Справа № 2-3078\11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      12 квітня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва

      В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.

                      При секретарі Рященко Н.Г.

      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними,

ВСТАНОВИВ

      ПАТ «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт»звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

      ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними.

      В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, а між позивачем та ОСОБА_1 Іпотечний договір, відповідно до якого останній виступив майновим поручителем. Оскільки умови кредитного договору ОСОБА_2 не виконуються належним чином, позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за кредитним договором, який був скасований судом за заявою ОСОБА_2 Тому, банк вирішив звернутися до суду з позовом до майнового поручителя ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та просить позовні вимоги задовольнити, в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.

      Відповідач та представник відповідача позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору іпотеки   підтримали, позовні вимоги ПАТ «АКБ «Бізнес Стандарт» не визнали, пояснивши, що на момент укладання кредитного договору офіційний курс валюти становив 5,05 грн. за один долар США. А тому, при укладанні договору відповідач розраховував на те, що курс долара США в Україні буде незмінним. Представник відповідача, посилаючись на вимоги ст.. 99 Конституції України та ст.. 35 Закону України «Про Національний банк України»зазначив, що гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Крім  того, банк в порушення своїх обов’язків як контролюючий орган валютних операцій надав кредитні кошти в іноземній валюті, при цьому не здійснив покладені на нього обов’язки контролю щодо перевірки наявності індивідуальної ліцензії для здійснення валютних операцій, що є підставою для визнання кредитного договору та іпотеки недійсними.

      Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про час та  місце слухання справи повідомлявся належним чином, направив на адресу суду заяву в якій просив розглядати справу у його відсутність.

      Заслухавши пояснення представників сторін та відповідача, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «АБ «Бізнес Стандарт»про звернення стягнення на предмет іпотеки та позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та  іпотечного договору недійсними не підлягають задоволенню з наступних підстав.

      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2011 року за клопотанням представника позивача  позовні вимоги ПАТ «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт»про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості залишено без розгляду.

      21.03.2008 року між ВАТ «АБ «Бізнес стандарт»та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КФ271-08, відповідно до якого остання отримала в кредит 150000 доларів США.

      21.03.2008 року між ВАТ «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт»та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № ЗФ271-8, відповідно до якого відповідач виступив  майновим поручителем за кредитним договором. Предметом іпотеки є об’єкт нерухомості - квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

      03.09.2009 року позивач направляв на адресу ОСОБА_1 лист про порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору, в зв’язку чим виникла заборгованості. Оскільки заборгованість позичальником не була погашена, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

      Пунктами 3.1.5 та 5.1 Іпотечного договору визначено, що вразі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке відповідно до п. 5.2 Іпотечного договору може відбутися будь-яким із наступних способів на вибір Іпотекодержателя: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; на підставі переходу іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»та на умовах цього договору; на підставі продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотек»та умовами цього Договору.

      Доводи представника відповідача, що банк не має права на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки строк дії кредитного договору не закінчився, суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються умовами Кредитного договору, зокрема п.п. 5.2 та 5.3, відповідно до яких, у випадку порушення умов кредитного договору,  банк має право вимагати від позичальника, незалежно від настання строку погашення кредиту, сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом, відсотками та сум неустойки.

      В судовому засіданні було встановлено, що позичальник ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, в зв’язку з чим виникла заборгованість.

      В судовому засіданні досліджувалися матеріали справи за заявою позивача про видачу судового наказу про стягнення боргу з ОСОБА_2, з яких вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.07.2009 року судовий наказ, виданий Шевченківським районним судом м. Києва 26.06.2009 року, скасовано. Як пояснив суду представник позивача, з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором банк до  суду не звертався.

      Відповідно до письмової вимоги від 03.09.209 року, що направлялася ОСОБА_1 банк вимагав погасити заборгованість в розмірі 164355,94 доларів США, а в позовних вимогах, які залишені без розгляду за клопотанням представника позивача, банк просив стягнути з майнового поручителя заборгованість в розмірі 178137,68 доларів США.

      В матеріалах справи відсутні докази, що банк направляв повідомлення майновому поручителю щодо заборгованості в розмірі 178137,68 доларів США.

      Слід також зазначити, що позивач просить задовольнити вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не зазначаючи загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

      Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

      Позивач не заявляв вимоги про  звернення стягнення на предмет іпотеки за рахунок чітко визначеної суми заборгованості, а значить не правильно визначив спосіб захисту своїх прав.

      Відповідно до положень статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог. Вийти за межі позовних вимог суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом, і з дотриманням загальних засад цивільного судочинства.   

      Незважаючи на те, що в ході розгляду справи достовірно встановлено факт невиконання позичальником умов кредитного договору, а в свою чергу майновим поручителем умов Іпотечного договору, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

      Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

      Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

      Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення відповідача,  оскільки підпис на договорі  є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

      Згідно ст.. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

      У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.. 203 цього Кодексу.

      Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

      Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

      З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення відповідача з пропозицією щодо укладання договору та погодження позивачем на укладання такого договору  

      Відповідно до ст.. 192 ЦК України іноземна валютна може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

      Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

      Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –гроші у національній або в іноземній валюті чи їх еквівалент. Норми статей 47 та 49 даного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

      Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

      Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті.

      Таким чином, операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

      Представником позивача надані докази ( копія банківської ліцензії № 84, копія дозволу та додаток до дозволу № 84-3)   щодо правомірності здійснення ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт» банківських операцій в іноземній валюті, в тому числі надання кредитних коштів в іноземній валюті.

      Відповідно до ст.. 629 ЦК України договір є обов’язковим  для виконання сторонами.

      Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов’язкову силу для самих сторін.

      Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні. Відповідно до ст.. 36 Закону України «Про Національний Банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється НБУ. Згідно з. ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України  «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

      Поряд з цим, Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

      Таким чином, при укладанні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на  себе повні обов’язки щодо погашення кредиту саме в доларах США,    ОСОБА_2 повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинна була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

      Відповідач, згідно з ч.2 ст. 1056 ЦК України мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

      Крім того, відповідач, отримуючи дохід в національній валюті –гривні, усвідомлювала, що може здійснювати виконання боргових зобов’язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом  відповідної валюти на день платежу.

      З цих підстав позовні вимоги ОСОБА_2  про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними не підлягають задоволенню. В свою ж чергу не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_3. скасувати заборону на відчуження предмету іпотеки.             

      Керуючись ст.ст. 6, 192, 203, 215, 216, 229, 230, 533, 627, 629, 638, 1054, 1056 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про Національний Банк України»,  Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,   ст.ст.10, 11, 59, 60, 88,  212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд                       

ВИРІШИВ

      Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без задоволення.

      Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Бізнес Стандарт», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними залишити без задоволення.

      Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.

      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя