КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2011 № 55/353
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Маляренка А.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 (дов. № 22/591-Д від 22.03.2010 р.);
ОСОБА_2 (дов. № 22/579-Д від 22.03.2010 р.);
від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 1 від 06.01.2011 р.);
ОСОБА_4 (директор);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будова-Центр-1”
на рішення Господарського суду міста Києва
від 29.12.2010 р.
у справі № 55/353 (суддя: Ягічева Н.І.)
за позовом Служби безпеки України
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Будова-Центр-1”
про стягнення 6 815 171,44 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 р. було продовжено строк розгляду справи на п’ятнадцять днів.
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2010 р. Служба безпеки України звернулася до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Будова-Центр-1” про стягнення штрафних санкцій у розмірі 6 815 171,44 грн.
Позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 8 825 798,52 грн. штрафних санкцій.
Оскаржуваним рішенням суду у даній справі позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будова-Центр-1” на користь Служби безпеки України штраф у розмірі 8 825 798,52 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що належним чином не був повідомлений про судовий розгляд справи у суді першої інстанції, жодної ухвали та рішення суду не отримував. В рішенні господарського суду зазначається, що судова кореспонденція надсилається відповідачу за юридичною адресою: м. Київ, вул. Краківська, 13, однак, вказана адреса ніколи не була юридичною адресою відповідача, стосовно чого наявні докази в матеріалах справи. Відповідач зазначає, що між ним та позивачем було укладено 21.09.2009 р. додатковий договір № 8-19/2-18 до угоди від 21.04.2003 р. № 60. За додатковим договором відповідач в обмін на право замовника на отримання квартир у житловому об’єкті по пров. Лабораторному, 6 повинен був на протязі 30 діб передати замовнику квартири у новобудовах м. Києва. Відповідач посилається на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.2007 р. у справі № 33/77 було накладено арешт на незавершений будівництвом об’єкт по пров. Лабораторному, 6 та заборонено будь-яким особам відчужувати права сторін та укладати будь-які угоди стосовно об’єкту будівництва, вказана заборона діяла до жовтня 2010 р.
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2003 р. між позивачем (замовник), Приватним підприємством „Будмаш”(генпідрядник) та відповідачем (виконавець) укладено угоду № 60 про продовження інвестування будівництва прибудови житлового будинку з підземною автостоянкою до існуючого будинку-гуртожитку із реконструкцією гуртожитку під житло в м. Києві (який знаходиться по пров. Лабораторному, 6 у Печерському районі м. Києва).
Відповідно до п. 1.1 угоди враховуючи неспроможність генпідрядника-інвестора завершити свої зобов’язання за договором № 52 від 08.09.2010 р. та усіма додатковими угодами до нього щодо інвестування будівництва житла у повному обсязі та з метою виконання Програми будівництва житла для військовослужбовців СБ України та членів їх сімей сторони за ініціативою генпідрядника –інвестора та замовника і за узгодженням з інвестором прийшли до згоди про продовження інвестування будівництва прибудови житлового будинку з підземною автостоянкою до існуючого будинку-гуртожитку і реконструкцією гуртожитку під житло для військовослужбовців та членів їх сімей по пров. Лабораторному, 6 у Печерському районі м. Києва на умовах передбачених цією угодою.
Згідно п. 5.4 укладеної угоди за взаємною згодою замовника та інвестора, для прискорення вирішення питання покращення житлових умов військовослужбовців, інвестор до завершення будівництва об’єкта, в межах квоти замовника та за його погодженням може придбати та передавати замовнику в обмін на житлову площу об’єкта нові квартири в інших регіонах м. Києва та регіонах України.
Як передбачено п. 6.1 угоди за невиконання обов’язків за даною угодою, в тому числі його одностороннім безпідставне розірвання, порушення умов угоди, сторони несуть відповідальність в порядку, який передбачений чинним законодавством України.
Встановлено, що між замовником (позивачем) та інвестором (відповідачем) було 21.09.2009 р. було укладено додатковий договір № 8-19/2-18 до угоди № 60 від 21.04.2003 р.
Згідно п.1 додаткової угоди, у межах квоти замовника на отримання загальної площі житла у будинку по пров. Лабораторному, 6 у Печерському районі м. Києва, секції «А», інвестор передає замовнику квартири у завершених будівництвом житлових будинках у м. Києві, що введені в експлуатацію 2008-2009 р.р., в обмін на право замовника на отримання квартир у житловому об’єкті.
Відповідно до п. 4 додаткової угоди, передача замовнику квартир загальною житловою площею 4 367,1 кв.м. здійснюється інвестором протягом 30 діб з моменту підписання даної додаткової угоди.
Як передбачено умовами угоди № 60 від 21.04.2003 р. та додаткового договору № 8-19/2-18 від 21.09.2009 р. відповідач не здійснив передачу квартир загальною площею 4 367,1 кв.м.
Таким чином позивач 12.04.2010 р. та 23.09.2010 р. звернувся з вимогами про передачу квартир на виконання умов угоди та додаткового договору до неї та сплати штрафних санкцій, проте відповіді не отримав, квартири відповідач не передав, штрафні санкції не сплатив.
Тому, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 8 825 798,52 грн., враховуючи заяву про уточнення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи який містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 656 ЦК України предметом договором купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідач стверджує, що ухвалою господарського суду м. Києва від 14.05.2007 р. у справі № 33/77 було накладено арешт на незавершений будівництвом об’єкт по пров. Лабораторному, 6, крім того, заборонено будь-яким особам відчужувати права сторін та укладати будь-які угоди стосовно об’єкту будівництва, дана заборона діяла до жовтня 2010 р.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 219 ГК України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Відповідач в своїх письмових поясненнях зазначає, що п. 7 додаткового договору № 8-19/2-18 передбачено, що додатковий договір є невід’ємною частиною угоди від 21.04.2003 р. № 60, а згідно п. 7.1 угоди № 60 взаємовідносини між замовником та інвестором можуть уточнюватися на основі двосторонніх додаткових угод до цієї угоди. Як передбачено п. 3 додаткової угоди № 7 від 26.05.2006 р. до угоди № 60 встановлений обов’язок замовника сприяти інвестору в частині виконання його зобов’язань, що передбачалось участь замовника як користувача земельною ділянкою під об’єктом та власника гуртожитку, що реконструюється. За неналежне виконання вказаних зобов’язань внаслідок дій чи бездіяльності замовника інвестор відповідальності перед замовником не несе. У разі, якщо таке невиконання спричинило збитки інвестору, у замовника настає відповідальність згідно з пунктом 6.3 угоди № 60.
На підставі зазначеного, відповідач вважає, що не повинен нести відповідальності перед позивачем за дане невиконання зобов’язання.
Крім того, відповідач заперечує проти розрахунку штрафних санкцій, оскільки у додатковому договорі № 8-19/2-18 від 21.09.2009 р. до угоди № 60 сторони не визначили, що відповідач передає позивачу саме квартири у новобудовах міста Києва, які перелічені в додатку № 1 до додаткового договору № 8-19/2-18, як на це посилається позивач.
Проаналізувавши додатковий договір № 8-19/2-18, а саме п. 2, передаються квартири загальною площею 4 367,1 кв.м. з технічними характеристиками визначеними згідно з додатком до договору, тому дані про ринкову вартість квартир по вул. Радченка, 27 та вул. Дяченка, 20 та 20-А надані ККУП „Фінансова компанія „Житло-Інвест”, які застосовує позивач, не можуть використовуватись, оскільки договорами укладеними між позивачем та відповідачем не встановлено обов’язку передати квартири саме у цих будинках, а лише з такими ж технічними характеристиками.
Відповідач посилається на те, що за відсутності, тривалий час, договору оренди на земельну ділянку неможливо було отримувати вчасно дозвіл на будівництво, а за відсутності дозволу подовжити термін дії ордеру на тимчасове порушення благоустрою № 99020204, який припинив свою дію у грудні 2009 р. Відсутність тривалий час даного ордеру підтверджується приписом Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва № 0040345 від 06.10.2010 р. Тільки 06.10.2010 р. був подовжений ордер до грудня 2010 р., лише на декілька місяців, крім того на даний час він припинив свою дію.
Таким чином, позивач свою бездіяльність у виконанні своїх обов’язків як землекористувача позбавив відповідача можливості проводити будь-які роботи на об’єкті цим самим забезпечивши відповідачу простій та надмірні витрати по утримуванню будівництва в період простою.
Вказаний припис був направлений відповідачем позивачу з листом № 353 від 06.10.2010 р., а позивач у відповідь надіслав відповідачу лист № 19/2-2140 від 22.10.2010 р. зазначає, що для продовження ордеру до Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва необхідно надати чинний договір оренди земельної ділянки, а така угода про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки була укладена лише 11.10.2010 р.
Як передбачено ч. 3 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” передбачено, що для одержання дозволу на виконання будівельних робіт замовник та підрядник подають до відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю письмову заяву, до якої додаються документи від замовника будівництва, зокрема, документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
Встановлено, що листами № 232 від 01.07.2009 р. та № 112-09 від 11.11.2009 р. відповідач звертався до позивача з проханням вирішити долю гуртожитку, який підлягає реконструкції, але згідно з висновком Бюро експертизи будівель та споруд ГО „Київблагоустрій” від 18.08.2005 р. для реконструкції під житло є неправдивим. Відповідач посилаючись на вказаний висновок просить винести рішення про будівництво на місці гуртожитку нової секції житлового будинку, однак позивач жодного рішення з даного питання не прийняв і відповіді не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На підставі вищезазначеної норми, тільки власник може розпоряджатися своїм майном, а тому без рішення позивача щодо подальшої долі гуртожитку відповідач не може вчиняти будь-яких дій щодо нього.
Таким чином, невиконання та неналежне виконання позивачем своїх обов’язків як користувача земельною ділянкою та володільця гуртожитку унеможливило виконання відповідачем умов додаткового договору № 8-19/2-18 від 21.09.2009 р. до угоди № 60 від 21.04.2003 р., а тому відповідно до п. 3 додаткової угоди № 7 від 26.05.2006 р. до угоди № 60, відповідач за вказане невиконання своїх зобов’язань перед позивачем відповідальності не несе.
Що стосується позовних вимог, що були задоволенні судом першої інстанції, то апеляційний господарський суд вважає, що штрафні санкції, які передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України можуть бути застосовані за наявності двох умов: вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або якщо виконання зобов’язання фінансується з рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме: за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів (робіт, послуг) і за порушення строків виконання зобов’язання, в тому числі і грошового.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 231 ГК України застосування до боржника, який порушив господарське зобов’язання, штрафної санкції у вигляді штрафу можливо при сукупності відповідних умов: а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов’язання в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов’язання, пов’язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
З вищевказаного колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій.
Крім того, відповідачем належним чином обґрунтовано та документально доведено порушення його прав, а позивачем в свою чергу не було спростовано доводів наведених відповідачем.
Апеляційний господарський суд вважає, що вищезазначене в повній мірі спростовує висновок суду першої інстанції відносно того, що відповідач не надав належних доказів, що підтверджують той факт, що останній звільняється від стягнення штрафних санкцій.
З урахуванням зазначеного та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені позову.
Відповідно до ст. 33 ГПК України апеляційний господарський суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням зазначеного, керуючись ст. 103 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будова-Центр-1” задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2010 р. по справі № 55/353 скасувати.
В позові Службі безпеки України відмовити повністю.
Справу № 55/353 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
19.05.11 (відправлено)