Дата документу 10.02.2022

                                        Справа №937/525/22

Провадження № 2/937/1636/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Редько О.В.,

за участі секретаря судового засідання Твердої О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, про визнання права власності, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, зняття арешту,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, про визнання права власності, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, зняття арешту.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 є далеким родичем сім`ї ОСОБА_4 , вони надали йому дозвіл на проживання, володіння їх квартирою близько 10 років тому. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1994 року власниками квартири є ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивач вважав, що набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , т.я. придбав її за договором купівлі-продажу у простій письмові формі від 31.01.2019 року із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . У присутності свідків він передав кошти за придбання позивачем квартири, на підтвердження правочину надала мені власноручну розписку.

Отже, Між сторонами склалися правовідносини, які пов`язані із набуттям у власність нерухомості, що підтверджується попереднім договором купівлі-продажу та договором купівлі-продажу, укладеним в простій письмовій формі.

ОСОБА_5 передала позивачу всі правовстановлюючі документи на квартиру: правові та технічні, ключі.

З цього моменту була досягнута домовленість про володіння та користування позивачем квартирою.

Сторони домовилися посвідчити нотаріально основний договір купівлі-продажу 31.01.2019 року, однак, відповідачі не з`явилися для підписання на бланку та посвідчення нотаріального договору купівлі-продажу земельної ділянки до нотаріуса, а отже, ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири.

Весь період цього часу позивач користується, утримує її, сплачує комунальні платежі.

Обставини, які викладені у позові підтверджуються письмовими доказами та актом свідків.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу квартири, укладений 31.01.2019 року між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншого - дійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати такими, що втратили право користування житлом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_2 .

Зняти арешт та заборону на відчуження з квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції №41841663 від 08.07.2014 року.

Від позивача ОСОБА_1 на адресу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла заява в якій вона просить задовольнити свій позов повністю, розглянути справу та винести рішення без участі позивача, не проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак, не з`явилися до суду, не повідомили про поважні причини неявки у судове засідання, заяву про розгляд за їх відсутності не надали, тому суд вважає можливим розглянути справу у заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали позову, приходить до наступного.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.14 ЦПК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків  забезпечується  засобами заохочення  та  відповідальністю,  які  встановлені  договором або актом цивільного законодавства.  Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 31.01.2019 року між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншого, було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1 якого Продавець продав та передав у власність, а Покупець купив та прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 31.01.2019 року сторони домовились щодо всіх істотних умов договору: зокрема, дійшли згоди про предмет і ціну гаражу. Відповідно до п. 2 вказаного Договору продаж гаражу здійснено за 100 000 грн., які покупець сплатив одночасно з підписанням цього договору.

Сторони домовились, що наступне нотаріальне посвідчення договору має бути здійснено протягом місяця з дня з дня його підписання, для чого зобов`язалися з`явитися до обраної нотаріальної контори.

Розпискою від 31.01.2019 підтверджується факт отримання в повному обсязі вартості квартири.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 28.11.2011 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона була матір`ю синів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які за фактом реєстрації за місцем проживання автоматично прийняли спадщину у рівних частинах після смерті ОСОБА_5 на її 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Тому вони є належними відповідачами по справі з правовідносин з купівлі-продажу квартири, співвласником якої була спадкодавець-мати відповідачів.

Так як статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Для набуття статусу правонаступника у матеріальних правовідносинах наявність свідоцтва про право на спадщину не вимагається, оскільки за приписами цивільного законодавства право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст.1223 ЦК України), спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України), а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Крім того, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повинні бути зняті з реєстрації за місцем проживання, тобто має бути припинено право користування житлом, так як вони більше 1 року не мешкають без поважних причин у квартирі.

Крім того, на квартиру АДРЕСА_2 , накладений арешт та заборона на відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції№41841663 від 08.07.2014 року, який перешкоджає реалізації прав власника на реєстрацію право власності в Єдиному державному реєстрі нерухомого майна, тому також повинен бути знятий за рішенням суду.

Іншого шляху вирішити ці спірні питання неможливо.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, позивач посилається на те, що нотаріально договір купівлі-продажу не посвідчувався через відмову відповідачів. суд вважає, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу, однак ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а оскільки відповідачі не виконали свого зобов`язання та ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, тому суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованим та таким, що захищає права покупця.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 31.01.2019 року, за яким покупець ОСОБА_1 придбав у власність квартиру, також позовна вимога про визнання права власності за покупцем на вказану квартиру - підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 статті 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове його виконання, але одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору, суд може визнати його дійсним (ст. 220 ЦК України).

Відповідно до практики Верховного Суду України Тлумачення цієї норми права свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги про його нотаріальне посвідчення «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання недійсним договору, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)

Згідно із вимогами ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч.1 ст.3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.  Згідно із ч. 3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Крім того, судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані у вищевказаній квартирі, але тривалий час в ній не проживають, перешкоджає позивачу в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому квартирою.

Зазначена у позові обставина не проживання у квартирі відповідачів у квартирі – ніким не спростована.

Відповідно до ст. 9 ЖК України Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 311 ЦК України житло фізичної особи є недоторканним, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення права.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Постановою ВС від 06.11.2019 року по справі № 641/5955/17 скасовано постанову апеляційного суду про відмову у позові та залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнання Особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням зазначивши, що тягар доказування поважності причин відсутності особи понад встановлені строки покладається на відповідача.

Подібні висновки зазначені у постанові ВС від 14.11.2018 року по справі №643/11611/16-ц.

Оскільки відповідачами не доведено поважності причин відсутності понад встановлені строки у квартирі, то ними втрачено право на користування квартирою, тому права та законні інтереси Позивача порушуються не зняттям з реєстрації відповідачів у добровільному порядку.

Аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить до висновку, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без поважних причин не проживають за зареєстрованою адресою проживання:  АДРЕСА_2 , понад півроку, а тому, вони можуть бути визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що на квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт та заборону на відчуження постановою відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції №41841663 від 08.07.2014 року. Провадження знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Згідно ч.1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Порядок зняття арешту з майна передбачено ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є може бути знятий за рішенням суду.

Ч.5 ст.43 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувала.

Таким чином, відсутність на виконанні Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виконавчих проваджень, позбавляє відділ можливості зняти арешт з майна: квартири АДРЕСА_2 , накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції №41841663 від 08.07.2014 року.

Єдиною можливістю відновити порушене право позивача є усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування арешту та заборони на відчуження і виключення з відповідних реєстрів існуючих обтяжень.

Аналізуючи зібрані по справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги та вважає за необхідним скасувати арешт з нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 , накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції №41841663 від 08.07.2014 року, так як вказаний арешт є перешкодою для реалізації права власності шляхом реєстрації за набувачем об`єкту нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 31.01.2019 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 247, 259, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України,  ст.ст. 9, 72 ЖК України, ст.ст. 11,14,15,16, 220, 328 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, про визнання права власності, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, зняття арешту –задовольнити повністю.

Визнати договір купівлі-продажу, укладений 31.01.2019 року, за яким покупець ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_2 - дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Зняти арешт та заборону на відчуження з квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції №41841663 від 08.07.2014 року.

Заочне рішення може бути переглянуте Мелітопольським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                    О.В. Редько