АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-а-1444/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 10.3.2 Міщенко К.М.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          11 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВініченка Б.Б.

суддівНовікова О.М., Храпка В.Д.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про зобов’язання до перерахунку державної  та додаткової пенсій.

          Вивчивши матеріали справи, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

27 квітня 2010 року позивачка пред’явила позов до Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про зобов’язання до перерахунку державної та додаткової пенсій, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є інвалідом ІІ групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, виплата яких передбачена ст.ст. 50, 54 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але розміри призначених і виплачених їй пенсій не відповідають розмірам передбачених зазначеними нормами вищевказаного. Оскільки УПФ України в Тальнівському районі їй було відмовлено в перерахунку пенсії, вона змушена була звернутись до суду з позовом, в якому просила суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати провести їй перерахунок та виплату пенсії відповідно до ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 липня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про відмову ОСОБА_5 у перерахунку пенсії.

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок ОСОБА_5 основної та додаткової пенсії по інвалідності з 18.03.2010 року відповідно до ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області просить рішення суду скасувати як незаконне та ухвалити нову  постанову, якою відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог.

Поскільки всі особи, які беруть участь у справі не прибули в судове засідання, то судова колегія приходить до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що виключає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Нормами статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пенсії особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» редакції від 09.07.2007 року в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком, та з відповідними змінами в Закон з 28.12.2007 року, де розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою визначений в розмірі 200% процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року дані зміни в Закон визнані неконституційними.

За таких обставин правильним та таким, що відповідає Закону, є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 8 мінімальних пенсій за віком, на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується частиною 2 статті 46 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не наведені вище постанови Кабінету Магістрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Також суд правильно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсі за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

          Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

          Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

          Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

          Оскільки пенсія позивачу має визначитись з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

          Тому обґрунтованим також є висновок суду щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

          Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат обгрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.

          Проблеми надання бюджетних коштів управлінню праці і соціального захисту населення для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядались.

          Безпідставним є також посилання  відповідача на можливість нецільового використання коштів управління праці і соціального захисту населення, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

          Разом з цим, колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачеві пенсії без зазначення кінцевої дати порушеного права та зобов’язання відновити порушене право виходячи з наступного.

          Судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх лише порушених прав. Позивачка звернулась до суду з позовом і дана вимога судом задоволена в частині визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати основну та додаткову пенсію позивачу і після постановлення судового рішення, не обґрунтувавши в чому будуть в подальшому порушені права позивача та який закон буде діяти в майбутньому. Так як у суду були відсутні дані про порушення права позивача в майбутньому після постановлення судового рішення, то така вимога не підлягає до задоволення.

          Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області є протиправною з 18.03.2010 року  до 11.04.2011 року (по день постановлення судового рішення апеляційною інстанцією), оскільки рішення набирає чинності з часу апеляційного розгляду справи.

          При таких обставинах рішення суду першої інстанції підлягає до зміни з виключенням з нього вказівки на визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання провести перерахунок відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період після винесення постави суду апеляційної інстанції.

          Керуючись ст.ст. 195-198, 201, 207 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

 Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області задоволити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 липня 2010 року змінити.

Визнати противоправними дії Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про відмову ОСОБА_5 у перерахунку пенсії по інвалідності (основної і додаткової) відповідно до ст.50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області провести ОСОБА_5 нарахування та виплату щомісячної пенсії по інвалідності (основну та додаткову) відповідно до ст. 50, 54, 67 Закону України «Про Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18 березня 2010р. по 11 квітня 2011р.

          Виключити з рішення суду вказівку про стягнення цих виплат в подальшому.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів з часу направлення копії постанови суду особам, що беруть участь у справі і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

          Судді :