справа 2-44/2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2011 року     Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:

      головуючого -                              судді Котлярової І.Ю.,

      при секретарях:                                Кущовій І.В., Ашихіній О.О.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2,

      за участю представників:

      позивача -                                         ОСОБА_3,

      відповідача ОСОБА_4  -                 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,          

      відповідача ОСОБА_8 -            ОСОБА_9,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки –ОСОБА_10, до ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 02.02.2001 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_14. ЇЇ чоловіку на праві власності належала квартира, яка розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18. За час шлюбу квартира істотно збільшилась у вартості внаслідок проведення позивачкою та її чоловіком ремонту. У зв’язку із цим, позивачка вважає можливим визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю та виділити їй Ѕ частку цієї квартири. 11.04.2008 року ОСОБА_12 помер. Заповіту він не залишив. За законом спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12 є позивачка, їх спільна донька, ОСОБА_10, діти від попереднього шлюбу спадкодавця: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також батько померлого –ОСОБА_4, які мають право на спадкове майно, квартиру, у разі визнання її спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка, в рівних частках, тобто по 1/12 частки кожний. Крім того, після смерті ОСОБА_12 залишився автомобіль “NISSAN PRIMERA”, який був придбаний подружжям ОСОБА_12 за час шлюбу, тобто позивачка має право на Ѕ частку вказаного автомобілю на праві спільної сумісної власності, а інша Ѕ частка автомобілю має бути розділена між спадкоємцями ОСОБА_12 в рівних частках, тобто по 1/12 частці. У зв’язку із цим, позивачка просить суд визнати квартиру, яка розташована за адресою: м. Луганськ, вул.. Карла Лібкнехта, 16/18, спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка, який помер 11.04.2008 року, та виділити позивачці, визнавши за нею право власності на Ѕ частку цієї квартири, також визнати автомобіль “NISSAN PRIMERA”, придбаний у шлюбі, спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка, та виділити й визнати право власності на Ѕ частку вказаного автомобілю за позивачкою. Крім того позивачка просила, визнати за  нею, а також за ОСОБА_10,  ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_15, як спадкоємцями першої черги, по 1/12 частки спадкового майна, а саме квартири та автомобілю, за кожним, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12

У судовому засіданні позивачка надала заяву про уточнення позовних вимог, зазначивши, що вона має право на Ѕ частку квартири, розташованої за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, як спільної сумісної власності її та її чоловіка, оскільки на ремонт вказаної квартири були витрачені кошти, які належали позивачці внаслідок розділу її майна з колишнім чоловіком, а саме у сумі 10000 доларів США, та в результаті здійснення ремонту вартість квартири значно збільшилась. Позивачка просила визнати за нею право власності на частки спадкового майна, на які мають право відповідачі, тобто по 1/12 кожний, а загалом 4/12 частки, квартири, яка розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, та зобов’язати її виплатити відповідачам матеріальну компенсацію за вказані частки у розмірі 19139 гривень кожному,  оскільки ці частки виділу в натурі не підлягають. Також позивачка просила  визнати за нею право власності на частки автомобілю “NISSAN PRIMERA”, на які мають право відповідачі в порядку спадкування, а саме 4/12 частки, та зобов’язати її виплатити відповідачам матеріальну компенсацію за вказані частки у розмірі 5625 гривень кожному, оскільки ці частки виділу в натурі не підлягають. Крім того, позивачка, на підставі ст. 1232 ч. 1 ЦК України, просила стягнути з відповідачів в рівних частках витрати на поховання ОСОБА_12, по 3155 гривень з кожного, а також просила стягнути половину витрат, сплачених нею у зв’язку із проведенням судових експертиз, а саме по 338 гривень з кожного.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_8 та відповідачі позовні вимоги визнали частково, не заперечують проти визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку автомобілю “NISSAN PRIMERA”, як спільного нажитого майна за час шлюбу з ОСОБА_12, який помер 11.04.2008 року, а також не заперечують проти визнання за позивачкою права власності на належні їм, як спадкоємцям першої черги, частки автомобілю, а саме 4/12 частки, та стягнення з позивачки на користь кожного з відповідачів по 5625 гривень у рахунок матеріальної компенсації за ці частки. Вимоги позивачки у частині визнання за нею права власності на Ѕ частку спадкової квартири, як спільну сумісну власність, та визнання  за нею права власності на 4/12 частки квартири, належні відповідачам в порядку спадкування, та стягнення з позивачки на користь відповідачів компенсації за належні їм частки не визнали повністю, зазначивши, що квартира, розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, належала  ОСОБА_12 до шлюбу з позивачкою на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.2000 року та договорів дарування від 05.01.2001 року, тому була його особистою власністю, а під час проведення у квартирі ремонту позивачка ніде не працювала, тому не могла вкладати гроші у купівлю будівельних матеріалів та оплату ремонту. Надану позивачкою розписку про отримання 10 000 доларів США, які вона нібито вклала у ремонт, відповідачі та їх представники вважають неналежним доказом та таким, що не треба приймати до уваги. Стосовно вимог позивачки щодо стягнення витрат на поховання  ОСОБА_12, то відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська позивачці була виплачена допомога на поховання ОСОБА_12 у сумі 3192,22 грн., а також згідно довідки Міністерства закордонних справ позивачці виплачено допомогу на відшкодування витрат на поховання ОСОБА_12 у сумі 2964,86 доларів США, тому її вимоги у частині стягнення з відповідачів витрат на поховання є необґрунтованими. Щодо вимог про стягнення з відповідачів на користь позивачки половини вартості судових експертиз, проведених в рамках цієї справи, відповідачами та їх представниками пояснень не надано, однак зазначені вимоги вони не визнали.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають  задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що з 02.02.2001 року позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_14, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Кам’янобрідським відділом РАГС м. Луганська (а.с.6). Від шлюбу сторони мають доньку –ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36).

11.04.2008 року ОСОБА_12 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Посольством України в Республіці Молдова (а.с.38), та після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на час смерті майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: м. Луганськ,
вул. Карла Лібкнехта, 16/18, та автомобіль “NISSAN PRIMERA”, 2003 року випуску, р/н НОМЕР_1.

Згідно ст. 1261 ЦК України у  першу  чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12 є позивачка, батько померлого – ОСОБА_4, та діти померлого : ОСОБА_10,  ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13.

Вказана обставина сторонами по справі визнана, тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Квартира, розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, належала ОСОБА_12 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.04.2000 року (а.с.8) та договорів дарування від 05.01.2001 року, посвідчених приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_16 (зареєстровано в реєстрі за № 31 та
№ 38) (а.с.9,10), що також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.7). Тобто зазначена квартира була придбана ОСОБА_12 до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Відповідно до ст. 62 ч. 1 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може  бути  визнане  за  рішенням  суду  об'єктом  права  спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором)  або  визнано  такою  власністю  судом  з  тих підстав,  що  за  час  шлюбу  його  цінність  істотно  збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з  подружжя  чи  їх обох.

Згідно до висновку будівельно-технічної експертизи № 331/23 від 21.09.2009 року (а.с.142-151) ринкова вартість квартири, яка розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, складає 229667 гривень, а вартість ремонтно-відбудовних робіт, яка складається з вартості робіт та вартості будівельних матеріалів, виконаних у квартирі, складає  106842 гривні. Таким чином, суд приходить до висновку, що вартість квартири збільшилась після ремонтних робіт майже вдвоє, що є на думку суду істотним збільшенням вартості.

Відповідно до наданої позивачкою розписки від 22.10.2000 року, позивачка одержала від свого колишнього чоловіка, ОСОБА_17, грошову суму у розмірі 10000 доларів США у рахунок компенсації за майно, набуте подружжям під час шлюбу (а.с.118), яку як зазначила позивачка вона вклала у здійснення ремонту квартири АДРЕСА_1, в якій мешкало подружжя ОСОБА_12.

Крім того, здійснення ремонту у спірній квартири саме у період шлюбу позивачки з ОСОБА_12 та після отримання позивачкою вказаних вище грошових коштів підтверджується копіями накладних та товарних чеків  про придбання будівельних матеріалів (а.с.15-35).

Відповідно до ст. 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона зобов’язання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд критично ставиться до пояснень відповідачів у частині заперечення проти вимог позивачки щодо визнання за нею права власності на Ѕ частку спірної квартири, як спільну сумісну власність, оскільки по-перше, пояснення відповідачів щодо того, що позивачка не могла вкласти гроші у ремонт квартири через те, що не працювала на той момент спростовані тим, що позивачка вкладала у ремонт гроші, які отримала від колишнього чоловіка, а не за рахунок заробітної плати, про що сама пояснювала у судовому засіданні; по-друге, вказівки відповідачів на те, що надані позивачкою розписка та накладні не є належними доказами, є необґрунтованими, оскільки надані докази містять інформацію щодо предмета доказування та одержані без порушень порядку, встановленого законом, тому відповідно до ст. ст. 58, 59 ЦПК України є належними та допустимими. Натомість відповідачами та їх представниками не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень у цій частині.

Таким чином, суд вважає надані позивачкою докази на підтвердження своїх пояснень достовірними, оскільки вони не суперечать іншим доказам по справі, тому її вимоги в цій частині обґрунтовані та доведені та суд вважає за необхідне визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно із ч.1 ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю або шлюбним договором.

У зв’язку із цим, суд вважає за необхідне виділити позивачці Ѕ частку квартири, яка розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, та визнати за нею право власності на цю частку.

Відповідно до ч. 3 ст. 370 та ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Оскільки частки, на які мають право спадкоємці після смерті ОСОБА_12, 11.04.2008 року, тобто 1/12 частка кожному, неможливо виділити в натурі, та з цього приводу у судовому засіданні жодних вимог не заявлялось, суд вважає за можливе визнати за позивачкою право власності на 4/12 частки спірної квартири, на які мають право ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, та стягнути з позивачки грошову компенсацію на користь відповідачів у розмірі 19139 гривень кожному, що дорівнює вартості 1/12 частки квартири відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 331/23 від 21.09.2009 року (229667 (вартість квартири) : 2 : 6 (кількість спадкоємців) = 19139).

Також судом встановлено, що у шлюбі позивачкою та ОСОБА_12 був придбаний автомобіль  “NISSAN PRIMERA”, 2003 року випуску (а.с.14).

Оскільки зазначене майно придбане сторонами у шлюбі, то на підставі ч. 1 ст. 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності, тобто по Ѕ частки кожному. Дана обставнина сторонами по справі визнана та доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає.

Таким чином, суд вважає вимоги позивачки в частині виділу їй Ѕ частки автомобілю обґрунтованими та доведеними, у зв’язку із чим, за нею слід визнати право власності на Ѕ частку вказаного автомобілю.

Оскільки автомобіль є майном, яке не можливо поділити в натурі між всіма спадкоємцями, та з цього приводу у судовому засіданні жодних вимог не заявлялось, врахувавши думку позивачки, та відповідачів, які не заперечували проти позовних вимог в цій частині, суд вважає доцільним визнати за позивачкою право власності на 4/12 частки автомобілю, на які мають право відповідачі в порядку спадкування, та стягнути з позивачки на користь ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 матеріальну компенсацію у розмірі вартості 1/12 частки автомобілю, яка б належала кожному зі спадкоємців, що дорівнює 5625 гривням відповідно до автотоварознавчої експертизи № 819/27 від 07.05.2010 року, проведеної в рамках розгляду вказаної справи, (67511,07 (вартість автомобілю) : 2 : 6 (кількість спадкоємців) = 5625).  

Стосовно вимог позивачки у частині стягнення з відповідачів в рівних частках вартості витрат, пов’язаних з похованням спадкодавця, ОСОБА_12, по 3155 гривень з кожного,  суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1232 ч. 1 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні  витрати,  які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання,  догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Як вбачається з довідки Управління Пенсійного фонду України в Кам’янобрідському районі м. Луганська від 31.03.2010 року (а.с.245) позивачці була виплачена допомога на поховання ОСОБА_12 у сумі 3192,22 грн., та згідно довідки Міністерства закордонних справ від 11.05.2010 року позивачці виплачено допомогу на відшкодування витрат на поховання ОСОБА_12 у сумі 2964,86 доларів США (а.с.244).

Таким чином, судом встановлено, що поховання ОСОБА_12 було проведено за рахунок наданих позивачці грошових допомог, а не за її власний рахунок, доказів з приводу того, що нею було затрачено на поховання більшу суму ніж суму наданих їй грошових допомог позивачкою не надано, тому суд вважає вимоги позивачки в цій частині необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 88 ч. 1 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -  пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на користь позивачки половину витрат, пов’язаних з проведенням по справі судово-будівельної та автотоварознавчої експертиз та сплачених позивачкою, по 325,50 грн. з кожного (2604 (загальна вартість проведених експертиз) : 2 : 4 (кількість відповідачів) = 325,50).

Керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, ст.ст. 60-70 СК України, 364, 370, 1232, 1261, 1267-1270 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 59-61, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки –ОСОБА_10, задовольнити частково.

Визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_14 та ОСОБА_8.

Виділити ОСОБА_8 Ѕ частку квартири, яка знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, зі спільної сумісної власності, та визнати за нею право власності на вказану частку квартири.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/12 частку квартири, яка знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, в порядку спадкування за законом після смерті  ОСОБА_14, який помер 11.04.2008 року.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на 5/12 часток квартири, яка знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, в порядку спадкування за законом після смерті  ОСОБА_14, який помер 11.04.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 матеріальну компенсацію за 4/12 часток квартири, яка знаходиться за адресою:
м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, 16/18, у розмірі по 19139 (дев’ятнадцять тисяч сто тридцять дев’ять) гривень кожному.

Визнати автомобіль НОМЕР_2, спільною сумісною власністю подружжя –ОСОБА_14 та ОСОБА_8.

Виділити ОСОБА_8 Ѕ частку автомобілю “NISSAN PRIMERA”,
р/н НОМЕР_1, зі спільної сумісної власності, та визнати за нею право власності на вказану частку автомобілю.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/12 частку автомобілю НОМЕР_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_14, який помер 11.04.2008 року.

Визнати за ОСОБА_8 право власності по 5/12 часток автомобілю НОМЕР_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_14, який помер 11.04.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 матеріальну компенсацію за 4/12 часток автомобілю НОМЕР_2, у розмірі по 5625 (п’ять тисяч шістсот двадцять п’ять) гривень кожному.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, в рівних частках, по 325 гривень 50 копійок, на користь ОСОБА_8 витрати по проведенню судової будівельно-технічної експертизи, а загалом у сумі 1302 гривні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Кам’янобрідський районній суд м. Луганська. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий -                                                                                                    І.Ю.Котлярова