Справа № 22-ц-1028/11 19.04.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1028/11 Головуючий у першій інстанції Гаврасієнко В.О.
Категорія 46 Доповідач у апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
19 квітня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючої: Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання – Величковською В.С.,
за участю позивачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідача – ОСОБА_5, представника третьої особи - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3, ОСОБА_4
на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 25 січня 2011 року
за позовом
ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по аліментам, пені за прострочку платежів та збитків в зв’язку з інфляцією,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по аліментам, пені за прострочку платежів та збитків в зв’язку з інфляцією.
Позивачі свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що до липня 1988 року ОСОБА_3 з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, 1986 року народження, на якого відповідач повинен був сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку. З 01.01.1998 року по 12.11.2004 року відповідач аліменти не сплачував. Заборгованість за даний період склала 6061 грн.86 коп. 30 серпня 2010 року державним виконавцем було закінчено виконавче провадження, в зв’язку з закінченням строку виконання для даного виду стягнення.
Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили стягнути з відповідача на їх користь 6061 грн.86 коп. заборгованості по аліментам за період з 01.01.1998 р. по 12.11.2004 р., 1844 грн.- пені за цей же період та 3100 грн.19 коп. - суму заборгованості з врахуванням інфляції за період з 01.01.1998 р. по 01.11.2004 р.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. З ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави стягнуто по 55 грн.03 коп. з кожного судового збору та по 60 грн. з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просили рішення суду скасувати та задовольнити їх вимоги у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів, відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 13 липня 1988 року шлюб між сторонами було розірвано ( а.с.3,4)
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 серпня 1987 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 стягнуто аліменти в розмірі ? частки з усіх видів заробітку.
26 серпня 1987 року судом видано виконавчий лист, який на виконання направлено до Заводського ВДВС.
Як вбачається із копії виконавчого листа №12-1987, аліменти з відповідача стягнуто з 01 жовтня 1987 року по 01 січня 1997 року.( а.с.9.10)
Постановою державного виконавця від 30 серпня 2010 року було закінчено примусове виконання постанови суду щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на підставі п.6 ч.1 ст.37, ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з розрахунку проведеного державним виконавцем, сума боргу станом на 12 листопада 2004 року становить 6061 грн.86 коп.(а.с.6-8). Дана сума боргу сторонами не оскаржувалась і на час вирішення спору не оплачена.
Відповідно до п.1 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів ” норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
У ч.1ст.20 СК України зазначено, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
Виходячи з наведеного, оскільки правовідносини щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) врегульовані ст. 196 Сімейного кодексу України, на яку не поширюються обмеження щодо строку позовної давності, визначені в ст. 20 цього ж Кодексу, висновок місцевого суду про застосування до спірних правовідносин ст. 258 Цивільного кодексу України щодо однорічного строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) є помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.
Так, згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину.
Відповідно до вимог ч.1,2 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
При визначенні розміру неустойки (пені) слід виходити із того, що пеня може нараховуватися тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, тобто з дати прийняття чинного Сімейного кодексу України. Така пеня нараховується на усю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення, до того ж не залежить від належної й своєчасної оплати аліментів за поточний період (щомісячно). За такого, стягненню підлягає пеня за період з 01 січня по 12 листопада 2004 року. Згідно наданого розрахунку та в межах зазначеного строку вбачається, що заборгованість відповідача по аліментам складає: за січень 2004 р. – 102 грн. 22 коп., за лютий – 103 грн.27 коп., за березень – 109 грн.53 коп., за квітень – 135 грн.76 коп., за травень – 113 грн.10 коп, за червень 143 грн.98 коп., за липень – 146 грн.42 коп., за серпень 142 грн.37 коп., за вересень 149 грн.66 коп., за жовтень 151 грн.57 коп., за листопад 61 грн41 коп. За даний період ним було сплачено аліменти, але не в значних сумах по 20 грн. з січня по березень, травень 2004 р. щомісяця. Тому розмір пені за вищевказаний період становить:
січень 2004 р. – 102.22 х 1% х 31 д. = 31.68; лютий 2004 р. - 103.27 х 1% х 60 д. = 61.96; березень 2004 р.– 109.53 х 1% х 91 д. = 99.67; квітень 2004 р. - 135.76 х 1% х 121 д. = 164.26; травень 2004 р. – 113.10 х 1% х 152 д. = 171.91; червень 2004 р. - 143.98 х 1% х 182 д. = 262.04; липень 2004 р. – 146.42 х 1% х 213 д. = 311.87; серпень 2004 р. - 142.37 х 1% х 244 д. = 347.38; вересень 2004 р. – 149.66 х 1% х 274 д.= 410.06; жовтень 2004 р. - 151.57 х 1% х 305 д. = 462.27; листопад 2004 р. - 61.41 х 1% х 317 д. = 194.66; а всього 2517 грн.76 коп.
Враховуючи положення ст.ст.10 і 11 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин, сімейний та матеріальний стан відповідача, який на час утворення заборгованості мав на утриманні дитину - інваліда ОСОБА_7, 1990 р.н., суд вважає за можливе зменшити розмір пені та стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_3 1844 грн.
За такого, на підставі п.4 ч.1ст. 309 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню та ухваленню нового про часткове задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення пені.
Відповідно до ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не проводилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.
Як вбачається із матеріалів справи, сума заборгованості нарахована державним виконавцем у відповідності до вимог ст.74 Закону України «Про виконавче провадження». Сторонами розмір заборгованості не оспорюється. За таких обставин, наявність такої заборгованості не є підставою для звернення з позовом до платника аліментів про її стягнення в порядку ст.194 СК України, якою передбачено порядок стягнення аліментів за минулий час і заборгованості по аліментам. Тому, суд правомірно відмовив ОСОБА_3 у задоволенні її вимог про стягнення заборгованості по аліментам у розмірі 6061 грн.86 коп.
Також суд вірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо стягнення суми боргу з врахуванням індексу інфляції у розмірі 3100 грн., тому що вони не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ст. 196 СК України передбачена санкція за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки (пені).
Як вбачається із змісту ст.181 СК України, аліменти на утримання неповнолітньої дитини стягуються з одного із батьків на користь іншого на весь період до досягнення дитиною повноліття.
Враховуючи, що аліменти було стягнуто на користь ОСОБА_3, яка фактично утримувала сина до досягнення ним повноліття, тому саме на її користь належить стягнути пеню, а за такого, суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_4 у задоволенні вимог, оскільки він є неналежним позивачем.
Зазначені в апеляційній скарзі доводи, щодо неправомірної відмови суду першої інстанції у задоволені заявлених вимог, як ОСОБА_3, так і ОСОБА_4, висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають, є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цієї справи.
Оскільки рішення в решті вимог ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, то підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи, що рішення суду в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню з ухваленням нового, а судом першої інстанції не вірно розподілено судові витрати, то рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.
На підставі ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Підстав для застосування ст.84 ЦПК України, а саме: стягнення витрат на надання правової допомоги у розмірі 200 грн. колегія не вбачає, оскільки позивачами не надано відповідних даних про отримання такої допомоги від адвоката чи іншого фахівця в галузі права.
Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія
ВИ Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 – задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2011 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо стягнення пені, розподілу судових витрат скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення пені задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1844 ( одна тисяча вісімсот чотириста чотири) грн. пені.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави - 51 ( п’ятдесят одна) грн. судового збору та 120 ( сто двадцять) грн. витрат за інформаційно-технічно забезпечення розгляду справи.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді