Справа № 2-3713/11

РІШЕННЯ

Іменем          УКРАЇНИ

(повне)

„25” березня 2011 року

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Погрібного С.О.

за секретаря                     –Ацабрікової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення участі та встановлення порядку виховання дитини, за участі третьої особи –органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, –

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить суд заборонити відповідачці перешкоджати йому зустрічатися та спілкуватися з його малолітнім сином, та встановити порядок участі у вихованні сина, шляхом зобов’язання відповідача надавати позивачу його сина кожного тижня кожного місяця з ранку п’ятниці до ранка понеділка для мешкання за місцем проживання ОСОБА_2 На підтвердження своїх вимог позивач посилався на те, що сторони перебували у фактичних сімейних стосунках з вересня 2006 року по травень 2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син –ОСОБА_4. Через деякий період сторони перестали проживати разом, сімейні стосунки між ними були припинені. ОСОБА_2 надавав відповідачці як матеріальну так і моральну допомогу, постійно відвідував свою дитину, ходив з ним до лікарів в разі хвороби, надавав матеріальну допомогу на утримання дитини в розмірі 1500,0 гривень щомісяця. Проте після того, як в позивача виявилася підозра на тяжку хворобу, відповідач припинила з позивачем усі стосунки та стала перешкоджати ОСОБА_2 бачити дитину та спілкуватися з нею. Позивач був змушений звернутися до органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради для визначення способу участі у вихованні сина. Згідно висновку органу опіки та піклування встановлено, що позивач має право бачитись з сином у суботу кожного тижня з 9:00 години по 11:00 години, та з 18:00 години до 20:00 години кожного тижня місяця в присутності матері.

Сторона відповідача проти задоволення позову заперечувала, вказувала, що позивач, з урахуванням стану здоров’я дитини, яка є інвалідом з дитинства зі складним діагнозом захворювання, не зможе в повному обсязі здійснювати догляд за дитиною. Зазначила, що позивач сам страждає на тяжке захворювання, що може негативно вплинути на дитину; просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, та встановити такий порядок зустрічей позивача з дитиною, як у висновку Служби у справах дітей Одеської міської ради, тобто двічі на місяць по суботах з 9.00 години до 11.00 години у присутності матері ОСОБА_3

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи, допитавши свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із частковим задоволенням позову. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених ними письмових доказів, показань свідків.

З вересня 2006 року по травень 2007 року позивач перебував у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син –ОСОБА_4. Відповідно до свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_1 від 6 серпня 2009 року ОСОБА_2 є батьком, а ОСОБА_3 –матір’ю ОСОБА_4

Неповнолітня дитина після припинення сторонами спільного проживання залишилася проживати з матір'ю. Пояснення сторін та показання свідків свідчать, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не досягнуто згоди з приводу питання визначення порядку участі позивача у вихованні їх спільного сина.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 04-А-665п від 7 грудня 2009 року, ОСОБА_3 зобов’язана не перешкоджати зустрічам та спілкуванню позивача з його малолітнім сином, визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 з дитиною наступним чином: субота з 9.00 години до 11.00 години та з 18.00 години до 20.00 години кожного тижня місяця в присутності матері.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Одеської міської ради № 92 від 24 вересня 2009 року визначено наступний порядок зустрічі ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_4: двічі на місяць по суботах з 9.00 години до 11.00 години у присутності матері ОСОБА_3

Як вбачається з пояснень позивача, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3 створюються ОСОБА_2 перешкоди в побаченнях з сином. Відповідачка не дозволяє бачитися позивачу з сином за її відсутності, він не може спілкуватися з ним, що порушує його права як батька дитини на участь у вихованні дитини.

З пояснень представника відповідача, яка є матір’ю ОСОБА_3 –ОСОБА_13, самого відповідача та показань свідків вбачається, що вихованням дитини, доглядом за нею займаються фактично три особи –відповідачка, ОСОБА_13 та няня. Таким чином, стороною відповідача не заперечується той факт, що позивач не бере участі у вихованні та догляді за дитиною, що, безумовно, підтверджує факт чинення перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_2

Обов’язок суду під час оцінки обставин справи та вирішення питання про участь обох батьків у вихованні дитини полягає у необхідності керуватися положеннями частини першої ст. 151 СК України, відповідно до якої батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Таким чином, позивач, як батько дитини, має право на переважне особисте здійснення виховання своєї дитини. Як визнала сторона відповідача, враховуючи, що мати дитини перебуває на роботі, сама дитина в цей час перебуває під наглядом та піклуванням її няні. Представник відповідача, яка одночасно є бабусею дитини, визнала у судовому засіданні, що певний час ОСОБА_4 перебуває під її опікою та проживає за її місцем проживання. Враховуючи, що спілкування між батьками дитини з приводу її виховання не відбувається, сторона відповідача не повідомила, а й відповідно не обґрунтовувала те, що подібне рішення про участь у вихованні дитини інших осіб, ніж її батько, мати дитини не узгоджувала з ОСОБА_2 Батько дитини на сьогоднішній момент повністю усунутий від прийняття будь-яких життєво важливих рішень щодо визначення питань виховання та розвитку дитини. При цьому батько дитини має право не тільки на участь у вихованні а й на спільне з матір’ю визначення та обрання форм та методів виховання дитини, як це вбачається з ч. 3 ст. 151 СК України, відповідно до якої батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Такими діями відповідача порушуються права й інтереси самої дитини, оскільки її гармонійний та органічний розвиток без участі у її вихованні батька є неможливим, це може травмувати дитину і спричинити негативні наслідки.

З огляду на те, що відповідачка перешкоджає позивачу приймати учать у вихованні дитини за її відсутності, а також, звертаючи увагу на вимогу відповідачки бачитися з дитиною позивачу лише в її присутності двічі на місяць по суботах з 9.00 год. до 11.00 год., суд вважає ці вимоги відповідача необґрунтованими, та такими, що грубо порушують як права позивача, створюючи йому істотні перешкоди в участі у вихованні дитини, так й інтереси дитини.

Крім того, суд враховує, що висновок органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 04-А-665п від 7 грудня 2009 року та висновок Служби у справах дітей Одеської міської ради № 92 від 24 вересня 2009 року не забезпечують якнайкраще інтереси малолітнього ОСОБА_4, їх складено з порушенням вимог ст. ст. 3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини», ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Вимога матері та органу опіки та піклування Одеської міської ради щодо здійснення зустрічей батька з дитиною лише у присутності її матері не ґрунтується на вимогах закону та не може вважатися обґрунтованою під час судового розгляду з огляду на таке. Стороною відповідача не доведено негативний вплив позивача на дитину, її виховання та розвиток, подібні твердження суд розцінює як припущення. Не знайшло свого підтвердження посилання сторони відповідача на те, що стан здоров’я та характер захворювань позивача виключають або обмежують можливість його спілкування зі своєю дитиною. При цьому слід виходити з того, що докази наявності захворювання у позивача є суперечливими, а, головне, вони не доводять ту обставину, що такий стан позивача є настільки загрозливим для дитини, що виключає можливість реалізації ним свого права на самостійне та особисте виховання своєї дитини. Зокрема, твердження сторони відповідача щодо наявності у ОСОБА_2 гепатиту-С спростовується результатами досліджень від 22.06.2009 року, відповідно до яких у позивача вірус гепатиту-С не виявлено. Відповідно до довідки КУ «Міська поліклініка № 18», № 18 від 25.01.2010 року позивач хворіє цукровим діабетом першого типу, однак наявність цієї хвороби, так само як і наявність хвороби у ОСОБА_4, не позбавляє гарантованого законом права позивача брати участь у вихованні його дитини нарівні з відповідачем.

Суд критично оцінює рішення органу опіки та піклування, оскільки представником Приморської районної адміністрації Одеської міської ради не доведено його обґрунтованість, тобто не знайшло свого підтвердження, що зазначене рішення прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення: в судовому засіданні зазначений представник не пояснив суду, з яких міркувань виходила опікунська комісія, ухвалюючи подібне рішення. Зазначене рішення органу опіки та піклування обов’язкової сили для суду не має, а тому враховано судом на рівні з іншими доказами, а також як таке, що не відповідає вимогам СК України, грубо порушує права батька в участі у вихованні дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини», ст. 153 Сімейного кодексу України, ст. ст. 14, 15 Закону України «Про охорону дитинства»мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування.

Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Суд приймає до уваги те, що згідно характеристик ТОВ «Торо-Балк»№109/04 від 5 жовтня 2009 року, асистента кафедри «Системний аналіз та логістика»Одеського національного морського університету ОСОБА_6 та характеристики, яку дали сусідка позивача ОСОБА_1 12 жовтня 2009 року, ОСОБА_14, показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, позивач характеризується як людина відкрита, комунікабельна, має добрі стосунки з оточуючими, приділяє багато уваги та має добрий досвід у вихованні дітей.

За довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРУ», вих.№01-10/09 від 1.10.2009 року ОСОБА_2 з 1 жовтня 2009 року працює в ТОВ «МАРУ»на посаді менеджеру з логістики на підставі наказу № 5 від 30.09.2009 року, з посадовим окладом 2000,0 гривень, що свідчить про те, що позивач має регулярний дохід. Як свідчать чеки про сплату за дитячі товари, спеціальну їжу, ліки та інше, позивач несе додаткові витрати на дитину. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 забезпечений житлом. Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2009 року, складеного начальником відділу забезпечення роботи опіки та піклування ОСОБА_15 та спеціалістом 1-ї категорії ОСОБА_16, квартира знаходиться в задовільному стані, умови придатні для проживання дитини.

В своїх поясненнях від 5.05.2010 року сторона відповідача, як одну з причин неможливості участі позивача у вихованні дитини, вказала на той факт, що ОСОБА_2 не проживає самостійно, в нього відсутнє житло, до якого висуваються певні вимоги щодо проживання в ньому малолітньої дитини. При цьому, в своєму клопотанні від 26.04.2010 року ОСОБА_13 стверджувала, що позивач та його малолітня дитина не зможуть знаходитись самі в його квартирі, оскільки вони обидва потребують постійного догляду зі сторони оточуючих, тобто підтверджує, що позивач проживає сам. Таким чином, обставина щодо невідповідності помешкання позивача спростовується як зазначеним протиріччям в поясненнях сторони відповідача, так і актом обстеження житлово-побутових умов квартири від 29 жовтня 2009 року.

Оцінюючи стосунки між батьком та дитиною, суд виходить з того, що спір між сторонами (поза питанням про встановлення винної особи) призвів до тривалого пропуску у спілкуванні батька з дитиною. Достатньо обґрунтованими є доводи позивача, що причиною тривалого проміжку часу, в який ОСОБА_2 не спілкувався з його малолітньою дитиною, є неприязні стосунки, що склалися з відповідачем та її батьками. Суд не приймає до уваги надані відповідачкою акти про невідвідування позивачем дитини, оскільки такий доказ є неналежним, тому не може бути взятий до уваги.

Зібрані по справі докази на підставі їх всебічного дослідження та аналізу дозволяють суду зробити такі висновки: суд не може вважати доведеним, що спілкування неповнолітньої дитини зі своїм батьком, позивачем, суперечить або, взагалі, не відповідає інтересам самої дитини; відповідачкою не доведено, що позивач справляв негативний вплив на свою дитину або за своїми моральними властивостями здатен на таке у майбутньому.

В оцінці доказів та визначенні прийнятної моделі регулювання спірних правових відносин між сторонами суд виходить із засадничого принципу сімейного законодавства, за яким один із батьків дитини має переважне право, порівняно з будь-якими іншими особами, на спілкування зі своєю дитиною (ст. 151 СК України). Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, що є загальною засадою регулювання сімейних відносин в Україні.

Суд частково бере до уваги висновок органу опіки та піклування по справі, погодивши з встановленим порушенням прав батька у вихованні дитини та не вважаючи законним цей висновок в частині визначення порядку такої участі позивача у вихованні дитини. Цей висновок не має для суду наперед визначеного вирішального значення, розглядається в якості одного із доказів по справі. За правилом ч. 2 ст. 157 СК України позивач має право на особисте спілкування за дитиною, з огляду на це умова спілкування батька з дитиною лише за умови присутності матері має бути обумовлена конкретними інтересами дитини, що мають вельми велике значення. У зазначеному висновку орган опіки та піклування не навів обґрунтованих та переконливих аргументів на користь такого рішення спору між батьками, а рівно, й суд під час судового розгляду справи не знайшов для цього також об’єктивних підстав.

Діями відповідачки порушуються права й інтереси самої дитини, оскільки її гармонійний та органічний розвиток без участі у її вихованні батька є неможливим, це може травмувати дитину і спричинити розвиток в неї негативних психологічних наслідків. Неправомірними самоправними діями відповідача заподіюються позивачу моральні і душевні страждання, викликані неможливістю через її дії бачитись з сином, брати участь у його вихованні тощо.

