Справа № 2-а-1607/11

П О С Т А Н О В А

Іменем           України

«25»квітня 2011 року

Приморський районний суд м. Одеси як адміністративний суд в складі:

Головуючого           - судді Погрібного С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 24 лютого 2011 року звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання протиправними його дій та зобов'язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є «дитиною війни»в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказав, що бездіяльність відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача, просив поновити строк звернення до суду.

Представник відповідача до суду не з’явився, заперечень на позов не надав.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2011 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог, що стосуються питання підвищення пенсійних виплат, які мали бути здійсненні раніше 24 серпня 2010 року, залишено без розгляду.

Справу призначено до розгляду в порядку скороченого провадження.

Дослідивши надані сторонами документи та матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд приходить до наступних висновків, вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 народилась 12 липня 1936 року. Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач має статус «дитини війни»в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідач не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повною мірою поширюються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини –це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод –це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни. Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Даючи оцінку законодавчим перешкодам в реалізації прав та інтересів позивача, суд дійшов такого.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції Закону від 18 листопада 2004 року, станом до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року положення ст. 6 зазначеного Закону викладено в новій редакції, що набула чинності з 1 січня 2008 року, за якою „дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”. Втім, положення пункту 41 розділу II названого Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, № 10-рп/2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Втім, застосовуючи зазначені рішення Конституційного Суду України цей суд є обмеженим часовими межами, встановленими вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до яких закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Ці міркування визначають перше часове обмеження у застосуванні захисту прав позивача, у зв’язку з чим суд має встановити початковим моментом відновлення порушених прав позивача день ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України у відповідні роки, а кінцевими моментами –останній день відповідного року.

Друге часове обмеження пов’язано з часом звернення позивача до суду та фактом залишення без розгляду частини позовних вимог, обґрунтованих визначених законом строком звернення до адміністративного суду за захистом свого права. З огляду на це остаточним періодом у часі, з яким пов’язано надання позивачу захисту у зв’язку з виявленими порушеннями його прав є період, що починається за шість місяців до його звернення до суду, а закінчується днем ухвалення цього рішення.

Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»№ 2154-VI Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 23 грудня 2010 року обмежень застосування закону про соціальний захист дітей війни та виплат за цим Законом не встановлено.

Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Таким чином, право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»підлягає подальшій реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Конституції пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог (що не є перешкодою за наявності мотивів необхідності повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять за ст. 11 КАС України), системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статтями 11, 69-71, 94, 100, 160 - 165, 167, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД –

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов –задовольнити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги –протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», доплативши її до розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 24 серпня 2010 року по 25 квітня 2011 року з урахуванням вже виплачених сум.

Допустити негайне виконання постанови суду в межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні інших позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом статті 183-2 КАС України (розгляд справи в порядку скороченого провадження) апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання особою, яка брала участь у справі, копії постанови.

СУДДЯ:                                                                                          С.О. Погрібний