 договір застави транспортного засобу, а саме: вантажний сідловий тягач-Е, MERCEDES-BENZ, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належать останньому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_8 від 27.09.2005 р. Відповідно до розділу 4 цих договорів, у разі невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором банк набуває право звернення на майно, передане у заставу ( а.с.2,3,5-7).
04 квітня 2006 року між Банком та ОСОБА_4 також було укладено договір поруки, за умовами якого, у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов’язань за цим кредитним договором, поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позову. З листопада 2008 р. відповідач не виконує зобов’язання по поверненню кредиту та не сплачує відсотки у встановлений договором термін.
Зазначені обставини згідно п.4.1.4 кредитного договору та ст.611 ЦК України є підставою для вимоги банком дострокового стягнення суми кредитних коштів, нарахованих процентів, інших платежів передбачених договором.
Станом на 24 листопада 2009 р. утворилася заборгованість 23874,02 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 190753 грн. 41 коп., із них: по кредиту – 20110.26 доларів США, що еквівалентно 160680 грн.98 коп., по процентам за користування кредитом – 2743.69 доларів США, що еквівалентно 21922 грн.08 коп., пені за порушення строку сплати ануітетного платежу – 1020.07 доларів США, що еквівалентно 8150 грн.35 коп.
За таких обставин суд обґрунтовано у відповідності до ст.ст. 526, 589, 590, 611, 615, 1050, 1054 ЦК України прийшов до висновку про стягнення суми боргу з ОСОБА_5, та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «КБ «Надра».
Доводи апелянта про те, що при укладанні даного кредитного договору було порушено вимоги:
- ст.11 цього ж Закону «Про захист прав споживачів» щодо ненадання інформації Банком при укладання договору
- ч.1 ст.19 Закону України „Про захист прав споживача ”, щодо введення споживача в оману при укладені договору;
- встановлено невідповідність договорів вимогам ст.6 ЦК України, ст.15 Закону України ”Про захист прав споживача ” та укладання їх без врахування вимог ст.ст.203,215,216, 236, 258, 593, 559 ЦК України та інших нормативних актів є необґрунтованими.
Так, згідно ст.11 Закону України „Про захист прав споживача ” договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх з врахуванням відсотків. Тобто, у наведеному Законі чітко прописна процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит та вартість послуги з оформленням договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення.
Правила про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджені Постановою правління Національного Банку України 25 травня 2007 р. за №541/13808.
Із змісту вищезазначеного договору, де викладені його умови, вбачається, що в ньому зазначена вся інформація, визначена ст.11 Закону України «Про захист прав споживача».
Уклавши договір, ОСОБА_5 своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього Договору, підтвердив свої права та обов’язки за цими договором і погодився з ним, підтвердив свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і вважає їх справедливими по відношенні до нього, намагався їх виконувати, що підтверджується доданим до справи розрахунком заборгованості та не вважав їх недійсними.
Оскільки позивачем було надано передбачену Законом України « Про захист прав споживачів» інформацію, за такого судова колегія вважає, що відповідача не було введено в оману щодо істотних умов договору.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що даний кредитний договір в порушення діючого законодавства, укладено в іноземній валюті – долари США, а при здійсненні валютних операцій між банком та позичальником необхідно мати індивідуальну ліцензію НБУ України.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією( яка діяла на час укладення договору), виданою ВАТ КБ «Надра» Національним банком України 23 серпня 2002 р. за № 21 та дозволом №21-1 від 04 листопада 2005 р., Банк має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Доводи апелянта про те, що в розрахунку сума заборгованості по пені є неправильною, оскільки розмір пені в договорі встановлено не в тому розмірі, в якому він розраховується у позові і період розрахунку перевищує 1 рік, є безпідставні.
Відповідно до п.9.1,9.2 договору у разі порушення позичальником строків сплати відсотків за користування кредитом, порушення строків повернення кредиту, позичальник зобов’язаний сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0.5% від суми прострочених зобов’язань за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня. Із наданого до суду розрахунку вбачається, що банк проводив нарахування пені виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ на час проведення розрахунку. Розрахунок пені, яку Банк просить стягнути з відповідачів проведено за один рік: з листопада 2008 р по листопад 2009 року. Свого ж розрахунку апелянт до суду не надав.
Посилання апелянта стосовно вирішення спору як у його відсутність, так у відсутність представника не можуть бути взяті до уваги.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі про дату та час слухання справи повідомлялися належним чином, що підтверджується зворотними повідомлення, наявними в матеріалах справи, та листом представника відповідача ОСОБА_6, яка просила відкласти розгляд справи 01 липня 2010 року на іншу дату. Між тим, незважаючи на це у судові засіданні вони жодного разу не з’явилися, заяви про відкладення розгляду справи до суду не направили і останнє судове засідання відбулося без їх участі. Але таке, в силу ч. 3 ст. 309 ЦПК України не є підставою для скасування рішення суду, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 – відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2010 р залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: