ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

                         ОСОБА_1,

на                         постанову Луганського  апеляційного господарського суду від 30.05.2006р.

у справі             №19/36

за позовом        Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи -ОСОБА_1.

до                         Комунального підприємства “Лисичанське тролейбусне управління”

про                       стягнення 6 920,44  грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Крепак В.С. -директор (посвідчення №768),

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа -ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства “Лисичанське тролейбусне управління” і просив суд стягнути з останнього 3920,44 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, в тому числі вартості пошкодження автомобіля у сумі 2670,44 грн., вартості проведення експертизи пошкодження автомобіля у сумі 250,0 грн., вартості юридичних послуг у сумі 1000,0 грн.,  а також 3000,0 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.10.2005р. приблизно о 12 годині 00 хвилин водій ОСОБА_2., який є його найманим працівником, керував мікроавтобусом СПВ 33210216 СПГ державний номерНОМЕР_1 по маршруту м.Лисичанськ-Білокуракіно. У процесі руху по проїзній частині вул.Першотравнева в районі будинку НОМЕР_1 у м.Лисичанську у напрямку шахти імені Мельникова на вищевказаний мікроавтобус впала тролейбусна тролея (провід) -контактний провід. У результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено мікроавтобус позивача. 

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2006р. (суддя Пономаренко Є.Ю.) позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 2920,44 грн. матеріальної шкоди, у тому числі 2670,44 грн. вартості  пошкодження мікроавтобусу, 250,0 грн. вартості проведення експертизи, та судові витрати. У задоволенні решти вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 3000,0 грн. та 1000,0 грн. -оплати юридичної допомоги, відмовлено.

Задовольняючи частково заявлений позов, суд першої інстанції керувався ст.ст.16, 22, 1166, 1187 ЦК України та виходив з того, що діяльність відповідача пов'язана з використанням та утриманням тролейбусного контактного проводу, який є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідачем не доведено заподіяння позивачу шкоди за фактом ДТП внаслідок непереборної сили або умислу останнього.

Залишаючи без задоволення решту позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню з огляду на положення ст.ст.23, 1167 ЦК України за недоведеністю її заподіяння, а вимога про стягнення 1000,0 грн., витрачених позивачем на юридичні послуги, не може розглядатись як завдані позивачу відповідачем збитки (шкода), оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом виникнення ДТП.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р. (головуючий, суддя Бойченко К.І., судді Медуниця О.Є., Парамонова Т.Ф.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові повністю.

Постанова мотивована тим, що спір у даній справі повинен вирішуватися за правилами ч.1 ст.1188 ЦК України, згідно якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

- шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою;

- за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

- за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Постановою Лисичанського міського відділу УМВС України в Луганській області від 17.10.2005р. за фактом ДТП у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину, передбаченого ст.286 КК України.

У цій постанові зазначено, що 10.10.2005р. приблизно о 12 години 00 хвилин водій ОСОБА_2., керуючи мікроавтобусом марки СПВ 330210116 СПГ, державний  номер НОМЕР_1, рухаючись по вул.Першотравневій м.Лисичанська, здійснив наїзд на тролейбусну тролею, яка впала на його мікроавтобус в районі будинку НОМЕР_1.  Дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок недбалих дій працівників Лисичанського тролейбусного депо.

Оскільки, як зазначає суд апеляційної інстанції, у вказаній постанові відсутні висновки про те, що водій мікроавтобусу ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти наїзду на тролейбусну колію, а також щодо механізму заподіяння пошкоджень мікроавтобусу, а саме: з причини падіння на нього тролейбусної тролеї чи внаслідок наїзду на неї, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не доведення позивачем заподіяння пошкоджень його мікроавтобусу з вини відповідача.

При цьому, суд апеляційної інстанції керувався п.12.3. Правил дорожнього руху України, відповідно до якого, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, які водій об'єктивно здатний знати, він повинен негайно прийняти заходи щодо зниження аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на те, що позивачем не доведено заподіяння пошкоджень його мікроавтобусу з вини відповідача.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він зроблений без врахування вимог цивільного законодавства, що визначає деліктну відповідальність за шкоду, спричинену майну, та підстави її  виникнення.

Так, судами двох інстанцій встановлено, що 10.10.2005р. приблизно о 12 годині, водій ОСОБА_2., керуючи належним позивачу мікроавтобусом, рухаючись по проїзній частині дороги вул.Першотравневої м.Лисичанська у напрямку шахти імені Мельникова, здійснив наїзд на тролейбусну тролею (провід), що впала на його мікроавтобус в районі буднику НОМЕР_1 на вул.Першотравнева у м.Лисичанську. Дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок недбалих дій працівників Лисичанського тролейбусного депо.

Тролейбусний провід належить підприємству відповідача, що підтверджується поясненнями відповідача, та є джерелом підвищеної небезпеки.

Вказані обставини встановлені у постанові Лисичанського МВ УМВС №3350 від 17.10.2005р., яка не скасована на час вирішення даного спору.

В силу ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарських суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2 ст.33 ГПК України).

Постанова Лисичанського МВ УМВС №3350 від 17.10.2005р. є доказом, у розумінні ст.33 ГПК України, у якій встановлені обставини виникнення ДТП.

При цьому, судом першої інстанції підставно відхилені твердження відповідача про те, що контактний провід був обірваний раніше іншим негабаритним автотранспортом, оскільки вони  не підтверджені будь-якими доказами.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема,  є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала ці збитки, та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому, до транспортних засобів відносяться також тролейбуси, які приводяться в рух електричною енергією. Цей вид транспорту володіє певними особливостями, оскільки його шкідливі властивості не тільки механічного характеру, але й проявляються у можливості поразки електричним струмом.

Як встановлено судами двох інстанцій діяльність відповідача, пов'язана з використанням та утриманням тролейбусного контактного приводу (тролея), який також, як автотранспорт, є джерелом підвищеної небезпеки.

Особливість правил відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, полягає у вимозі лише трьох умов для виникнення відповідальності, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, наявності причинного зв'язку між протиправними діями та шкодою. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто, особа, яка спричинила шкоду при використанні джерела підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її заподіяння (без вини). Відповідальність такої особи розповсюджується до меж непереборної сили. Тому така відповідальність  є підвищеною. Обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, володільця джерела підвищеної небезпеки може бути звільнено судом від відповідальності, якщо він доведе, що шкоду було спричинено внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом першої інстанції під час розгляду даної справи наявності ознак непереборної сили або умислу позивача не встановлено. Не було їх встановлено й судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив відповідача від  майнової відповідальності за даним позовом, скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу, встановлений висновком експертного товарознавчого дослідження спеціаліста, проведеного з 10 по 14 жовтня 2005р., і становить 2670,44 грн. За проведення вказаного експертного дослідження позивачем сплачено 250,0 грн., що підтверджується квитанцією НОМЕР_2. Отже, розмір заподіяної позивачеві матеріальної шкоди становить 2 920,44 грн.

Враховуючи встановлення всіх складових для настання відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди у сумі 2920,44 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Погоджується колегія суддів й з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення решти позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р. у справі №19/36  скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Луганської області від 04.04.2006р.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій