ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р. Справа№ 910/10796/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Мальченко А.О.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 09.02.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.10.2021

у справі №910/10796/21 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Ставицької Тетяни Петрівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД"

про стягнення 235 702, 67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Ставицька Тетяна Петрівна (далі-позивач, ФОП) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" (далі-відповідач, скаржник) про стягнення 235 702,67 грн. заборгованості за Договором суборенди від 25.04.2018 №250418/ор.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" на користь Фізичної особи-підприємця Ставицької Тетяни Петрівни 216 928,00 грн. - основного боргу, 18 774,67 грн. - 3% річних та суму судового збору в розмірі 3535,54 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Також скаржник звернувся із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення отримано 01.11.2021.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що акти звірки не є первинними бухгалтерськими документами, а тому надані позивачем акти звірки не є належними доказами, які могли б підтвердити факт наявності та факт визнання заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Мальченко А.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10796/21.

Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/10796/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21. Призначено справу до розгляду на 09.02.2022.

Представник відповідача з`явився в судове засідання 09.02.2022 та надав пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання 09.02.2022 не з`явився.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності позивача.

В судовому засіданні 09.02.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.04.2018 між ФОП Ставицька Тетяна Петрівна та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» було укладено договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор, згідно умов якого Суборендодавець зобов`язується передати у тимчасове володіння і користування Суборендарю сільськогосподарську техніку, зазначену в акті прийому-передачі сільськогосподарської техніки, який є додатком до договору, а також зобов`язується забезпечити своїми силами її керування та технічну експлуатацію, Суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове володіння і користування техніку під керуванням екіпажу, виплачувати Суборендодавцю суборендну плату за користування сільськогосподарською технікою і повернути її у порядку, встановленому цим договором.

Суборендодавцем за даним договором є ФОП Ставицька Тетяна Петрівна, покупцем - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД».

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін - п. 11.1.

Строк суборенди встановлюється Додатковою угодою до даного договору - п. 4.1, 11.2.

Розмір суборендної плати встановлюється Додатковою угодою до даного договору - п.5.1.

Додатковою угодою № 1 до договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 сторони погодили: розмір суборендної плати за договором складає 800,00 гри за 1 га; строк суборенди складає з 01.07.2018 по 05.08.2018. Суборендар здійснює оплату протягом 10 робочих днів після підписання Актів про виконані роботи. Акт виконаних робіт підписується представниками обох сторін через кожні 7 днів роботи або після кожних 300 га.

За твердженням позивача, останній свої зобов`язання щодо передачі у тимчасове володіння і користування суборендарю сільськогосподарської техніки виконав в повному обсязі та надав послуги, згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн.

Таким чином, відповідач отримав послуги на загальну суму 2053030,40 грн, однак свої зобов`язання щодо оплати послуг виконав не в повному обсязі та станом на 01.10.2020 має заборгованість перед позивачем в сумі 216 928 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2017-01.10.2020 та актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2020-01.01.2021 між ТОВ "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" та ФОП Ставицька Тетяна Петрівна за договором № 250418/ор від 25.04.2018.

Тобто, за твердженням позивача, відповідач визнав факт невиконання ним своїх зобов`язань за даним договором та факт наявності заборгованості перед позивачем.

Спір між сторонами виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором. За твердженнями позивача, відповідач в установлений Договором сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 року строк не здійснив сплату на користь позивача суборенди на загальну суму 216928,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що надання позивачем послуг суборенди сільськогосподарської техніки не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладені між сторонами Договори за своєю правовою природою є договорами піднайму (суборенда), тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.

Статтею 774 ЦК України унормовано, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

У відповідності до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 283 ГК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн. підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони відповідача. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач у встановлений вищевказаним договором строк не розрахувався чим порушив умови договору.

Відповідно до практики Верховного суду України зазначається, що у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (Постанова ВС у справі №913/1397/16 від 26.04.2018).

З матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.

З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідачем визнається, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2017-01.10.2020 та актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2020-01.01.2021 між ТОВ "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" та ФОП Ставицька Тетяна Петрівна за договором № 250418/ор від 25.04.2018.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Колегією суддів встановлено, що наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже визнаються судом такими, що є належними та допустимими доказами у справі.

Доводи скаржника щодо того, що протягом 2016, 2017, 2018 років між відповідачем та позивачем укладалися і інші господарськи договори, предметом яких була оренда та суборенда сільськогосподарської техніки, а тому безпірних доказів того, що вище вказані Акти були складені на виконання саме договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор, колегією суддів оцінюються критично, оскільки скаржником не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів існування інших договорів оренди чи суборенди сільськогосподарської техніки.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі №910/12604/18.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, з наведеного полягає, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.

Тобто, у даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення оплати наданих послуг по актам здачі-приймання робіт (надання послуг) за період: з 01.07.2018-10.07.2018 на суму 706102,40 грн; з 11.07.2018-20.07.2018 на суму 364968,00 грн; з 21.07.2018-31.07.2018 на суму 828928,00 грн; з 01.07.2018-31.07.2018 на суму 153032,00 грн. строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що із позовної заявою до суду позивач звернувся 29.06.2021, про що свідчить дата зазначена на штампі поштової установи, що міститься на поштовому конверті.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою № 1 до договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 250418/ор від 25.04.2018 сторони погодили строк суборенди з 01.07.2018 по 05.08.2018.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем при зверненні до суду із позовом не пропущено загальний строк позовної давності.

Зважаючи на вищевикладене, а також зважаючи на те, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по договору №250418/ор від 25.04.2018 настав, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 216928,00 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та правомірного висновку про задоволення позову в цій частині.

В свою чергу, відповідач контррозрахунку суми позову, доказів на підтвердження наявності підстав звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань по договору, не надав.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 18 774,67 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних, колегія суддів дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно, у зв`язку із чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 18 774,67 грн. - 3% річних, нарахованих за період 11.08.2018 - 29.06.2021.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №914/847/19, від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер, тому підлягають врахуванню, зокрема, під час розгляду цієї справи.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, а також враховуючи те, що відповідачем не надано належним та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позовних вимог повністю.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ТРЕЙД" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі №910/10796/21 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/10796/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 18.02.2022.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

А.О. Мальченко