2-а- 1348\11

Постанова

                                          Іменем України

          "15" квітня 2011  р.                                                            м. Харків

Жовтневий районий суд м. Харкова у складі головуючого судді Цілюрик В.П.  при секретарі Мельниковій А.В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адмінстративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішній військ МВС України про визнання незаконною рішення суб"єкта владних повноважень, та зобов"язання вчинити певну дію, -

Встановив

До Жовтневого районного суду м. Харкова з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління внутрішній військ МВС України про визнання незаконною рішення суб"єкта владних повноважень, та зобов"язання вчинити певну дію.

Позивач зазначив, що він в період з 01.09.1988 року по 08.07.1992 року проходив військову службу на посаді курсанта 4 роти Владикавказького вищого військового командного училища імені ОСОБА_2 МВС СРСР. В період служби він у складі 4 роти з 06.06.1990 року по 30.07.1990 року був направлений і перебував у спеціальному службовому відрядженні в місті Спепанекерт Азербайджанської республіки для виконання завдань з охорони громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов»язаних з з масовими антигромадськими проявами в зоні Нагірно-Карабаського конфлікту, де тривав етнічний конфлікт , який супроводжувався збройними сутичками.

Позивач брав участь у  виконання бойового завдання по захисту місцевого мирного населення та приборкування конфліктуючих сторін.

З метою реалізації свої прав позивач 17.08.2010 року звернувся до Головного управління внутрішній військ МВС України з клопотанням про присвоєння йому статусу учасника бойових та видачу відповідного посвідчення, але рішенням комісії Головного управління внутрішній військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 07.10.2010 року йому було відмовлено.

Позивач вважає цю відмову незаконною і просить суд визнати протиправним і скасувати але рішення комісії Головного управління внутрішній військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 07.10.2010 року (Протокол № 6) в частині відмови у визнання позивача учасником бойових дій, зобов»язати Головне управління внутрішній військ МВС України вчинити дії щодо розгляду та задоволення клопотання позивача про визнання його учасником бойових дій та видати відповідне посвідчення.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти позову, зазначивши, що позивач виконував завдання по охороні громадського порядку в місті Спепанекерт Азербайджанської республіки. Вказана територія не зазначена в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, тому немає підстав вважати, що позивач приймав участь у бойових діях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, в період з 1 серпня 1988 року по 8 липня 1992 року проходив військову службу на посаді курсанта 4 роти Владикавказського вищого військового командного училища імені ОСОБА_2 МВС СРСР. Зарахований до списків особового складу училища на підставі наказу начальника училища від 01.08.1988 р. № 146. Виключений зі списків особового складу училища у зв'язку із закінченням навчання на підставі наказу начальника училища від 08.07.1992 р. № 131.

В період проходження військової служби у Владикавказському вищому військовому командному училищі імені ОСОБА_2 МВС СРСР він у складі 4 роти, в період з 06 червня 1990 року по 30 липня 1990 року був направлений і перебував у спеціальному службовому відрядженні в місті Степанакерт Азербайджанської Республіки для виконання завдань з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в зоні Нагірно-Карабаського конфлікту. Рішення про направлення позивача у складі військового підрозділу у зазначене спеціальне службове відрядження приймалось Урядом колишнього СРСР та здійснювалось на підставі розпорядження командувача внутрішніми військами МВС СРСР та на підставі наказу начальника Владикавказського училища від 06.06.1990 р. № 108 (по стройовій частині). Повернення з зазначеного спеціального службового відрядження відбулось на підставі наказу начальника училища від 30.07.1990 р. № 145 (по стройовій частині).

Викладені обставини підтверджуються Архівною довідкою від 12 травня 2010 року № 4/А/Д-7358-05, виданою на мій запит Центральним архівом внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації.

Під час знаходження мене в м. Степанакерт, в цьому регіоні тривав етнічний збройний Нагірно-Карабаський конфлікт.

При цьому загальновідомим є той факт, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1994 роки в СРСР, зокрема в Кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1990 року № 1060 "Про оголошення надзвичайного стану в Нагірно-Карабаській Автономній області і деяких інших районах" в зазначеному регіоні було введено надзвичайний стан. В цьому документі зокрема вказано, що екстремістські налаштовані угрупування організують масові безладдя, провокують страйки, розпалюють національну ворожнечу. Ними здійснюються злочинні акції, мінуються дороги і мости, проводяться обстріли населених пунктів, захоплення заручників.

Ведення бойових дій та запровадження режиму надзвичайного стану в районі Нагірно-Карабаського конфлікту підтверджується також розсекреченою стенограмою засідання Політбюро Центрального комітету  КПРС від 29 лютого 1988 року "Про додаткові заходи у зв'язку з подіями в Азербайджанській та Вірменській республіках". В цьому документі прямо зазначено, що конфлікт супроводжувався численними людськими жертвами, підпалами автомобілів та будівель, нападами на працівників міліції, мародерством.

Міністерство Закордонних справ України своїм листом від 21 вересня 2005 року №620/14-110-1410 "Щодо внесення змін до переліку держав, де велись бойові дії", направленим на адресу Міністерства оборони України, підтвердило, що "Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року. У травні 1994 року між Азербайджанською республікою та Республікою Вірменія була укладена Угода про припинення вогню, яка періодично порушується по сьогоднішній день".

Саме в цей період позивач перебував у вказаному регіоні та виконував бойові завдання при надзвичайних обставинах.

Як пояснив позивач, в період його перебування спеціальному службовому відрядженні у місті Степанакерт Азербайджанської Республіки він особисто і у складі підрозділу, в умовах введеного урядом надзвичайного стану, виконував бойові завдання по охороні та обороні державних установ та населених пунктів від можливого захвату; з метою припинення збройних сутичок, ніс службу на обладнаних блокпостах, які розмежували конфліктуючі сторони в населених пунктах; приймав участь у військових операціях з приданою бронетехнікою по виявленню та знешкодженню незаконних військових формувань, місць зберігання вогнепальної та холодної зброї, перевірці будівель, приміщень та прилеглої до них території; неодноразово був задіяний до участі в спеціальних операціях по припиненню групових та масових заворушень. Службові завдання виконувались ним у встановленій бойовій екіпіровці (бронежилет, сталевий шолом) зі штатною зброєю - автоматом, а в деяких випадках ще й спеціальними засобами - щитом та гумовим кийком.

Ці обставини вказують на те, що при виконанні зазначених військових обов'язків в зоні надзвичайного стану, він піддавав ризику своє життя і особисту безпеку.

За особисту участь в зазначених бойових діях ОСОБА_1 був нагороджений Листом-подякою військового коменданта району Надзвичайного стану в НКАО і прилеглих районів Азербайджанської РСР генерал-майором ОСОБА_3. Крім цього, виконання ним завдань в зоні вірмено-азербайджанського збройного конфлікту підтверджується фотографіями того часу, поштовою кореспонденцією, що надсилалась (отримувалась) позивачем в той період.

17 серпня 2010 року позивач звернувся до Головного управління внутрішніх військ МВС України з клопотанням про присвоєння мені статусу учасника бойових дій та видачу відповідного посвідчення.

Рішенням комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій (Протокол №6 від 07 жовтня 2010 року) ОСОБА_1 було відмовлено у визначенні мене учасником бойових дій. При цьому комісія посилається на те, що в переліку держав, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не міститься територія держави та період, які зазначені в наданих мною документах, а інших документів, які б підтверджували мою участь в бойових діях не надано.

У відповідності до п.2 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII встановлено, що учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них (63-94-п) та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 16 Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій створюється в міністерстві та відомстві для розгляду заяв громадян, які працювали на підприємствах, в установах та організаціях відповідних міністерств і відомств і були направлені ними на роботу за рішенням Уряду колишнього СРСР в держави, де в цей період велись бойові дії.

В пункті 3 Положення зазначено, що Комісія зобов'язана: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін; видавати довідки за зразком згідно з додатком.

Головною підставою для відмови позивачу у визначенні учасником бойових дій стала лише відсутність у переліку держав, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 території держави та період, які зазначені в наданих мною документах, а саме м. Степанакерт Азербайджанської республіки (період з 06.06.1990 р. по 30.07.1990 р.).

Однак, зазначений Перелік не є вичерпним. В ньому також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року. Водночас, в примітці №6 до позиції "інші країни після грудня 1979 року" вказано, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавались на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Однак, на відміну від інших приміток № № 1-5,7, до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до позиції "інші країни після грудня 1979 року" лише зазначає про надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР. При цьому, зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується  позиція "інші країни після грудня 1979 року". Позивач не перебував на службі у ЗС СРСР, а внутрішні війська МВС СРСР не входили до складу Збройних Сил.

Під визначенням "інші країни після грудня 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 р., суд вважає, що слід розуміти і колишній Союз РСР і Азербайджанська республіка по відношенню до держави України безумовно є "іншою країною".

Комісією не взяті до уваги загальновідомі факти, що стосуються введення надзвичайного стану в Азербайджанській республіці.

Чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії, як бойові. Однак, при цьому слід врахувати фактичні обставини, що вказують на ведення бойових дій, і які супроводжували моє перебування в зоні Нагірно-Карабаського конфлікту та були пов'язані з застосуванням зброї, людськими жертвами з боку мирного населення та працівників правоохоронних органів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63, ст. ст. 2, 3, 6-9, 11, 17, 69-71, 159-163 КАС України, суд, -

    Постановив

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними і скасувати рішення Комісії ГУВВ МВС України з питань встановлення статусу учасника бойових дій 07.10.2010 року (Протокол № 6) в частині відмови ОСОБА_1 у визнання його учасником бойових дій.

Зобов»язати  ГУВВ МВС України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку ч. 2 ст. 186 Кодексу Адміністративного судочинства України.

          Головуючий                                                                      суддя Цілюрик В.П.