ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2006 р. | № 2-14/1338-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Суддів | Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г. Рибака В.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | міського виробничого управління житлово-комунального господарства міста Армянська |
на постанову | від 20.04.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | №2-14/1338-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | міського виробничого управління житлово-комунального господарства міста Армянська |
до | Державної акціонерної компанії “Титан” |
про | стягнення 94009,80 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | Ягодинська І.А. |
відповідача | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2006 року у справі № 2-14/1338-2006 ( суддя Курапова З.І.) відмовлено у задоволенні позову міського виробничого управління житлово-комунального господарства міста Армянська до державної акціонерної компанії “Титан” про стягнення 94009,80 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 року вказане рішення суду залишено без змін.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить її скасувати.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно матеріалів справи, 05.09.2000р. державна акціонерна компанія "Титан" та міське виробниче управління житлово-комунального господарства міста Армянська уклали договір про співпрацю № 1801 про пайову участь з утримання житлового фонду і комунального господарства, яким передбачено зобов'язання відповідача здійснювати сплату витрат з утримання і ремонту місць загального користування у гуртожитках і за витратами за електроенергію більше встановленої в колективному договорі норми витрат робітниками відповідача щоквартально за узгодженим кошторисом (пункт 2.1.1. договору.), здійснювати сплату за комунальні послуги надані об'єктам соцкультпобуту (пункт 2.1.2. договору).
У договорі, наданому до матеріалів справі позивачем, строк його дії не зазначено (а. с. 6-7). А у екземплярі того ж договору, наданому до матеріалів справи відповідачем (а. с. 52), у пункті 5.1. договору вказано строк його дії до 31.12.2000.
Вимоги позивача ґрунтувались на договорі про співпрацю № 1801 від 15.09.2000, зокрема, на пункті 2.1., згідно з яким, відповідач зобов'язувався здійснювати сплату витрат з утримання та ремонту місць загального користування у гуртожитках і витрат за електроенергію понад встановленої у колективному договорі норми витрат працівниками "Компанії" (відповідачем) щоквартально за узгодженим кошторисом.
Спір виник стосовно стягнення заборгованості за третій квартал 2002 року у сумі 69124,86 грн., згідно з узгодженим сторонами кошторисом.
Оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2000, судова колегія вважає, що суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України, частини 7 статті 180 Господарського кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.
Кошторис на утримання гуртожитку за 3 квартал 2002 року на суму 69124,86грн. затверджено керівником позивача та узгоджено заступником директора відповідача 09.12.2002 (а.с. 8), не може бути доказом прийняття відповідачем зобов'язань зі сплати вказаних витрат, тому що відповідно до статті 151 Цивільного кодексу УРСР (у редакції 1963 року), зобов'язанням є правовідношення, яке передбачає двосторонні права та обов'язки боржника та кредитора.
Наданий позивачем кошторис не є договірним зобов'язанням і не містить будь-яких зобов'язань відповідача.
Послуги з утримання та ремонту гуртожитку, передачі електроенергії позивач надавав фізичним особам, а не відповідачу.
Доводи позивача, що відповідно до пункту 13 колективного договору між адміністрацією та профспілкою державної акціонерної компанії "Титан", адміністрація відповідача прийняла на себе зобов'язання погашати для своїх працівників плату за користування електроенергією, здійснювати доплату за проживання у гуртожитках (місця загального користування, прилегла територія) (а. с. 20 -24), не прийняті до уваги, тому що даний договір укладено відповідно до Кодексу України про працю та передбачає зобов'язання адміністрації відповідача перед своїми працівниками і будь-якого відношення до зобов'язань з іншими фізичними чи юридичними особами даний договір не має.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що виходячи з матеріалів справи, між сторонами існують взаємовідносини з надання послуг, але зобов'язання стосовно їх оплати не витікають з договору, оскільки останній втратив свою дію з 01.01.2001, тому вимоги стосовно стягнення заборгованості з відповідача на підставі договору про співпрацю №1801 від 05.09.2000 задоволенню не підлягають.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком та вважає, що наведеним обставинам суди дали належну правову оцінку і дійшли обґрунтованого висновку.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи та крім того, пов’язані з переоцінкою, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень, які є законними та обґрунтованими.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 у справі №2-14/1338-2006 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
В.Рибак