ПОСТАНОВА Справа № 2а-1-08
Іменем України
смт Короп 15 січня 2008 року
Коропський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого - судді Грушка О.П.
– судді Корзюк Т.П.
– судді Деркач О.Г.
при секретарі - Хілько Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, вказуючи на те, що 19 квітня 2006 року апеляційний суд Чернігівської області ім'ям України прийняв рішення стягнути з Державного бюджету України судові витрати пов'язані з розглядом адміністративної справи. 25 грудня 2006 року Коропський районний суд Чернігівської області видав виконавчий лист № 2а-6 на виконання рішення суду. Даний виконавчий лист позивачем був направлений за належністю до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, але на адресу позивача будь-яке рішення прийняте департаментом державнеої виконавчої служби Міністерства юстиції України, не надійшло. Відповідно до ст. 181 КАС України він звернувся за судовим захистом до Коропського районного суду. Своєю постановою Коропський районний суд відмовивв задоволенні його позовних вимог і в описовій частині постанови від 08 серпня 2007 року вказав, що відповідачем надано суду процесуальні рішення, а саме постанову про відкриття виконавчого провадження від 25 червня 2007 року винесену головним державним виконавцем Бурнос С.В. по результатах розгляду отриманого Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчого документа. Термін виконання рішень суду майнового характеру складає не більше шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження. По виконавчому листу № 2а-6 виданого Коропським районним судом 25 грудня 2006 року пройшло більше шести місяців, але рішення суду не виконано. Відповідно до ст. 124 Конституції України: судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов”язковими до виконання на всій території України. А тому ОСОБА_1 просить суд визнати дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, такими, що суперечать ст. 19 Конституції України та зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2006 року.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовну заяву з вище викладених мотивів і просить її задовольнити.
Представник Департамену державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення на позовну заяву та клопотання про розгляд справи без участі їх представника.
Заслухавши позивача, вивчивши заперечення на позовну заяву та інші матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
25 червня 2007 року головний державний виконавець Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-6 виданим 05.06.2007 року Коропським районним судом.
З метою виконання судового рішення, до Державного казначейства України направлено платіжну вимогу № 356/2 від 01 серпня 2007 року. 13 вересня 2007 року Державне казначейство України повернуло до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вказану платіжну вимогу без виконання і вказало, що Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” бюджетні призначення на повернення судових витрат згідно ст. 94 КАС України не передбачені, тому відповідні рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в органах державного казначейства не відкриті.
У зв'язку з неможливістю стягнення коштів з Державного казначейства України, 27 грудня 2007 року державний виконавець Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження”: виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 24 Закону України „Про виконавче провадження”: державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження”: державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону.
Згідно ст. 40 Закону України „Про виконавче провадження”: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Таким чином, судом встановлено, що державний виконавець Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняв виконавчий документ до виконання і відкрив виконавче провадження, здійснив необхідні виконавчі дії та завершив виконавче провадження у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження”, тобто діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, такими, що суперечать ст. 19 Конституції України, задоволенню не підлягає.
Одним з принципів адміністративного судочинства, що передбачені ст. 7 КАС України є обов'язковість судових рішень.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими для виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України „Про судоустрій України” невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.
Отже, зобов'язання виконати рішення одного суду не може оформлюватись рішенням іншого суду, так як це призведе до порушення принципу обов'язковості рішення суду. Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2006 року задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 124 Конституції України, ст. 11 Закону України „Про судоустрій України”, ст.ст. 11, 69, 71, 79, 160-163, 181 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_1, що він може звернутися до компетентних органів з заявою про притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних в невиконанні судового рішення.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Судді: