Справа № 236/435/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді -                                        Бєлоусова А.Є.,

за участю секретаря судового засідання -                Безорчук А.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Лиман цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Лаврищев Віктор В`ячеславович, до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату чистини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2022 року представник позивача - адвокат Лаврищев Віктор В`ячеславович звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату чистини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за січень - травень 2016 року в сумі 20061,74 гривень та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати в сумі 12649,28 гривень. Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 30.05.2016 року, звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При звільненні відповідач не виплатив їй належні виплати.

Згідно з ухвалою судді від 02.02.2022 року розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням положень ст. 274 ЦПК України без повідомлення (виклику) сторін та з наданням відповідачу строку для подачі відзиву на позов.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач зверулася з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка з 01.10.2013 по 30.05.2016 працювала на посаді агента комерційного Господарства вантажної та комерційної роботи Станція Дронове 3 класу ДП "Донецька залізниця".

Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору № 59-ОС від 30.05.2016 року позивачка 30.05.2016 року звільнена з посади агента комерційного Господарства вантажної та комерційної роботи Станція Дронове 3 класу ДП "Донецька залізниця" за пунктом ст.38 КЗпП України за угодою сторін, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано ДП "Донецька залізниця".

Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 було утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, до переліку якого входить, зокрема, й ДП «Донецька залізниця».

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Донецька залізниця» перебуває в стані припинення.

Відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 12.11.2014 № 604 «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» на часткову зміну пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. N 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (Офіційний вісник України, 2014 р., N 53, ст. 1402) установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до пункту 5 зазначеної постанови, а відображається в балансі (крім зобов`язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за публічним Акціонерним товариством "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови.

02.12.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Пунктом 1 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого включено м. Донецьк.

Процедуру реорганізації ДП «Донецька залізниця» та передачу всіх прав та обов`язків ПАТ «Українська залізниця» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 604 «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» (далі Постанова № 604) призупинено до завершення проведення антитерористичної операції.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України № 938 від 31.10.2018 Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило назву на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до частини першої та п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України від 17.09. 2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 37 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Аналізуючи вказані норми права Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 виклала такий правовий висновок. При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності. Процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ «Укрзалізниця». Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику. При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Враховуючи те, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ «Укрзалізниця», датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі№ 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначено, що інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини 2, пунктах 14 і 15 частини 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

Трудова книжка позивачки за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Позивачкою надані суду в підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за січень-травень 2016 року, в яких зазначені суми до виплати: січень 2016 року- 1429,37 грн., лютий 2016 року-2435,29 грн., за березень 2016 року- 3286,98 грн., за квітень 2016 року-3287,45 грн., за травень 2016 року- 5872,72 грн..

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 31 травня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, зазначає таке.

Представником відповідача не спростовані відомості щодо заборгованості по заробітній пллаті за період з січня по травень 2016 року, та обставини утворення цієї заборгованості.

Отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню в загальному розмірі 16311,81 грн.(січень 2016 року- 1429,37 грн., лютий 2016 року-2435,29 грн., за березень 2016 року- 3286,98 грн., за квітень 2016 року-3287,45 грн., за травень 2016 року- 5872,72 грн.).

Також суд зазначає, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачкою суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання сум податків і обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст. 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до статті 3 Закону України від 19жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Тобто для нарахування компенсації на зазначені вище доходи необхідно з них вирахувати податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 167.1 Податкового кодексу України складає 18% доходу, та військовий збір, який відповідно до п.п. 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу складає 1,5%, всього 19,5%.

Компенсація судом розраховується станом на день ухвалення рішення.

Суд зазначає, що позивачем заборгованість по заробітній платі зазначена з урахуванням утриманих сум податків і обов`язкових платежів.

Так, компенсація втрати частини грошових доходів за січень-травень 2016 року складає 16311,81 ( 1429,37+2435,29+3286,98+3287,45+5872,72) грн. у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 9819,71 грн. (16311,81х0,602- коефіцієнта приросту споживчих цін за період з січня 2016 року по травень 2021 року).

Отже, позовні вимоги позивачки в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 9819,71 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. п.1 п.1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачкоюм заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, при цьому судовий збір не сплачувався. Враховуючи, що судом ці вимоги задоволені частково 79,89% (26131,52(16311,81+9819,71)/32711,02/100%)), з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 792,83 грн.(992,40/100х79,89 %).

Також, слід наголосити, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.-

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 12,13, 81,141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

                                       ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Лаврищев Віктор В`ячеславович, до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату чистини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680 місто Київ - 150, вулиця Єжи Гедройця (Тверська), 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі за січень -травень 2016 року у розмірі 16311 (шістнадцять тисяч триста одинадцять) грн. 81 коп. (без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів); компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 9819 (дев`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 71 коп., зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680 місто Київ - 150, вулиця Єжи Гедройця (Тверська), 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь держави (Отримувач коштів: Донецьке ГУК/Лиманська МТГ/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37967785, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача (МФО): 899998, Рахунок отримувача: UA758999980313111206000005564) судовий збір в розмірі 792 (сімсот дев`яносто дві) грн 83 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно із п.3 розд. XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя -