Справа  № 2-а-218/11

Веселинівський районний суд Миколаївської області

                 П О С Т А Н О В А

                   І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

28.04.2011 року  суддя Веселинівського районного суду Миколаївської області Тустановський А.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області про визнання відмови виплатити соціальну допомогу протиправною та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, просила визнати дії відповідача безпідставними та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, з 01.01.2008 року по 31.03.2011 рік, з 01 січня 2011 по теперішній час включно.

Сторони в судове засідання не викликались, оскільки справа розглядається в порядку скороченого провадження без присутності сторін відповідно до ст. 183-2 КАС України.               

          Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач, є громадянкою України, пенсіонеркою, дитиною війни, що підтверджується її паспортом НОМЕР_1, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”№ 2195 від 18.11.2004 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”. На підставі ст. 6 цього Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”№ 1058 від 9 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачці щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Пунктом 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів”до ст. 6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус “діти війни”(крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або  щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни –10%.

Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів”Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому у п. 6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.

Виходячи з того, що редакція ст. 6 Закону №2195-ІV від 1 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з 22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивачки, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст. 6  Закону № 2195-ІV діє і до цього часу.

Статтею 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі: з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня - 709 грн., з 1 жовтня - 723 грн., з 1 грудня - 734 грн. Отже, розмір належного позивачеві підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”мав складати в 2010 році: з 1 січня –208 грн. 50 коп.; з 1 квітня –211 грн. 80 коп.; з 1 липня –215 грн. 70 коп.; з 01 жовтня –216 грн. 90 коп.; з 01 грудня –220 грн. 20 коп..

Згідно ст. 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі: з 1 січня - 750 грн..

З матеріалів справи вбачається, що управління будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позиваці в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у 2010 році не здійснювало, а також не проводило виплату. За таких обставин суд вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Таким чином, в період дії зазначеної норми і в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили над підзаконними актами, якими є постанови Кабінету Міністрів України, відповідач нараховував та виплачував позивачу підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст. 6 Закону №2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом –постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, яка суттєво звужує право позивача щодо розміру належного підвищення.

          Отже, виплачене позивачу підвищення за 2010 рік підлягає перерахуванню та виплаті, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, визначених на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що здійснення перерахунку пенсії є виключною компетенцією Управління пенсійного фонду України та його органів, суд вважає за необхідне вимоги позивача задовольнити шляхом зобов’язання Управління пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області провести перерахунок та забезпечити проведення виплати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством.

Крім того у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог (що не є перешкодою за наявності мотивів необхідності повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять за ст.. 11 КАСУ України), системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладенні в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Таким чином, вимоги позивача щодо виплати йому як дитині війни  щомісячної державної соціальної допомоги підлягають задоволенню за період з 06.10.2010 р. по день ухвалення судового рішення. В іншій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3,40 грн. Згідно ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 7 – 9, 71, 94, 158, 160, 162, 163, 183-2, 256 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області щодо не нарахування та невиплати,  як дитині війни,  підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період часу з 06.10.2010 року по день ухвалення судового рішення, за виключенням виплачених за зазначений період сум.

В іншій частині позову –відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3 (три) гривні 40 копійок.

         Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Веселинівського районного суду Миколаївської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.                                        

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської області                          А. О. Тустановський