ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

11.05.2011                                                                       Справа  № 5008/224/2011

За позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, с. Чинадієво Мукачівського району

до відповідача публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово –інвестиційний банк” філії „Відділення Промінвестбанку у м. Рахів Закарпатської області”, м. Рахів

про визнання недійсним кредитного договору № 2391 від 26 грудня 2007 р.

                                                                                Суддя Г.Й. Бобрик                  

   Представники:

від позивача -

від відповідача - ОСОБА_2 - представник по дов. від 17.01.2011 р.

СУТЬ СПОРУ: фізична особа –підприємець ОСОБА_1, с. Чинадієво Мукачівського району заявив позов до публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово –інвестиційний банк” філії „Відділення Промінвестбанку у м. Рахів Закарпатської області”, м. Рахів, за участі третьої особи - Національного банку України в особі Закарпатського територіального управління Національного банку України, м. Ужгород, яким просить суд визнати недійсним кредитний договір № 2391 від 26 грудня 2007 р. та застосувати норму ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що у спірному договорі вираження грошових зобов”язань між позивачем та відповідачем здійснювалося в доларах США при відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання та одержання кредиту в іноземній валюті, а також на використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором № 2391 від 26 грудня 2007 р., суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.  

Представники позивача, присутні в попередніх судових засіданнях, наполягають на задоволенні позову з мотивів наведених у позовній заяві та додатково поданих матеріалів.    

Відповідач у поданих суду письмових поясненнях та уповноважений представник відповідача, присутній в судових засіданнях, просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю покликаючись на те, що операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Щодо вимог підпункту „в” пункту 4 ст. 5 вказаного Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, відповідач вказує на те, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. З наведеного слідує, що операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству та не є підставою для визнання недійсним кредитного договору № 2391 від 26 грудня 2007 р.

В судовому засіданні 27.04.2011 р. представник позивача заявив письмове клопотання, яким просить суд зупинити провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 79 ГПК України, у зв”язку з розглядом кримінальної справи № 1601411, що знаходиться на розгляді у старшого слідчого о.в.с. СВ ПА ДПА в Закарпатській області лейтенанта податкової міліції Білоцерковського Ю.С.

Заявленим клопотанням просить приєднати до матеріалів справи копії протоколу обшуку від 20.04.2011 р. в м. Мукачево, вул. Об”їздна, 32 та копію протоколу  обшуку від 20.04.2011 р. АДРЕСА_1, у зв”язку з порушенням кримінальної справи від 19.04.2011 р. за № 1601411.

Дане клопотання судом прийнято та задоволено.  

Клопотання про зупинення провадження у справі судом відхилено, оскільки наведені позивачем обставини для зупинення провадження у справі не відносяться до переліку підстав зупинення провадження у справі встановлених ст. 79 ГПК України. Установлений даною статтею перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

В судовому засіданні 06.05.2011 р. представник позивача заявою, поданою в порядку ст. 22 ГПК України, просить суд змінити підстави позову шляхом додавання до існуючих підстав нову підставу –порушення відповідачем ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також ст. 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” шляхом неотримання дозволу НБУ на здійснення кредитування фізичних осіб –підприємців в іноземній валюті, що є підставою для визнання даного право чину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Господарський суд відмовляє у задоволенні такої заяви з огляду на наступне. Процесуальні права та обов”язки сторін визначені ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач, до початку розгляду справи по суті, має право змінити підставу або предмет позову  Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Право позивача змінити підстави позову шляхом додавання до існуючих підстав нову підставу наведена норма не передбачає.

За письмовим клопотанням сторін, розгляд справи продовжено, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у судовому засіданні 27.04.2011 р.

В процесі розгляду справи оголошувались перерви, відповідно до ст. 77 ГПК України, за згодою сторін, до 21.03.2011 р., до 18.04.2011 р., до 27.04.2011 р., до 06.05.2011 р. та до 11.05.2011 р.

          Вивчивши та оцінивши матеріали справи в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2007  між фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) та акціонерним промислово –інвестиційним банком (ЗАТ) в особі керуючого філії „Відділення Промінвестбанку у м. Рахів Закарпатської області” (перейменованим в публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово –інвестиційний банк”, філія „Відділення ПАТ Промівестбанк” в м. Рахів Закарпатської області) (Банк) був укладений кредитний договір № 2391 про відкриття кредитної лінії.

За умовами даного договору, Банк зобов”язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 100 000 (три мільйони сто тисяч) доларів США (ліміт кредитної лінії), в порядку на та умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти та всі інші зобов”язання, визначені цим договором.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.6 договору № 2391 останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками сторін і діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь –яких інших грошових зобов”язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Як випливає з матеріалів справи позивач 15.10.2007 р. звертався до відповідача із заявою № 238 про надання кредиту у формі відновлюваної кредитної лінії в сумі 2 000 000 дол. США та заявкою від 15.10.2007 р. № 1 на одержання кредиту в сумі 2 000 000 дол. США. В послідуючому, 03.12.2007 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про збільшення ліміту відкритої відновлюваної кредитної лінії до 3 100 000 дол. США та заявкою від 03.12.2007 р. № 2 на одержання кредиту в сумі 3 100 000 дол. США.

Зазначені грошові кошти були перераховані відповідачем та прийняті позивачем, що не заперечується представниками сторін, присутніх у судових засіданнях.

Згідно абзацу 2 п. 2.1 договору № 2391 сторони погодили графік повернення кредиту позичальником. Датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту є 13 листопада 2012 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору № 2391 від 26 грудня 2007 р. позивач -  фізична особа –підприємець ОСОБА_1 зазначив, що у ПАТ „Акціонерний комерційний промислово –інвестиційний банк” відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором, що передбачено ч. 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” внаслідок чого, з урахуванням приписів ст. 198 ГК України та ст. 524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.

Крім того, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. ст. 189, 198 ГК України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   ст. 203 ЦК Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦК України).

Належить зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (192 ЦК України).

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями       допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений ГК України, зокрема, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Статтею  345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до статтей 47 та 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”  операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері       валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет), ст. 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст.5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч.4 ст. 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. „в” п. 4 ст. 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. „г” п. 4 статті 5 Декрету).

Національний банк України у своєму листі від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612 „Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” зазначив, що       у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомляє про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Отже, з урахуванням вищенаведеного та наявності у відповідача банківської ліцензії № 1 (зареєстрованої 26.08.1992 за № 125) та дозволу НБУ  від 29.07.2003 № 1-2 (зареєстрованого 26.08.1992 за № 125) та норм ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст.ст. 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” відповідач має достатні юридичні підстави та законне право для надання кредитів в іноземній валюті.

Відтак, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № 2391 від 26 грудня 2007 р. та застосування судом норми ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України.

Керуючись ст.ст. 192, 345, 533, 627, ч. 1 ст. 628, ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.ст. 22, 33, 34, 43 - 49, 82 - 85  Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                    ВИРІШИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову повністю.

          Рішення господарського  суду  набирає  законної  сили після закінчення  десятиденного  строку  з   дня   його прийняття та підлягає оскарженню в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                 Г.Й. Бобрик

Рішення підписано 16.05.2011 р.