Справа № 2-172/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

             27  квітня  2011 року                                            м.Ніжин.

         Ніжинський міськрайонний суд в складі:

                                                     головуючого судді  -  СКАЛОЗУБА О .М.

                                                     при секретарі - ПОЛЄТАВКІНІЙ М.О.,за участю позивача,представника відповідача,третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог,розглянувши у відкритому   судовому засіданні в залі суду м.Ніжин   цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до  Закритого акціонерного товариства «Ніжинський консервний завод»про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач  в  своїй позовній заяві і в судовому засіданні  просить поновити його на роботі в ЗАТ «Ніжинський консервний завод»на посаді водія транспортного цеху, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2010 р та  моральну шкоду в розмірі 3000 грн. посилаючись на слідуючі обставини : згідно наказу № 66-к від 11.06.08 р. він був прийнятий на роботу водієм транспортного цеху ЗАТ «Ніжинський консервний завод». 01 грудня 2010 р., коли він прийшов на роботу, охорона його не допустила на територію підприємства, посилаючись на відповідне розпорядження голови правління ЗАТ «Ніжинський консервний завод»ОСОБА_2 та те, що він нібито звільнений із займаної посади з 30 листопада 2010 р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

02 грудня 2010 р. сталася така сама ситуація. Про недопуск його до роботи та його відсутність на робочому місці начальником транспортного цеху у присутності працівників підприємства були складені акти від 01.12.2010 р. та від 02.12.2010 р..

Пізніше йому вдалося отримати ніким не посвідчену копію наказу № 140-к від 30 листопада 2010 р. про звільнення його з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Навіть коли б він і подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням з 30 листопада 2010 р., він всерівно не мав бути звільнений, оскільки 30 листопада 2010 р. він не залишав роботу, а працював: на початку робочого дня пройшов медичний огляд, отримав маршрутні листи та у першій половині дня закріпленим за ним автомобілем «Шкода»возив працівників бухгалтерії відповідача у їх справах по м. Ніжину, а у другій половині дня –автомобілем «Газель»здійснював доставку з оптових складів по вул. Носівський Шлях в м. Ніжині на території   відповідача продуктів харчування для робітників.

Таким чином вважає, що звільнення його з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України було проведене з грубим порушенням норм трудового законодавства, без законної підстави, оскільки його бажання на звільнення не було, а тому він має бути поновлений на роботі судом.

У зв’язку з таким незаконним звільненням він зазнав моральних страждань, оскільки пережив сильне душевне хвилювання через несправедливе ставлення до нього, яке виразилось в необґрунтованому недопущенні до роботи, що викликало в нього постійні хвилювання, погіршення сну. Йому необхідно докладати додаткових зусиль, щоб захистити і відновити свої порушені права, в умовах економічної кризи в державі та масового безробіття відшукувати додаткові джерела доходів, щоб утримувати сім’ю та забезпечити себе засобами першої необхідності.

Заява про звільнення з роботи за власним бажанням від 16.11.2010 року написано ним влсноручно,однак дата ним не  поставлена.Цю заяву він писав тоді.,коли його приймали на роботу і така у них була заведена практика.Одну заяву пишеш на прийом,іншу на звільнення без дати.Він це зробив,так як не було виходу у нього..Дату 16.11.2010 року поставила якась інша особа..Крім того,зміна штатного розпису з введенням в штат іншої особи-водія на його місце і про те,що даний водій працює з 01.12.2010 року є також невірним,оскільки такий водій за таким прізвищем взагалі на заводі не працює і працює в м.Київ.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, вважає, що звільнення позивача, який працював на посаді водія ,є законним і правильним,так як його звільнено з роботи на підставі поданої ним заяви про звільнення за ст.38 КзпП України.Звільнення його відбулось відповідно до вимог чинного трудового законодавства.За дві неділі до звільнення була прийнята заява від іншої особи про прийняття з 1.12.2010 року на посаді водія ,що пізніше і було зроблено.Той факт,що дата написана не позивачем ні про що іще не говорить.Можливо йому хтось інший написав дату,однак його заява про звільнення зареєстрована і передана директору до виконання,що підтверджено документально..Звертає особливу увагу суду на той факт, що має вирішальне значення для прийняття законного рішення по даній справі- момент подання позивачем заяви про своє звільнення за власним бажанням,яку ним подано 16.11.2010 року на ім'я голови правління ОСОБА_2 Вказаний факт у судовому засіданні підтвердили свідки - начальник відділу кадрів ЗАТ «НКЗ»ОСОБА_4, яка повідомила, що 16.11.2010 року до неї надійшла заява ОСОБА_1,яка вже містила резолюцію голови правління та була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції. Вказану заяву ОСОБА_4 долучила до особистої справи ОСОБА_1

Такі ж відомості підтвердила і секретар ЗАТ «НКЗ»ОСОБА_5, яка повідомила, що 16.11.2010 року голова правління ОСОБА_2 після того як від нього вийшов ОСОБА_1викликав її до себе у кабінет та передав їй заяву ОСОБА_1 про звільнення. Вказану заяву секретар зареєструвала у журналі вхідної кореспонденції  та передала її у відділ кадрів.

Ані відповідач, ані третя особа ОСОБА_2 ніколи не заявляли, що бачили як позивач особисто писав заяву або як він особисто ставив дату. Більше того, на першому судовому засіданні ОСОБА_2 у своїх поясненнях повідомив, що 16.11.10 року до нього у кабінет зайшов ОСОБА_1 та повідомив про намір звільнитися за власним бажанням, про що приніс вже написану заяву та передав її ОСОБА_2.

Як у судовому засіданні повідомив сам позивач заява про звільнення була складена особисто ним, але дату він начебто не ставив.

       Після подання заяви про звільнення на вказану заяву було накладено резолюцію ОСОБА_2 Одночасно керівнику відділу кадрів було віддано вказівку здійснити пошук іншої особи на посаду водія. Таким чином, 16.11.10 року керівником відділу кадрів було здійснено реєстрацію заяви про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 та почато пошук нового водія.В процесі розгляду справи та проведеної експертизи було встановлено, що дату 16.11.10 року було поставлено не ОСОБА_1

     Відповідно до положень ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це керівника за 2 тижні днів шляхом подання відповідної заяви.Законодавством не встановлено вимог до такої заяви, навіть не встановлено чи має вона містити дату чи ні. Не встановлено чи має вона бути написана від руки чи може бути роздрукована та підписана.Єдина вказана вимога - це письмова форма такої заяви.

       В даному випадку 16.11.10 року ОСОБА_1 подав письмову заяву написану ним
особисто, що він неодноразово підтверджував у судовому засіданні. Той факт, що дату на заяві було поставлено не ОСОБА_1 відповідачу відомо не було. Ким було поставлено дату 16.11.10 року відповідачу не відомо.

       Проте у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 подав заяву особисто керівнику підприємства саме 16.11.10 року необхідно зазначити, що для вирішення даної справи не має жодного значення хто саме ставив дату на заяві для Позивача. Можливо це був родич ОСОБА_1, якому той зателефонував, перебуваючи в емоційному стані, та попросив поставити дату на вже підготовлену заяву, щоб нарешті вирішити питання свого звільнення. Можливо це була інша особа, яку ОСОБА_1 попросив поставити дату, щоб в подальшому, зловживаючи своїми правами, не маючи дійсного наміру продовжувати працювати на підприємстві, спробувати незаконно поновити себе на посаді та отримати оплату за час розгляду справи у суді. Можливо і багато інших варіантів. Але жоден з цих варіантів не має значення для вирішення даної справи, оскільки волевиявлення на звільнення висловлюється саме шляхом безпосереднього подання заяви та попередження про наступне звільнення, а не фактом складання заяви.

      Будь-яка особа вправі навіть попросити когось іншого скласти за неї письмову заяву, яку вона потім може подати керівнику підприємства та попередити про своє звільнення. Крім того, на заяві про звільнення за власним бажанням взагалі може не ставитися дата її складання. Або дата складання заяви може бути значно раніше її подання, коли особа спочатку склала заяву, а через тривалий час вирішила її подати. Але від усіх цих обставин така заява не є недійсною чи неподаною.
   Це виключно прерогатива заявника яким чином складати заяву, яким чином її підписувати, яким чином ставити дату та чи ставити її взагалі. Єдине і головне - така заява має бути подана до
підприємства, що є попередженням про звільнення.

        Наголошує на тому, що на посаду водія на місце позивача було прийнято іншого водія -
ОСОБА_6, який працює на підприємстві у м. Ніжин по теперішній час. У той же
час ОСОБА_1 намагається заперечити цей факт з метою введення суду в оману, оскільки це прямо впливає на підстави для задоволення його позову.

    Крім того, вважає, що експертизу по справі було проведено безрезультатно. Суд не вірно
оцінив необхідність підтвердження того хто саме ставив дату на заяві Позивача про звільнення,оскільки Відповідач не стверджував протилежного. Таке клопотання заявив Позивач і лише він стверджував, що він не ставив дату. Відповідач же заперечив проти задоволення клопотання в цілому, оскільки б це затягувало час розгляду справи та не мало ніякого значення для прийняття рішення. Незважаючи на це, суддя направив на експертизу заяву Позивача про звільнення. Зараз зрозуміло, що ОСОБА_1 знав, що дату ставив не він особисто, тому і наголошував на проведенні експертизи. У той же час він жодного разу не заперечив факту складання самої заяви та навпаки підтвердив це.

Поряд з цим, ОСОБА_1 ніяким чином не зміг підтвердити, що 16.11.10 року він не
подавав заяви про своє звільнення, не зміг пояснити факт накладення на заяву резолюції голови
правління, не зміг пояснити факт реєстрації заяви у відділі кадрів. Єдиний доказ ОСОБА_1 - це результати експертизи, які встановили, що дату ставив не ОСОБА_1, а інша особа, якою міг би бути будь-який його родич, товариш, знайомий.

Свідок ОСОБА_6 показав, що він працює на ЗАТ «НКЗ»з 01.12.10 року, що був
запрошений на роботу водієм ще у листопаді 2010 року, коли йому повідомили про вакансію водія з 01.12.10 року, що він мав співбесіду з ОСОБА_2, що він проходив необхідний інструктаж, що диспетчер ОСОБА_7 випускала його на рейс і виписувала йому шляхові листи, що шляхові листи він здавав їй наступного дня і отримував нові, що автомобіль (який до того ж обслуговується на фірмовій СТО) подавався на огляд головному механіку ОСОБА_3

     Свідок ОСОБА_3 показав, що з 01.12.10 року вказаний автомобіль розпорядженням ОСОБА_2 було переведено з транспортного цеху у адміністрацію підприємства як автомобіль керівника підприємства. Що з тих пір ОСОБА_3 як механік підприємства за розпорядженням ОСОБА_2 лише оглядав автомобіль, на якому їздив водій ОСОБА_6, але шляхові листи не підписував, оскільки своїм розпорядженням ОСОБА_2 поклав не себе функціонал механіка в цій частині та обов'язок остаточного випуску автомобілю в рейс і підписання шляхових листів.

          Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2  позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив в позові відмовити ,пояснивши слідуюче : дійсно на заводі працював водієм позивач.16.11.2011 року ним подана заява на звільнення з заводу за власним бажанням,а тому, як цього вимагає законодавство ,через дві неделі ним було підписано наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням,оскільки на його місце уже був знайдений водій,який написав заяву про прийом на роботу на машину позивача і був прийнятий і приступив до роботи з 1 грудня 2010 року,а тому за його розпорядженням позивача не пускали на територію заводу.Наказ був 30 листопала 2010 року доведений до відома позивача,однак він не захотів з ним знайомитись і його ознайомили  в усній формі і зробили відповідну відмітку.Крім того,було змінено штатний розпис і прийнятий водій внесений до штату адміністратції,а не транспортного цеху.На нього окремо виписуються шляхові листи,він окремо проходить  технічний огляд кожного дня .

          Заслухавши пояснення позивача,представника відповідача,третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог,допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає  задоволенню з наступних підстав.

          Згідно трудової книжки БТ-І № НОМЕР_1 позивач прийнятий на роботу водієм транспортного цеху ЗАТ «Ніжинський консервний завод» (наказ № 66-к від 11.06.08 р.).

         На підставі  заяви від 16.11.2010 р. він звільнений з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (наказ № 140-к від 30.11.10 р.).

          Частиною 1 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, а у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Таким чином, єдиною законною підставою для проведення власником або уповноваженою ним особою звільнення працівника за власним бажанням є відповідна письмова заява працівника.

Позивач пояснив,що при прийомі на роботу  за вказівкою керівництва ним була написана одночасно заява про звільнення з роботи за власним бажанням без вказання дати написання заяви.При огляді заяви,що стала підставою для видання наказу про звільнення позивача з роботи,останній заявив,що на заяві дата 16.11.2010 написана не ним і він взагалі про написання заяви від 16.11.2010 року нічого не знав і тому продовжував працювати не тільки 30.11.2010 року,а й виходив на роботу 01.12.2010 року і 02.12.2010 року,але не був допущений до роботи за вказівкою директора.

Згідно висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Чернігівській області № 83 від 10.03.2011 р., рукописний цифровий запис «16.11.10.»на заяві про звільнення з роботи за власним бажанням, що адресована Голові правління ЗАТ «НКЗ»ОСОБА_2 16.11.2010 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Отже суд погоджується з доводами позивача відносно того, що він не висловлював бажання звільнитися з ЗАТ «НКЗ»за власним бажанням і що заява про звільнення написана ним в день прийому на роботу,а дата звільнення 16.10.10 написана не ним, не тільки тому,що його доводи знайшли повне підтвердження дослідженими в суді доказами,а й тому,що представником відповідача і третьою особою на його стороні вони не спростовані.

За таких обставин суд вважає необгрунтованими і надуманими доводи представника відповідача про те,що дату про звільнення  можливо написав хтось із  знайомих позивача,законодавство не передбачає написання дати на таких заявах,проведена експертиза є безрезультатною,так як судом беззаперечно встановлений факт написання дати на заяві про звільнення іншою особою,а не позивачем і тому  така заява з написаною не позивачем датою не може розглядатись судом як складеною за волевиявленням позивача ,оскільки ним таке волевиявлення не  було проявлено і це знайшло своє підтвердження в суді і не було спростовано представником відповідача і третьою особою,покази яких різняться між собою.Такі пояснення предствника відповідача суд розцінює як намагання виправдати адміністрацію підприємтва в виявлених порушннях трудового законодавства і його правову позицію.

          Частиною 2 статті 38 КЗпП України передбачено, що, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З пояснень свідків: начальника транспортного цеху ОСОБА_9, водія ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вбачається, що 30 листопада 2010 р. позивач  не залишав роботу, а працював: на початку робочого дня пройшов медичний огляд, отримав маршрутні листи та у першій половині дня закріпленим за ним автомобілем «Шкода»він возив працівників бухгалтерії відповідача у їх справах по м. Ніжину, а у другій половині дня –автомобілем «Газель» здійснював доставку з оптових складів по вул. Носівський Шлях в м. Ніжині на території   відповідача продуктів харчування для робітників.

Згідно Акта про відсутність на роботі водія автомобіля «Шкода», 01.12.10 р. по прибуттю на роботу Ніжинський «НКЗ»не був пропущений на територію водій автомобіля «Шкода»ОСОБА_1. без пояснень причини за вказівкою директора ОСОБА_13. Даний 01.12.10 р. акт був складений начальником транспортного цеху ОСОБА_14 в присутності водія ОСОБА_15 та диспетчера ОСОБА_7.

Відповідно до акта про відсутність на роботі та забороні в допуску ОСОБА_1, 02.12.10 р. водій автомобіля «Шкода»ОСОБА_1 не був допущений на підприємство «НКЗ» інспекторами охорони без пояснення причини,за вказівкою директора ОСОБА_13,який начебто звільнив водія ОСОБА_1 за власним бажанням. Даний акт був складений 02.12.10 р. начальником транспортного цеху ОСОБА_14 в присутності робітників транспортного цеху: ОСОБА_16 та ОСОБА_17.

Викликає у суду і певний сумнів стосовно написання ОСОБА_6 заяви про прийняття на посаду водія замість позивача у вказаний в заяві термін,оскільки оглядом журналів про проходження медичних оглядів,починаючи з 01.12.2010 року кожного робочого дня,прізвище Дмиитренко дописано іншою пастою і іншим почерком,а вказаний  на шляхових листах час проходження медогляду не співпадає з часом його проходження,що зафіксовано в журналі проходження медичного огляду.За 13 грудня 2010 року в журналі взагалі не стоїть про це відмітка,хоча в шляховому листі за вказаний день вона є.Крім того,з 1.12.2010 року був терміново змінений штатний розпис працівників і водія ОСОБА_6 виведено з транспортного цеху і введено в штат адміністрації підприємства, а функції механіка,який проводить технічний огляд автомобіля перед випуском на лінію,здійснював сам директор ОСОБА_2,хоча ОСОБА_6 показав в суді,що огляд автомобіля перед випуском на лінію проводив механік ОСОБА_3.

Отже, позивач не залишив роботи і фактично приступав до виконання своїх обов’язків, однак в зв’язку з перешкоджанням потрапляння на його робоче місце, що підтверджується актами від 01.12.10 р. та 02.12.10 р., він не міг приступити до     виконання своїх функціональних обов”язків.

Таким чином суд приходить до висновку,що звільнення позивача відповідачем було проведено без законних на те підстав,без волевиявлення позивача і з порушенням трудового законодавства.

     Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до наданих документів  середня заробітна плата позивача за жовтень-листопад 2010 року складає 1604 гривні 14 коп.Позивач звільнений з 30 листопада 2010 року і по день приняття рішення  вимушений прогул склав 104      дні.За один робочий день зарплата позивача складає 1604.14 грн : 22 роб.дн = 72.92 грн.Таким чином заробітна плата за час вимушеного прогулу складає :72.92 грн х 104     = 7583      грн 18       коп.    

На підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України  рішення про поновлення позивача на роботі підлягає негайному виконанню..  

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи той факт, що позивач був звільнений відповідачем незаконно, у зв'язку з чим відбулося порушення його законних прав,  моральні переживання  позивач зазнав саме через неправомірні дії відповідача, а тому  враховуючи характер ,обсяг моральних страждань та керуючись засадами розумності, справедливості, виваженості, суд приходить до висновку , що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача складає 3000 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку,що позов є законним,обгрунтованим і таким,що підлягає задоволенню.А тому слід поновити ОСОБА_1 на роботі в закритому акціонерному товаристві «Ніжинський консервний завод»на посаді водія транспортного цеху з 30 листопада 2010 року,стягнути  на його користь з закритого акціонерного товариства «Ніжинський консервний завод»середній заробіток  в розмірі 7583      грн 18  коп.за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року та моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення  на роботі ОСОБА_1..

Відповідно до ст.ст.79,88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь держави ,а тому слід стягнути  з відповідача на користь держави  судовий збір в розмірі 106 гр 00  коп і 120 гривень за ІТЗ розгляду справи.

          Керуючись  ст.ст. 232, 235, 237-1 КЗпП України,  ст.10,11,60,212 -215,218  ЦПК України- ,

                                                                      в и р і ш и в :

          Позов  ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Ніжинський консервний завод»про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди  задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в закритому акціонерному товаристві «Ніжинський консервний завод»на посаді водія транспортного цеху з 30 листопада 2010 року..

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Ніжинський консервний завод»на користь ОСОБА_1 середній заробіток  в розмірі 7583      грн 18       коп.за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Ніжинський консервний завод»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з ЗАТ “Ніжинський консервний завод” на користь держави судовий збір в розмірі 106 гривень і 120 за ІТЗ розгляду справи.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення  на роботі ОСОБА_1..

На рішення  може бути подана до апеляційного суду  Чернігівської області  через Ніжинський  міськрайсуд апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                 ГОЛОВУЮЧИЙ:

    СУДДЯ  НІЖИНСЬКОГО

            МІСЬКРАЙСУДУ                                                       О.М.СКАЛОЗУБ