З огляду на те, що позивач з відповідачем дійшли домовленості щодо припинення спільного проживання і сімейних відносин, відповідачка відмовляла у побаченнях позивача з дитиною, а також, звертаючи увагу на вимогу відповідача бачитися з дитиною позивачу лише в її присутності, суд вважає ці вимоги відповідача необґрунтованими, та такими, що грубо порушують права позивача, створюють йому істотні перешкоди в участі у вихованні дитини.

Виходячи з наведеного, у викликаній неправомірними діями відповідачки ситуації єдиним способом вирішення спору між сторонами є встановлення судом порядку участі батька у вихованні його неповнолітнього сина, що він й просить установити, виходячи з інтересів дитини, а також його інтересів і прав, що заслуговують на увагу і захисту зі сторони суду.

Визначаючи такий порядок, суд виходить з міркування забезпечення максимально рівноцінного спілкування з дитиною батька та матері, беручи до уваги, що дитина проживатиме з матір’ю.

Разом з тим, суд не має підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у повному обсязі. У цьому суд враховує встановленні обставини наявності перерви у спілкуванні батька з дитиною, фізичний та розумовий стан розвитку дитини, визначення віку та хвороби дитини. З урахуванням цих обставин, суд має збільшувати час спілкування позивача зі своєю дитиною в залежності від досягнення дитиною певного віку, що передбачає досягнення дитиною у певному віці відповідного рівня розумового та інтелектуального й психологічного розвитку.

Суд враховує, що участь батька в вихованні передбачає не тільки реалізацію його прав, а й належне виконання ним своїх обов’язків. Саме з врахуванням цих обставин сторони мають розуміти ухвалене по справі рішення.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Контроль за виконанням цього рішення суду має бути покладений на орган опіки та піклування в частині контролю за дотриманням прав неповнолітньої дитини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд, керуючись своїми правами, визначеними у ст. 217 ЦПК України, має визначити порядок його виконання з метою уникнення подвійного тлумачення його положень та визначення чіткого механізму реалізації його положень. Подібне чітке формулювання висновків суду має також на меті унеможливити виникнення між цими самими сторонами спорів з приводу виконання цього рішення.

Керуючись ст.ст. 141, 151, 153, 157, 159 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 88, 212, 214-215, 217 Цивільного процесуального кодексу України, СУД –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення участі та встановлення порядку виховання дитини –задовольнити частково.

Визначити способи та порядок участі ОСОБА_2 у вихованні дитини –його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, та спілкування з ним без участі його матері ОСОБА_3:

Зобов’язати ОСОБА_3 передавати ОСОБА_2 їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, кожного тижня кожного місяця по суботах, починаючи з 9:00 години ранку, зобов’язавши повертати його матері ОСОБА_3 за місцем її проживання не пізніше 12:00 години цього самого дня;

Починаючи з моменту досягнення ОСОБА_4 чотирьохрічного віку – зобов’язати ОСОБА_3 передавати ОСОБА_2 їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, кожного тижня кожного місяця по суботах, починаючи з 9:00 години ранку, зобов’язавши повертати його матері ОСОБА_3 за місцем її проживання не пізніше 12:00 години цього самого дня, починаючи з 18:00 години вечора, зобов’язавши повертати його матері ОСОБА_3 за місцем її проживання не пізніше 20:00 години цього самого дня;

Починаючи з моменту досягнення ОСОБА_4 семирічного віку –зобов’язати ОСОБА_3 передавати ОСОБА_2 їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, кожного тижня кожного місяця по суботах, починаючи з 9:00 години ранку, зобов’язавши повертати його матері ОСОБА_3 за місцем її проживання не пізніше 20:00 години цього самого дня;

Починаючи з моменту досягнення ОСОБА_4 десятирічного віку –зобов’язати ОСОБА_3 передавати ОСОБА_2 їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, кожного тижня кожного місяця по суботах, яка є парною, та кожного тижня кожного місяця по неділях, яка є непарною, починаючи з 12:00 години дня суботи, зобов’язавши повертати його матері ОСОБА_3 за місцем її проживання не пізніше 20:00 години відповідного дня неділі.

Зобов’язати ОСОБА_3 передавати ОСОБА_2 їх сина ОСОБА_4 за місцем її проживання у визначений судом час, а також зобов’язати ОСОБА_2 повертати ОСОБА_3 їх сина ОСОБА_4 за місцем її проживання у визначений судом час.

У задоволенні інших позовних вимог –відмовити.

Роз’яснити сторонам, що жодні права та обов’язки сторін за цим рішенням не можуть розумітися та використовуватися на шкоду неповнолітньої дитини ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ:                                                                                С.О. Погрібний