Справа № 263/134/22

Провадження № 2/263/1123/2022

У Х В А Л А

22 лютого 2022 року                                                         місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючої судді Ікорської Є.С.,

за участю секретаря Цуцкіна С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про залишення позовної заяви без розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук Павло Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук П.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2022 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у спрощеному позовному провадженні.

11 лютого 2022 року від представника відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в суді та залишення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, без розгляду, оскільки правовідносини за кредитним договором № 11.06.2020-100003001 від 11 червня 2020 року не є правовідносинами споживчого кредитування, а спір не є спором про захист прав споживачів, оскільки договір не є договором про надання споживчого кредиту, послуги, які були надані, не є послугами споживчого кредитування, а позивач не є споживачем і не користується правами споживача, в тому числі і на захист прав споживача, тобто звернувся до суду не за захистом своїх прав споживача, а за захистом своїх прав як сторони цивільного договору. Отже, даний спір не є спором про захист прав споживачів, отже не виключений з підвідомчості третейського суду. У зв`язку із чим, представник відповідача вважає, що даний цивільний позов має бути залишений без розгляду.

Розглянувши подану заяву про залишення позову без розгляду, суд дійшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2020 року позивачем підписана заявка на отримання кредитних коштів від ТОВ «Споживчий центр».

За приписами ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови.

У кредитному договорі від 11 червня 2020 року № 11.06.2020-100003001 вказано, що позичальник підтверджує, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в частині 2 статті 12, частині другій статті 13 Законі України «Про захист прав споживачів» йому надана. Для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор до укладення договору надав позичальнику всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до преамбули Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц, кредитні договори, укладені фізичними особами з банками за своєю суттю є споживчими договорами і на них розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому частина 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» вказує на те, що третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Як наслідок суд відмовив банку у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на виконанні рішення третейського суду.

Велика Палата Верховного Суду виклала у своїй постанові положення про те, що, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», ураховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт і послуг.

Також суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18.

Суд вважає, що кредитний договір № 11.06.2020-100003001 від 11 червня 2020 року за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, позаяк відсутні докази на підтвердження того, що кредит надавався позичальнику не для задоволення особистих потреб, він пов`язаний зі здійсненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності чи виконанням нею обов`язків як найманим працівником.

Отже, декларація сторін кредитного договору у п. 1.2, що Кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту жодного правого значення для кваліфікації цього договору як договору про надання споживчого кредиту не має.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Пунктом 10.1 кредитного договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду № 007-2005 від 21 червня 2005, видане Київським міським управлінням юстиції), згідно з регламентом третейського суду. Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід`ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Враховуючи наведене, оскільки укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є споживчим, а тому третейське застереження, викладене в п 10.1 кредитного договору № 11.06.2020-100003001 від 11 червня 2020 року, не може бути виконане, а тому у задоволенні заяви ТОВ «Споживчий центр» про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 257, 260 ЦПК України, суд

У Х В А Л И Л А:

       У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про залишення позовної заяви без розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук Павло Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, – відмовити.

       Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                                                        Є.С.Ікорська