Справа № 2-678/07

РІШЕННЯ

 іменем   України

29 травня   2007 року  Антрацитовський міськрайонний суд Луганської області у складі:

головуючого судді:            Тополюк Є.В.

при секретарі:                     Нікаірової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні горрайсуда м. Антрацита цивільну справу   за позовом ОСОБА_1 до   Державного підприємства « Антрацит « « Про стягнення моральної /немайнової/ шкоди «,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ДП « Антрацит» про стягнення моральної/немайнової/ шкоди у розмірі 80000 /вісімдесят тисяч/ грн.

В обгрунтуванні своїх позовних вимог вказав, що він тривалий час працював чесно та сумлінно у вугільної промисловості у відповідача на підземних роботах з 31.10.1969 року по 28.08.2006 року. Був нагороджений багатьма заохоченнями. 04.06.1993 року МСЕК м.Луганська встановила у нього стійку втрату працездатності в розмірі 25% по пневмоконіозу і 12% в зв'язку з вібраційною хворобою. 01.11.2003 року МСЕК м.Луганська встановила у нього стійку втрату працездатності в розмірі 20 % по пневмоконіозу і 5% по вібраційній хворобі безстроково. Він лікувався та ликується тривалий час ,але це мало допомагає . Дані профзахворювання привели його до важких фізичних і моральних страждань ,порушенню нормальних життєвих зв'язків, стосунків та умов. У нього болить все тіло, йому важко дихати, з'явилися сильні головні болі, запаморочення, безсоння ,тривога, що привели до появи нових важких психологічних страждань. Він вважає, що якщо при укладенні трудового договору адміністрація ДП « Антрацит «зобов'язала його беззаперечно виконувати всі вказівки керівництва, які він виконував ,але також відповідач був зобов'язаний забезпечити охорону праці на робочих місцях. За виною відповідача на його робочому місці були підвищена поверх норми концентрація породно-вугільного пилу, завдяки чому на відстані 3-5 см нічого не було видно, посилена вібрація переохолодження ,відсутність засобів охорони праці /не було пило захисту, противібраційне обладнання та інше/. Він вважає, що розмір моральної шкоди може бути розрахований з урахуванням вищевказаних обставин виході з того, що він не може бути менше 200 /двохсот/ мінімальних зарплат / 400 грн.х 200 = 800000 грн./

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги повністю, посилаючись на вищевказані обставини, а також додатково пояснив, що коли він працював у відповідача, то він його не завжди забезпечував проти пиловими респіраторами, спеціальним одягом, іншими засобами індивідуального захисту. Не проводилося попередньо зволожування вугілля на робочих місцях. Неодноразово він придбав засоби індивідуального захисту за свої кошти. У зв'язку з цим він тяжко захворів, що порушує його нормальні життєві зв'язки. Раніше він не звертався з даним позовом до суду, тому що не знав, що має право на відшкодування моральної шкоди.

Представник позивача /за довіреністю ОСОБА_2/ підтримав позовні вимоги та пояснив, що відповідач відповідно діючому законодавству зобов'язаний безоплатно забезпечувати своїх працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, тому що робота була із шкідливими і небезпечними умовами праці. ОСОБА_1 дуже позитивно відносився до своїх трудових обов'язків, про що свідчить його характеристика з місця роботи. Він не був порушником трудової дисципліни на виробництві. Але з травня 1993 р. він був визнаний вже хворим ,тому що на його стан здоров'я

вплинув вугілля та породна пила. Про це свідчать санітарно - гігієнічна характеристика умов його праці від 10.02.2006 р. Відповідно до ст.ст.11 та 12 Закону України « Про охорону праці « від 24.11.1992 р. ,який діяв до введення в дію Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання ,які спричинили втрату працездатності « /далі - базовий Закон/ власник зобов'язаний відшкодувати працівникові моральну шкоду, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків ,вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Працівники, яким стійка втрата працездатності встановлена МСЕК до 24.10.1992 року ,тобто до введення в дію вищевказаних Законів України ,не мають право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до ст.58 Конституції України , закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. ОСОБА_1 МСЕК м.Луганськ встановили стійку втрату працездатності 04.06.1993 року, тому він має право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст.12 Закону України « Про охорону праці « /в редакції 1992 р/. Строк позовної давності на таки правовідносини не розповсюджується за законом. Законом не передбачені максимальні межі розміру відшкодування моральної шкоди, але на той період вони не могуть бути менш п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, тобто 3000 грн.

Представник відповідача / за довіреністю Щербаков А.О./ з позовними вимогами не згодній и просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову за його необґрунтованістю з наступних підстав:

При укладенні трудового договору з працівником власник роз'яснює працівнику його права та обов'язки та інформує його про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору. Він був ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором ,тобто він знав про можливі негативні наслідки виконання покладених на нього трудових обов'язків. У наступний час він отримує суми відшкодування збитку внаслідок професійного захворювання. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк для звернення до суду з даним позовом, тому що згідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач отримав стійку втрату працездатності 01.11.2003 року, після того працював на ВП « шахта ім.50-річчя Радянської України « ДП « Антрацит «,але до суду звернувся лише у березні 2007 року.

Свідки ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6. у судовому засіданні підтвердили той факт, що під час того як ОСОБА_1 працював у відповідача йому стало тяжко дихати, важко робити яку-небудь роботу по господарству. Він неодноразово лікувався від того, що у нього загострився бронхіт легенів, була вібраційна хвороба, поліневропатія рук, та інші тяжкі захворювання. Він визнавався інвалідом 3 групи з 1996 року. Йому необхідно постійно лікуватися дорогими ліками. С 2003 року його стан здоров'я різко погіршився. До наступного часу він продовжує лікуватися.

Суд, заслухав пояснення позивача, його представника, представника відповідача, свідків,

дослідивши матеріали справи,   вважає, що позов підлягає   частковому задоволенню по

наступним підставах:

У судовому засіданні було встановлено, що потерпілий ОСОБА_1. знаходився у трудових відносинах з ВП « шахта « 50-річчя Радянської України « ДП « Антрацит « з 31.10.1969 року по 28.08.2006 року, /а.с.11-14/

Суд вважає, що у даному випадку між позивачем та відповідачем ДП « Антрацит « матимуть існувати тільки трудові правовідносини, які повинні бути регулюватися нормами законодавства про охорону праці , діючим на момент встановлення МСЕК м. Луганск професійного захворювання позивача, тобто 04 червня 1993 року.

У зазначеної цивільної справі є Акт розслідування професійного захворювання на ім'я ОСОБА_1 ,складаний 28.05.1993 року відповідачем за участю профпатологічного відділення Луганської обласної клиничної лікарні /ах. 16/, згідно якого ОСОБА_1 20 років працював у шкідливих умовах праці у якості ГРОЗ. Цим розслідуванням було встановлено, що профзахворювання потерпілого виникло під час його праці в умовах вугільної пили та важкої фізичної праці, які впливали на його організм. Відповідальність за цей факт була покладена на осіб, котрі не виконували вимоги СНИП-245-71,тобто не робилися належним чином протипилові дії.

Також у справі є Санітарно - гігієнічна характеристика умов праці ОСОБА_1 від 03.02.2006 року ,де вказано про те, що позивач працював у таких важких умовах праці, які могли привести к розвитку важких форм захворювання з загальною втратою працездатності. При цьому вказувалося на те, що його робоча поза була вимушено на 80% зміни лежачи, за зміну він вимушений був піднімати вагу висом руками 50-218 кг при нормі 15 кг, при 100% відсутності природного освітлення. Режим його праці був - 6 год. за зміну. Емоційна навантаження мала місце при його роботі. Регламентовані перерви були відсутні. Загальна оцінка умов його праці відповідно до існуючої гігієнічної класифікації № 528 від 27.12.2001 року відповідає 3 класу 4 ступені .Заходами індивідуального та колективного захисту були респіратор Ф-62Ш. Ступень важкості його праці - дуже важка. Застосувалися віброінструменти з рівнем вібрації більше норми. До робочого місця він проходив до 5 км де підвертався перепадам температури ,також його шлях був заповнений водою. /а.с. 18-21 /.

З змісту довідки Антрацитівської МСЕК № 26/260 від 02.03.2004 року повторно на ім'я ОСОБА_1 він втратив 25 % професійної працездатності з 01.11.2003 року і страждає пневмоконіозом та вібраційним захворюванням безстроково ./а.с.23/.

Крім того, позивач надав суду епікризи, історії ,амбулаторні записи його захворювання починаючи з 13.09.1993 року до 31.07.2006 року, вперше йому МСЕК встановила профзахворювання у 1993 році. /а.с.ЗЗ-81/.Вищевказані документи не викликають у суду сумнівів у тому, що вони належать хворому ОСОБА_1, який працював постійно у відповідача гірничоробітником.

Суд вважає, що оскільки діючим законодавством на час встановлення потерпілому професійного захворювання було передбачено відшкодування моральної шкоди особою, яка ЇЇ завдала , за наявності її вини, то воно може бути відшкодоване потерпілому.

Встановлене законом право на відшкодування моральної / немайнової/ шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян і це право позивача було передбачено спеціальним законодавством, а саме ст.12 Закону України « Про охорону праці « від 14.10.1992 року, якій діяв до листопаду 2002 року ,тобто до вступу Закону України « Про охорону праці « від 21.11.2002 року № 229-1 У, а також Законом України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання ,які спричинили втрату працездатності» до 01.04.2001 року.

Відповідно до ст.12 Закону України « Про охорону праці «/в редакції 1992 року/ під моральної шкодою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Як вбачається з змісту медичної документації на ім'я ОСОБА_1, він почав лікуватися у віці 42 р. у вересні 1993 року у терапевтичному відділені 3-й міської лікарні м. Антрациту за причиною загострення хронічного бронхіту АНС1 1 ст., базальної емфіземи легень, вібраційного захворювання 1-П ст. з синдромом вегето-сенсорної поліневропатії рук. У 1994 році він визнаний інвалідом 3 групи по вібраційному захворюванню. Також він знаходився на лікуванні у вересні 1996 року, де вказано на те, що він скаржився на кашель ,задишку, біль у грудної клітці, підвищену температуру ,різку слабкість. У листопаді 1998 році у нього встановили додаткове захворювання - язву шлунку, остеохондроз шійного хрібта. Антракосилікоз 1 ст. У лютому 2004

року після лікування йому заборонили роботу у підземних умовах, але він продовжував працювати у відповідача. Сила рук його знижена, /а.с.33-35,39,54,62,/. До наступного часу позивач продовжує періодичне лікування професійної хвороби.

У даному випадку  суд вважає, що вищевказані захворювання позивач отримав при  виконанні своїх трудових обов'язків   у відповідача   за період його роботи на ВП « шахта   ім.50-річчя Радянської України « ДП « Антрацит «  і в  червні   1993 році йому вперше було встановлено профзахворювання./а.с.75/.

Таким чином,    є причину - слідчій зв'язок     між виконанням трудових обов'язків    та професійним захворюванням  ОСОБА_1 , яка спричиняє хворому фізичні страждання  і інші негативні наслідки морального характеру до наступного часу.

Відповідно до ст.ст.153 ,158 КЗпП України /у редакції 1972 р, та змін 1991 року ,глава X1 « Охорона праці «/ , на адміністрацію всіх підприємств покладаються обов'язки створювати безпечні і нешкідливі умови праці ,а також систематичне проведення /інструктажу/ працівників з питань охорони праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування на інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального    захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні  відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Адміністрація     повинна     впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові ,і забезпечувати    санітарно - гігієнічні умови ,що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Трудові  колективи обговорюють  і схвалюють  комплексні  плани поліпшення умов, охорони праці та санітарні - оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Адміністрація роботодавця зобов'язана вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва ,вимог ергономіки позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

У судовому засіданні представник відповідача не надав суду письмові доказі того, що вони ,а також трудові колективи щось робили для поліпшення умов, охорони праці у тому місці, де працював ОСОБА_1 у період з 1993 р. по день його звільнення з роботи за власним бажанням.

Суд бере вищевказані обставини за увагу як докази того, що відповідач своєю вищевказаною бездіяльністю спричинив моральну шкоду потерпілому, тому що він отримав ушкодження здоров'я у вигляді професійного захворювання у віці 42 році, і тому він повинен відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до вищевказаного суд вважає, що позов може бути задоволений судом частково, тому що на сучасному етапі світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

При визначенні розміру моральної шкоди суд керується принципами розумності і справедливості і вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 3000 грн., а також стягнути на користь держави судовій збір у розмірі 51 грн. та судові витрати за інформаційне-технічне забезпечення розгілку справи у сумі 30 грн.

Суд не може погодитися з тим, що позивач пропустив строк позовної давності на підставі ст.233 КЗпП України/ у редакції 1972 p./, яка передбачає застосування тримісячного строку позовної давності з дня, коли працівник дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, тому що фізичні та моральні страждання позивача, завдані бездіяльністю відповідача по охороні праці, фактично почалися до набрання законної сили ст.12 Закону України « Про охорону праці «/в редакції 1992 p./ і продовжуються до наступного часу.

Крім того, суд враховує те, що позивач має поважні причини для поновлення строку позовної давності, що передбачено ст. 234 КЗпП України.

На підставі викладеного, керуючись ст.12 Закону України « Про охорону праці «/в редакції 1992 року /, ст.ст.153 ч.4,158 КзпП України /у редакції 1972 р, та змін 1991 року/ , п.п. 1,2,5,11,28,29,31,36,39,43,46,48 «Правил відшкодування власником підприємства або уповноваженим ним органом збитку, заподіяного працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням їм трудових обов'язків» , затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472 / із доповненнями, внесеними у 08.02.1994 р./,ст.ст.233,234 КЗпП України,ст.ст.10,11,60,88,212-215,292 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства « Антрацит» про стягнення моральної /немайнової/ шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ДП « Антрацит « на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі З 000 гри./ три тисячі грн../ ,а також судові витрати: судовій збір у розмірі 51 грн./ п'ятдесят одна грн.7 і за інформаційне - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. /тридцять грн./на користь держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.