КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.05.2011 № 22/91
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Маляренка А.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2(дов. № 10/05 від 10.05.2011 р.);
від відповідача:ОСОБА_3 (дов. № 3/11 від 06.01.2011 р.);
ОСОБА_4 (дов. б/н від 29.04.2010 р.);
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва
від 18.03.2011 р.
у справі № 22/91 (суддя: Самсін Р.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль”
про визнання недійсним кредитного договору
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2011 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсним кредитного договору.
Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2011 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. В рішенні суд першої інстанції вказує, що законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті.
Представник відповідача надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Дослідивши всі докази по справі, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2008 р. між сторонами по справи укладено кредитний договір № 010/02-44/757-08. Відповідно до п. 1.1 укладеного договору кредитор, на положеннях та умовах договору відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 250 000 доларів США в порядку передбаченому договором та повинен бути повернутий позичальником в строк по 02.06.2018 р. включно.
Згідно п. 1.3 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти 15 % річних, в разі невиконання п. 6.6 договору ставка становитиме 17 %.
Відповідно до п. 3.8 договору від 03.06.2008 р. у випадку зміни економічних вимог та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувались при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов’язань позичальника та прав кредитора за цим договором щодо розміру процентної ставки або строку виконання позичальником зобов’язань за цим договором.
Позивач зазначає, що звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, оскільки видача кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінний від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Як визначено вищевказаним законом здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов’язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам.
Встановлено, що спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Як передбачено ст.ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 2, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що неспроможність боржника виконати свої зобов’язання за договором кредиту, або небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.
Як вбачається, що порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України” і Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Крім того, п.п. “г” п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
У ст. 47 Закону „Про банки і банківську діяльність” зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, на підставі вищезазначеного, банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Вбачається, що Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль” (відповідач) діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому НБУ видало йому банківську ліцензію № 10 яка зареєстрована 27.03.1992 р. № 94 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону „Про банки і банківську діяльність”, серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Крім того, невід’ємною частиною вказаної ліцензії є дозвіл від 11.10.2006 р. за № 10-4 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” з валютними цінностями.
Відповідно до п.п. 1-4 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
Тому, як випливає з вищенаведеного, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.
Як передбачено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п.п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Згідно п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Відповідно ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Крім того, підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р.
В укладеному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обгрунтовуються вимоги щодо недійсності кредитного договору від 03.06.2008 р. спростовуються вищенаведеним. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Таким чином, кредитний договір від 03.06.2008 р. було укладено відповідно до положень чинного законодавства України.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували невідповідність спірного договору вимогам чинного законодавства
Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач не довів суду підстав для визнання вказаного договору недійсним, тому позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 33 ГПК України апеляційний господарський суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2011 р. у справі № 22/91 без змін.
Справу № 22/91 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
20.05.11 (відправлено)