У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Пшонки М.П., Прокопчука Ю.В.,
Панталієнка П.В., Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради, Ірпінська державна нотаріальна контора - про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 3 липня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2003 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що в травні 2002 року між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель у вигляді квартири АДРЕСА_1 з попередньою усною домовленістю, що відразу після укладення зазначеного договору відповідачка має безоплатно подарувати їй сарай “В” та накриття “Д” з виділенням частини земельної ділянки площею 100 кв.м, що відповідачка відмовилася виконати. Уточнивши свої позовні вимоги, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу недійсним із підстав ст. 56 ЦК Української РСР.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 3 липня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2003 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Усупереч статтям 15, 40, 62, 202, 202-1 ЦПК України (1963 року) суд не забезпечив всебічності і повноти дослідження обставин справи; перевірки пояснень сторін іншими доказами; оцінки усіх доказів у їх сукупності та постановлення законного і обґрунтованого рішення щодо наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, та правовідносин, зумовлених встановленими фактами.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 при укладанні договору купівлі-продажу належної їй частини житлового будинку помилялася щодо предмета договору й неправильно сприймала можливість переоформлення надвірних споруд шляхом дарування, посилаючись на її заяву до виконкому від 11 травня 2002 року, заяву до виконкому ОСОБА_2, рішення Ірпінського міськвиконкому від 20 червня 2002 року № 148/2 про виділення будівель “В” та “Д” в окрему будівлю з присвоєнням адресного номера НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 та із закріпленням 100 кв.м земельної ділянки, а також на покази брокерів.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься заява від 25 травня 2002 року чоловіка позивачки - ОСОБА_6, в якій він дає свою згоду на продаж частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, зокрема: сараю “В” та накриття “Д” (а.с. 42), а також заява від 21 травня 2002 року про відмову ОСОБА_7 від права привілейованої купівлі вказаної частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, у тому числі: сараю “В” та накриття “Д” (а.с. 44).
При цьому суд не дав оцінки показанням державного нотаріуса Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочної О.А., що містяться в матеріалах справи (а.с. 92-94), яка свідчить про те, що при укладанні зазначеного договору порушень не було та договір є дійсним.
Наведені докази залишені судом поза увагою, як і інші докази про те, що ОСОБА_3 не давала згоду на відчуження своєї частки сараю “В” та накриття “Д” з виділенням частини земельної ділянки площею 100 кв.м і будь-якої домовленості з позивачкою щодо даної угоди не мала, незважаючи на те, що вона є такою ж власницею зазначеного майна як і її мати - ОСОБА_2.
Відсутні також докази про те, що з питань майбутнього переходу до позивачки спірних надвірних будівель і земельної ділянки забезпечено інтереси неповнолітньої співвласниці - ОСОБА_4.
За таких обставин, які свідчать про те, що допущені порушення процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд у суд першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 3 липня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: П.В. Панталієнко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка
Я.М. Романюк