Справа  2а-7/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2011 року  Сокирянський районний суд Чернівецької області

в  складі :  головуючого-судді                                             Римлянської  Г.О.

                        при  секретарі                                                      Сімак  О.І.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  в  м.Сокиряни  адміністративну справу  за позовною заявою ОСОБА_1 до державного департаменту - Адміністрації  зони відчуження і зони безумовного /обов’язкового/ відселення щодо оскарження дій по нарахуванню доплати за роботу у зоні відчуження,-

ВСТАНОВИВ:  

В своєму позові ОСОБА_1 посилається  на  те, що він працював у зоні відчуження в ДП «Чорнобильсервіс» /надалі - відповідач-1/ на посаді монтера шляху залізничної дільниці транспортного комплексу з 01.02.2003 року по 31.07.2007 року.

            На підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» /надалі – Закон/ за весь період роботи у зоні відчуження йому повинна бути виплачена щомісячна доплата за період з 01.02.2003 року по 31.12.2005 року, розмір якої визначений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №137 /надалі – Постанова/ і дорівнює 9-кратному розміру доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного /обов’язкового/  відселення, плюс премія в розмірі 50 відсотків від цієї суми. Відповідно до ст.39 Закону доплата громадянам, які працюють у зоні безумовного /обов’язкового/ відселення, становить три мінімальних заробітних плати. Таким чином, вважає, що відповідачем-1 повинна бути виплачена йому доплата у розмірі 27 мінімальних заробітних плат плюс 50 відсотків премії від цієї суми.

            Однак, в порушення вимог вищезазначених нормативних актів, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 та розпорядження державного департаменту – Адміністрації зони відчуження і зони безумовного /обов’язкового/ відселення /надалі – відповідача-2/, відповідач-1 фактично виплатив йому  доплату у розмірі 118,8 грн. плюс 50% премії від цієї суми, тобто щомісячна доплата складала 178,2 грн.

           Вважає, що за період з 01.02.2003 року по 31.12.2005 року з вини відповідача-1 йому недоплачено допомогу на суму 277294,36 грн.

           Просить стягнути з державного підприємства «Чорнобильсервіс» на свою користь невиплачену частину заробітної плати за роботу у зоні відчуження в сумі 277294,36 грн. та зобов’язати адміністрацію ДП «Чорнобильсервіс» внести зміни в щомісячні дані про його заробітну плату, відповідно до розрахунку.

          Оскільки зміст позовних вимог фактично зводиться до визнання неправомірними дій суб’єкта владних повноважень, судом залучено до участі у справі в якості співвідповідача державний департамент Адміністрацію  зони відчуження і зони безумовного /обов’язкового/ відселення.

          Ухвалою суду від 09.03.2011 року закрито провадження в даній справі  в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Чорнобильсервіс» /відповідача-1/ про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за роботу у зоні відчуження в період з 01.02.2003 року по 31.12.2005 року та зобов’язання внести зміни в щомісячні дані про його заробітну плату, відповідно до розрахунку.

          Позивач у судове  засідання не з’явився, однак подав до суду заяву, якою свої вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві та просить розглянути справу без його присутності.

          Будучи  вчасно та належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, представник відповідача-2 у судове засідання не з’явився та про причини своєї неявки суду не повідомив.

    Відповідно  до  ч.4 ст. 128  КАС  України  у  разі  неприбуття  відповідача-суб’єкта  владних  повноважень,  належним  чином  повідомленого  про  дату,  час  та  місце  судового  розгляду,  без  поважних  причин  або  без  повідомлення  ним  про  причини  неприбуття  розгляд  справи  не  відкладається  і  справу  може  бути  вирішено  на  підставі  наявних  у  ній  доказів.

    Із записів №№32-35 в трудовій книжці ОСОБА_1 судом встановлено, що з 08.11.2001 року по 31.07.2007 року він працював монтером шляху ДП «Чорнобильсервіс».

           З довідки  відповідача-1 №12/843 від 12.08.2010 року вбачається, що за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року позивачу виплачувалася доплата відповідно до Постанови за фактично відпрацьований ним час з розрахунку 118,80 грн. плюс премія 50%  від цієї суми  щомісячно.

        Відповідно до ч.3 ст.39 Закону  громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного /обов’язкового/ відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

         Згідно п.2 постанови КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, в зоні безумовного /обов’язкового/ відселення  установлюється доплата в розмірі 1320 тис. карбованців, що відповідає на час виплати 13 грн. 20 коп.

           На підставі п.п.1 п.1 постанови КМУ від 29.01.2003 року №137 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного /обов’язкового/ відселення після повного відселення жителів» в період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року особам, які постійно працюють у зоні відчуження, проводиться доплата у 9-кратному розмірі доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного /обов’язкового/ відселення /13,2 х 9 = 118,80 грн./. Ця доплата проводиться пропорційно відпрацьованому часу, але не більше від зазначеного розміру.

          Таким чином, позивач за час фактичної роботи в зоні безумовного /обов’язкового/ відселення мав отримувати доплату виходячи із розміру 118,80 грн. та 50% премії від цієї суми щомісячно, які він і отримав.

             Підставою позовних вимог зазначено ч. 3 ст. 39 Закону та постанову Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 137, якою встановлено доплати й компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного /обов'язкового/ відселення після повного відселення жителів.

          Відповідно до ст. 62 Закону роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

         Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією зазначеного Закону, як гарантія соціального захисту громадян здійснюється за рахунок державного бюджету /ст. 63 Закону від 28 лютого 1991 року № 796- XII/.

Згідно ч. 3 ст. 39 Закону доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється за рішенням Адміністрації зони відчуження і зони безумовного /обов'язкового/ відселення згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

        Відповідно до п. 1 Положення про державний департамент - Адміністрацію зони відчуження і зони безумовного /обов'язкового/ відселення /далі – Адміністрація/, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2000 року № 1263, Адміністрація є урядовим органом державного управління, який діє у складі МНС України та йому підпорядковується.

Адміністрація вирішує питання фінансування всіх заходів на території зони відчуження і зони безумовного /обов'язкового/ відселення та є розпорядником цих державних коштів.

       Тобто, враховуючи, що у даному випадку застосуванню підлягають законодавчі акти, які носять публічно-правовий характер, а відповідачем є орган державного управління, способом захисту порушених прав позивача може бути визнання незаконними дій органу державного управління щодо встановлення розміру та виділення коштів для виплати йому доплати за роботу в зоні безумовного /обов'язкового/ відселення в 2003-2005 роках та зобов’язання провести нарахування та виплату належних сум, а не ухвалення рішення про стягнення конкретних сум.

           У зв’язку з тим, що згідно рішення відповідача позивачу нараховано та виплачено доплату за роботу у зоні відчуження у розмірі, передбаченому законодавством, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

        На підставі  ч. 3 ст. 39, ст..ст. 62, 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796- XII,  постанови КМУ від 29.01.2003 року №137 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів» та постанови КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та керуючись ст.ст. 17,18, 158-163,167  КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного департаменту – Адміністрації  зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення щодо оскарження дій по нарахуванню доплати за роботу в зоні відчуження в період 01.02.2003 – 31.12.2005 років – відмовити.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного  адміністративного суду через Сокирянський районний суд шляхом  подачі  протягом  десяти  днів  з  дня  її  проголошення  апеляційної  скарги,  з  одночасним  надісланням  апеляційної  скарги  особою,  яка  її  подає,  до Вінницького апеляційного  адміністративного  суду.        

                              Головуючий: