Справа № 2-2707\11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     28 березня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва

     В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.

                    При секретарі Рященко Н.Г.

     Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ

     Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору.

     В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що в 2008 році позивач виявив бажання придбати автомобіль, після чого звернувся до відповідача з проханням отримати кредит. Працівники банку повідомили позивачу, що йому краще отримати кредит в іноземній валюті, оскільки кредитні ресурси в іноземній валюті коштують значено менше ніж по кредиту в національній валюті. Перед отриманням кредиту позивачу були поставлені певні умови, а саме: оплатити частку вартості автомобіля, зареєструвати автомобіль в МРЕО та укласти договір страхування транспортного засобу. 07.05.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого, відповідач надав позивачу кредит в сумі 55000 доларів США. Даний кредитний договір передбачає, що кредит наданий позивачу в доларах США та розрахунки між сторонами мають здійснюватись в тій самій валюті. Але насправді, як зазначив представник позивача, кредитний договір має бути визнаний недійсним, так як був укладений внаслідок обману з боку відповідача. Крім того, представник позивача в своїх поясненнях вказав на одну із обставин визнання кредитного договору недійсним - це відсутність у споживача на момент укладання договору індивідуальної ліцензії від Національного банку України.

     Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що кредитний договір між сторонами був укладений на підставі заяви позичальника про отримання коштів в кредит. Відповідач під час укладання кредитного договору, окрім банківської ліцензії, мав також  дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, а також додаток до нього, в якому зазначене його право на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Крім того, як зазначив представник відповідача, на момент укладання кредитного договору, законодавством України не були встановлені обмеження щодо термінів та сум валютних кредитів. Тому, маючи генеральну ліцензію, відповідач не був зобов’язаний отримувати індивідуальну ліцензію для надання кредиту позивачу. Щодо обману з боку відповідача, а саме нібито представники банку переконали позивача укласти кредитний договір у валюті –доларах США, представник відповідача вважає, що у позивача не має жодного доказу, який би підтверджував даний факт. З цих підстав він просив відмовити в задоволенні позову.

     Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

     07 травня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 481-08-ПК, відповідно до якого позивач отримав в кредит кошти в розмірі 55000 строком до 07 травня 2015 року для придбання транспортного засобу БМВ 320 І. В свою чергу, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором, можливих штрафних санкцій, 07 травня 2008 року між сторонами був укладений договір застави автомобіля.

     Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

     Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

     Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача,  оскільки підпис на договорі  є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

     Згідно ст.. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

     У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.. 203 цього Кодексу.

     Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

     Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

     З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору  

     Відповідно до ст.. 192 ЦК України іноземна валютна може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

     Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

     Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –гроші у національній або в іноземній валюті чи їх еквівалент. Норми статей 47 та 49 даного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

     Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

     Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті.

     Таким чином, операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

     Представником відповідача надані докази ( копія банківської ліцензії № 28, копія дозволу та додаток до дозволу № 28-2) щодо правомірності здійснення ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» банківських операцій в іноземній валюті, в тому числі надання кредитних коштів в іноземній валюті.

     Відповідно до ст.. 629 ЦК України договір є обов’язковим  для виконання сторонами.

     Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов’язкову силу для самих сторін.

     Позивач, згідно з ч.2 ст. 1056 ЦК України мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

     Крім того, позивач, отримуючи дохід в національній валюті –гривні, усвідомлював, що може здійснювати виконання боргових зобов’язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом  відповідної валюти на день платежу.

     З цих підстав позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним не підлягають задоволенню.

     Керуючись ст.ст. 6,192, 203, 215, 216, 229, 230, 533, 627, 629, 638, 1054, 1056 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про Національний Банк України», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,   ст.ст.10, 59, 60,  212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд                  

ВИРІШИВ

     Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»про визнання недійсним кредитного договору залишити без задоволення.

     Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.

     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя