Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-ц-333/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О.В.
Категорія 27 Доповідач Фомічов С. Є.
РІШЕННЯ
Іменем України
14 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючого судді Голованя А.М.
суддів Мурашка С. І.
Фомічова С.Є.
при секретарі Савченко Н.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 до якої приєднався ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2010 року і
В С Т А Н О В И Л А:
Відкрите акціонерне товариство „Державний експортно-імпортний банк України” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило звернути стягнення на заставне майно відповідача згідно договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_3, а саме на двокімнатну квартиру НОМЕР_1 ,що знаходиться в будинку АДРЕСА_1.
12 лютого 2010 року публічне акціонерне товариство „Державний експортно-імпортний банк України”, який з травня 2009 року є процесуальним правонаступником ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України”, подав заяву про зміну позовних вимог. При цьому позивач розширив коло відповідачів, залучивши до участі в справі, як співвідповідача, ОСОБА_4, яка виступала поручителем по кредитному договору. У позові просять стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором № 55207С42 від 10 грудня 2007 року в сумі 58970,43 доларів США, що еквівалентно 471722, 16 грн.
4 листопада 2010 року позивачем збільшено розмір позовних вимог до 70322,24 доларів США (еквівалент до гривні 556860, 72 грн.). Позовні вимоги в частині звернення стягнення на заставне майно відповідача просили залишити без розгляду.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно залишені без розгляду.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” були задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2007 року в сумі 70322,24 доларів США (еквівалент 556860,72 грн.), 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 3557,14 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, до якої приєднався ОСОБА_3, ставиться питання про скасування рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, звертається увага суду апеляційної інстанції на порушення норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення пені та судових витрат.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, ОСОБА_6, який є представником ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк” Шамари О.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при ухваленні вказаного рішення відповідно до вимог ст.ст. 212-213 ЦПК України повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну оцінку.
Судом встановлено, що 10 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством „Державний експортно-імпортний банк України” та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 55207С42, за умовами якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті в сумі 42 500 доларів США з кінцевою датою погашення 9 грудня 2032 року для оплати за двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 252500 грн., згідно з договором купівлі-продажу квартири, з розстрочкою платежу від 10 грудня 2007 року, реєстр № 2708. Факт отримання кредитних коштів підтверджено заявою на видачу готівки від 10 грудня 2007 року.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором між ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України”, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 55207Р3, за яким ОСОБА_4, як поручитель, зобов’язалась перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань за договором кредиту № 55207С42 від 10 грудня 2007року.
Відповідно до п.3.1 договору поруки, поручитель зобов’язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобовязання, а також відшкодовувати витрати, в тому числі проценти, пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання основного зобовязання, інші витрати, понесені внаслідок невиконання або несвоєчасного виконання основного зобовязання. Пунктом 3.2. зазначеного договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до п.4.2 кредитного договору при невиконанні зобов’язання у банку виникає право вимагати дострокового виконання позичальником зобов’язань за цим договором. У випадку порушення зазначених строків сплати банк набуває право стягнути заборгованість.
Відповідачі були повідомлені про існуючу заборгованість за договором кредиту, однак, в установлений банком строк, умови договору не виконали, а тому повинні повернути отримані кошти та сплатити, відповідно договору, передбачені санкції за неналежне його виконання.
Посилання відповідача ОСОБА_4 на порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, як на підставу для відмови в задоволенні позову, судом не може бути прийняти до уваги, так як дане питання було розглянуто судом, і рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили 1 березня 2011 року, було відмовлено в задоволенні позову останньої саме з цих підстав.
Посилання відповідачів на відсутність у банка індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, як на підставу для відмови в задоволенні позову, не може бути прийнята до уваги, так як у ст. 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. В ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” зазначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Як встановлено у судовому засіданні апеляційного суду, 25 грудня 2001 року Національним Банком України видано відкритому акціонерному товариству „Державний експортно-імпортний банк України” банківську ліцензію № 2, яка зареєстрована Національним Банком України 23 січня 1992 року за № 5 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, та дозвіл за № 2-1, який зареєстрований НБУ 25 січня 1992 року за № 5, на право здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2, 4 ст. 47 ЗУ „ Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 17 липня 2001 року за № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року за № 15-93.
Оскільки ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” було отримано банківську ліцензію та дозвіл Національного Банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, то банк має право здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 листопада 2004 року № 483, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Позивач погодився з умовами укладеного та оспорюваного ним договору, скріпивши його своїм підписом, та вчинив дії на виконання умов договору, отримавши від відповідача суму кредиту у доларах США, які й повинен повернути відповідачу на умовах, визначених у кредитному договорі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.
За таких обставин підстав, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України, для визнання правочину недійсним немає, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів судової палати апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів пені за весь час прострочки виконання зобов’язань в порушення вимог ст. 258 ЦК України, якою встановлено строк позовної давності в один рік.
Крім того, в порушення вимог ПКМ України № 1258 від 21 грудня 2005 року „Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів з розгляду цивільних та господарських справ, та їх розмірів” та Декрету КМУ № 7-93 від 21 січня1993 року „Про державне мито”, стягнув з відповідачів судові витрати у більшому, ніж передбачено законодавством, розмірі.
Колегія суддів судової палати вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні відповідно до норм діючого законодавства, в іншій частині рішення суду відповідає обставинам справи та ухвалено відповідно до норм діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєднався ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2010 року змінити в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 8062,09 дол. США (63841,27 грн.) пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1856,5 дол. США (14701,07 грн.) пені за несвоєчасне погашення відсотків, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2010 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяті днів.
Головуючий:
Судді: