06.05.2011                                                                                           Суддя: Коваленко  В.  О.

Справа №  2-596/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

        6 травня 2011 року                                                                                м. Горлівка

Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі:

головуючого-судді                     Коваленко В.О.,

при секретарі                     Баштовій А.В.,

учасники цивільного процесу:

позивач                               ОСОБА_1 (не з’явився)

представник позивача          ОСОБА_2           

представник відповідача           ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника позивача ОСОБА_1 –ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді агріколь банк» про визнання недійсним кредитного договору.

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача  ОСОБА_1 –ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Індустріальний ОСОБА_4»про визнання кредитного договору недійсними, в обґрунтування якої зазначив, що позивачем 11.03.2008 року з банком укладено кредитний договір № 94/411632-Д/4, за умовами  якого він отримав кредит у сумі 19940,59 USD із строком погашення до 10.03.2014 року включно із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,68% річних. З жовтня 2008 року у зв’язку із різким підвищенням курсу долара США і зниженням можливостей отримання стабільного прибутку позивач не зміг сплачувати кредит у розмірах передбачених кредитним договором № 94/411632-Д/4. У зв’язку із укладенням кредитного договору у доларах США, а не у національній валюті, що на думку представника позивача суперечить національному законодавству, а також через підвищення курсу долара США із 5,05 грн. на час укладення договору до 7,99 грн. –на час звернення до суду, представник позивач просить суд визнати кредитний договором № 94/411632-Д/4 від 11.03.20008 року недійсним, зобов’язати відповідача провести перерахунок суми кредиту по договору № 94/411632-Д/4 від 11.03.20008 року на суму 19940,59 доларів США із розрахунку 1 долар США = 5,05 грн.

Представник позивача, який представляв також третю особу, у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Зазначила, що кредитний договір укладений відповідно до вимог діючого законодавства, валюту кредитного договору вибрана позивачем самостійно на умовах запропонованих відповідачем, при укладенні договору позивачем та відповідачем повністю були дотриманні вимоги статті 203 ЦК України, тому відсутні підстави для визначення договору недійсним, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 4 листопада 2010 року у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_5 притягнуто до участі у справі.  

Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Індустріально-Експертний Банк»в особі керуючого Третім відділенням у м. Донецьку Донецької Дирекції АТ «Індекс-Банка»ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності від 01.02.2008 року, та ОСОБА_1 11 березня 2008 року уклали кредитний договір № 94/411632-Д/4. За п.п. 1.1 Договору кредитор надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру кредит у сумі 19940,59 долара США строком на 72 місяці з 11.03.2008 року по 10.03.2014 року включно. Позичальник повертає кредит щомісяця до 15 числа місяця наступного за розрахунковим згідно графіку погашення заборгованості за кредитним договором (Додаток № 1). За п. 1.2 кредит надається АТВ «Компанія Алекс»для споживчих потреб. За п. 1.3 Як забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат позичальник в день укладання цього договору укладає: 1) договір поруки з ОСОБА_5; 2) договір застави № 94/41632-Д/4 від 11.03.2008 р. За п. 1.4 за користування кредитом позичальник сплачує: проценти в розмірі 11,68% річних за користування кредитом. За п. 2.1 договору надання кредиту здійснюється шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на рахунок продавця № 2600601300137 в ДФ ТОВ «Укрпромбанк», МФО 335924 /а.с. 30 –35/.

Договором про внесення змін та доповнень № 1 від 15 червня 2009 року до кредитного договору № 94/41632-Д/4 від 11.03.2008 року внесені зміни у п. 1.1 кредитного договору –строк користування кредитом продовжено з 11 березня 2011 року по 10 березня 2018 року включно; та у п.п. 1.1 –повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту; змінено графік погашення кредиту (Додаток 1) та порядок нарахування процентів відповідно до п. 2.4 кредитного договору. Доповнено розділ 2 кредитного договору «Позичальник заявляє та запевняє, що розуміє суть та бере на себе валютний ризик, тобто ймовірність додаткових фінансових витрат внаслідок зміни курсу валюти, в який кредит було отримано відносно валюти, в який позичальник отримує/буде отримувати дохід. Вказані зміни можуть виникнути в період між укладенням Договору і фактичним проведенням розрахунків за ним. Позичальник розуміє та погоджується, що незалежно від того, я який валюті позичальник фактично використовував кредит, грошові зобов’язання позичальник перед банком з повернення кредиту за цим Договором обліковуються Банком та виконуються позичальником виключно у валюті кредиту, в якій кредит було видано»/а.с. 36 –43/.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 306708 Публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк»ідентифікаційний код 14361575 зареєстрований з 10.02.1993 року, зміна найменування зареєстрована 22.09.2009 року.

Відповідно до Банківської ліцензії Національного банку України № 99 від 16 січня 2003 року виданої Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк», зареєстрованому НБУ 10 лютого 1993 року за № 149 на право здійснювати банківські операції. Визначені частиною першою та пунктами 5 –11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до Дозволу Національного банку України № 99-3 від 16 січня 2003 року виданого Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк», зареєстрованому НБУ 10 лютого 1993 року за № 149, який має банківську ліцензію за номером № 99, видану НБУ 16 січня 2003 року, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу.

Згідно п. 1 Додатку до дозволу № 99-3 від 16 січня 2003 року НБУ Акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк»має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до договору поруки № 94/411632-Д/4 від 11 березня 2008 року ОСОБА_5 виступила поручителем перед банком по кредитному договору № 94/411632-Д/4 від 11 березня 2008 року.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору поруки № 94/411632-Д/4 від 11 березня 2008 року строк виконання зобов’язань за кредитним договором –не пізніше 10 березня 2018 року.   

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 795121 Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь банк»ідентифікаційний код 14361575 зареєстрований з 10.02.1993 року, зміна найменування зареєстрована 21.03.2011 року.

Згідно із п. 1.2 Статуту, затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства комерційного банку «Креді Агріколь банк», протокол №1 від 20 січня 2011 року, ПАТ «Креді Агріколь банк»є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк».

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог представнику позивача необхідно відмовити виходячи з наступного.

За змістом положень статей 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справу на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов’язків ( ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво –чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків (ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст.1055 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 “Кредит” і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 99 від 16.01.2003 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл № 99-3 від 16.01.2003 р., додаток до дозволу № 99-3 від 16.01.2003 р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Отже, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті ( незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.

Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного кредитного договору, навпаки, відповідно до умов зазначеного договору відповідачем позивачу був наданий кредит, використаний останнім на споживчі потреби.

Позивач не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір № 94/411632-Д/4 від 11.03.20008 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача  про визнання недійсним кредитного договору 94/411632-Д/4 від 11.03.20008 р., укладеного між сторонами не підлягають задоволенню, а також не підлягають задоволенню інші позовні вимоги позивача, які є похідними із первісної вимоги про визнання договору недійсним.

На пiдставi ст.ст. 11, 16, 202 –204, 215, 533, 626, 627, 1055, ЦК України, ст.ст. 47, 49, 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212 –215 ЦПК України, суд

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_1 –ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді агріколь банк»відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка подається до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                    В.  О.  Коваленко