313/1046/21

2-а/313/6/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2022 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Басова А.В., за участю представника відповідача Бакум Д.О., розглянувши в режимі відеоконференції у судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охоронною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області – головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Великобілозерському, Кам`янсько-Дніпровському районах та м. Енергодарі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Македонської Любові Сергіївни, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВCТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охоронною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області – головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Великобілозерському, Кам`янсько-Дніпровському районах та м. Енергодарі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Македонської Л.С., у якому просить скасувати винесену 21.07.2021 р. відповідачем постанову № 570/0/92-19-ДК/0148ПО/08/01/-19, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачене ст. 53-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 170,00 грн.

Провадження у справі щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 52-1 КУпАП позивач просить закрити.

Представник позивача адвокат Шубін О.П. звернувся в суд із заявою, у якій просить справу без його участі на підставі обставин викладених у позові та наявних в матеріалах справи письмових доказів. На задоволенні позову наполягає, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши представника відповідача, вивчивши позов та дослідивши надані докази, прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.07.2021 р. державним інспектором у сфері державного контролю за використання та охоронною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області – головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель в Великобілозерському, Кам`янсько - Дніпровському районах та м. Енергодарі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Македонською Л.С. було проведено перевірку стану додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості грунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки, як об`єкта перевірки, що є суміжною до земельної ділянки з кадастровим номером 2321284000:07:006:0001, яка розташована у межах с. Менчикури Веселівської селищної ради Мелітопольського району (колишнього Веселівського району) Запорізької області, якою встановлено, що позивач використовує земельну ділянку площею 1,0585 га комунальної форми власності без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим, такі дії визнано державним інспектором, як самовільне зайняття мною земельної ділянки.

15.07.2021 р. державним інспектором було складено протокол про адміністративне правопорушення № 341-ДК/0084П/07/01/-21 від 15.07.2021 року.

Суд встановив, що позивач копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 21.07.2021 року № 341-ДК/0251По/08/01/-21 отримав поштою 29.07.2021 р.

Крім того, 21.07.2021 року державним інспектором було складено припис № 341-ДК/0084Пр/03/01/-21, відповідно до якого ОСОБА_1 у 30-денний термін зобов`язано повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень вимог чинного земельного законодавства, а саме до 23.08.2021 року, який також позивач отримав поштою 29.07.2021 року.

Суд вважає, що позивач норми п. «б» ст.211 ЗК України не порушив, так як рішенням 22-ї сесії 5-го скликання Менчикурівської сільської ради Веселівського району Запорізької області «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Менчикурівської сільської ради» від 30.09.2009 № 14, прийнято рішення про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки в межах населеного пункту у приватну власність, а саме 0,20 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 1,60 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Менчикури, Мелітопольського району (колишній Веселівський район) Запорізької області.

Дані обставини підтверджуються копією рішення 22-ї сесії 5-го скликання Менчикурівської сільської ради Веселівського району Запорізької області «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Менчикурівської сільської ради» від 30.09.2009 № 14 та Архівним витягом з Додатку до рішення сессії Менчикурівської сільської ради № 14 від 30.09.2009 року «Список громадян с. Менчикури та Піскошине, яким надано земельні ділянки в межах населеного пункту у приватну власність».

Тобто, перевірка державним інспектором була проведена у відношенні земельної ділянка, яка була передана позивачеві у власність органом місцевого самоврядування.

Для правильного визначення, чи є фактичне користування земельною ділянкою самовільним її заняттям, необхідно звернутися до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV.        

У ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV надано визначення, що слід розуміти під фактичним користування земельною ділянкою та самовільним її заняттям.

Так , відповідно до вказаної норми закону під самовільним зайняттям земельної ділянки визначає будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності: відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), або– вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.                        Це означає, що при наявності будь-якого рішення місцевої ради чи державного органу про передачу земельної ділянки на будь-якому правовому титулі, є безпідставним притягнення особи до відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.                                                Відповідно до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, суд зазначив, що у вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Таким чином, суд приходить до висновку, що встановлені обставини свідчать про правомірне використання позивачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів на неї та не можуть кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

       З огляду на викладене вбачається наявність спору про законність дій державного інспектора у визнанні позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

       Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: … 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.                                        Статтею 19 Конституції України зазначено що, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.                        Відповідно до статей 2, 4, 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.        

Об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.                                                                                                Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.        

Пунктом «б» статті 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за … б) самовільне зайняття земельних ділянок.                                                                        З огляду на викладене, суд наголошує, що державний інспектор не мав достатніх підстав виносити у відношенні позивача оскаржуваної постанови.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.                                                                Відповідно до вимог ст.280 КУпАП України передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

В свою чергу, факт правопорушення, в даному випадку, підтверджується сумнівними та нелогічними припущеннями державного інспектора.                                                        Відповідно до статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого.                                Проте, дану вимогу діючого законодавства при винесенні спірної постанови, державним інспектором взагалі враховано не було.        

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.                        

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.                Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» ; пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» ; пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру; пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії».                                                        

Це узгоджується з передбаченим п.1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі «Обермейєр проти Австрії» ; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі «Гранд Стівенс проти Італії».        

Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті   129  Конституції   України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.                                                

Відповідно до вимог п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, яка передбачає обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення,провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато,а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Також суд зазначає, що доводи представника відповідача, якими він заперечує позовні вимоги, не є такими, що дають підстави суду для відмови у задоволенні позову.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, і підлягають задоволенню.

На підставі  ст. 19 Конституції України, п. 1) ч. 1 ст. 247, ст.ст.283, 288, 289 КУпАП, керуючись ст.ст.6, 7, 9, 11, 44, 73-78, 90, 241-246, 250, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Постанову № 341-ДК/0251По/08/01/-21 винесену 21.07.2021 р. державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охоронною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області – головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Великобілозерському, Кам`янсько-Дніпровському районах та м. Енергодарі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Македонської Любові Сергіївни відносно ОСОБА_1 про накладення штрафу у сумі 170,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП - закрити.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Веселівський районний суд Запорізької області протягом 30 днів з моменту проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 24.02.2022 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

15.02.2022