№ 2-391/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М                    У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя                                                                                          09.02.2011 р.

Шевченківський районний  суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді                    Дмитрюк О.В.,

при секретарі                              Прохорові Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 30.11.2010 р. звернулась до суду з вищезгаданим позовом, в якому вказує, що їй на підставі договору дарування, посвідченого 12.10.2007 р. державним нотаріусом П»ятої Запорізької державної нотаріальної контори, належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1. За віком вона є непрацездатною та потребує догляду.

В лютому 2010 р. сусідка запропонувала їй укласти договір довічного утримання з ОСОБА_2, охарактеризувавши її як порядку жінку, яка зобов»язується надавати їй матеріальну допомогу та здійснювати систематичний догляд та моральну підтримку.

08.02.2010 р. між нею та відповідачем було укладено договір довічного утримання, який було посвідчено нотаріусом П»ятої Запорізької державної нотаріальної контори.

За даним договором ОСОБА_2 зобов»язалась довічно повністю утримувати її, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою.  Вартість матеріального забезпечення (харчування, догляд та необхідна допомога) визначена договором в розмірі 500 грн. щомісячно.

Однак, за усною домовленістю між ними було визначено, що вартість продуктів харчування та квартирна плата не входить в суму 500 грн. Вона уклала договір на вкрай не вигідних для себе умовах, оскільки вважала, що залишиться власником свого житла до смерті.

Квартирна плата в зимовий період складає 400 грн., на залишок суми їй необхідно купити собі ліки, продукти харчування та одяг.

Окрім матеріальної підтримки, вона розраховувала і на теплі, довірительні стосунки з відповідачем, ставилась до неї як до доньки, весною надавала посильну допомогу на дачній ділянці.

ОСОБА_2 з лютого 2010 р. регулярно сплачувала 500 грн., але не здійснювала належного догляду, не забезпечувала продуктами харчування, не прибирала в квартирі, не цікавилась станом здоров»я, не забезпечувала ліками, спілкування між ними носило формальний характер.

ОСОБА_2 не зареєструвала своє право власності на квартиру в ОП ЗМБТІ, а тому право власності у неї не виникло.

ОСОБА_1., посилаючись на ст..775 ЦК України, за позовом просить суд розірвати договір довічного утримання, укладений між нею та ОСОБА_2 08.02.2010 р. та повернути сторони в первісний стан.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що належним чином виконувала умови договору, квартирну плату сплачувати не мала можливості, оскільки позивач створила їй перешкоди  у відкритті особового рахунку на її ім»я, надала письмові заперечення проти позову (а.с.23-27).

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, вислухавши пояснення позивача та її представника, відповідача, допитавши свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, суд вважає, що  заявлений  позов не підлягає задоволенню  з нижченаведених підстав.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом П»ятої Запорізької державної нотаріальної контори 12.10.2007 р., ОСОБА_1 належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

08.02.2010 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, який було посвідчено нотаріусом П»ятої Запорізької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 4-187 (а.с.12-13).

За договором ОСОБА_1 передала належну їй квартиру АДРЕСА_1.

П.2 договору сторонами визначена ціна вказаної квартири в сумі 7 387 грн.

Відповідно до п.4 договору довічного утримання ОСОБА_2 зобов»язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберігаючи в її безкоштовному довічному користуванні зазначену квартиру. В тому числі зобов»язалась  належним чином здійснювати оплату комунальних послуг: використаної електроенергії, газу, води тощо у вищевказаній квартирі.

Згідно п.5 договору вартість матеріального забезпечення (харчування, догляду та необхідної допомоги) визначена сторонами у розмірі 500 грн.

На виконання п. 11 договору, ОСОБА_2 05.08.2010 р. зареєструвала своє право власності на квартиру в ОП ЗМБТІ, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.28).

Відповідач своєчасно та в повній мірі сплачувала ОСОБА_1 грошові кошти за договором в сумі 500 грн. Вказане підтверджується розписками ОСОБА_1 та довідкою поштамту ЦПЗ 1 (а.с.31,32, 33, 38).

Як вбачається з листа ЖБК № 20 Машинобудівник на ім»я ОСОБА_2 від 22.11.2010 р. (а.с.34), видати рахунок на сплату комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_1 кооператив не може, оскільки за заявою ОСОБА_1 від 28.08.2010 р. та за технічним паспортом на квартиру, остання є власницею вказаної квартири. Аналогічна інформація міститься і в листі прокуратури Шевченківського району м.Запоріжжя від 03.12.2010 р. (а.с.30).

Згідно п. 1 ч.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи,  на користь  якої він  був  укладений,  у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Відповідно до ст..526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст.525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог про розірвання договору, посилається на неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов»язків за договором. Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 відмовляється отримувати від ОСОБА_2 визначену договором довічного утримання матеріальну допомогу, перешкоджає відповідачу сплачувати витрати за комунальні послуги, тобто ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилась від договору довічного утримання. Одностороння відмова відчуджувача від договору довічного утримання в силу положень ст..755 ЦК України не є підставою для його розірвання.

Пояснення в судовому засіданні свідків ОСОБА_8., яка пояснила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо про неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов»язків за договором довічного утримання, що вона неодноразово влітку готувала для ОСОБА_1, купувала для неї продукти харчування, та ОСОБА_9 про те, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що ОСОБА_2 неналежним чином виконувала зобов»язання за договором довічного утримання, не спростовують висновків суду про недоведеність позовних вимог.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що декілька раз бачив, як відповідач виходила з під»їзду в якому проживає ОСОБА_1 Свідок ОСОБА_6 підтвердив, що періодично ОСОБА_2 відвідувала квартиру, в якій мешкає позивач. ОСОБА_10 посвідчила, що зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що між сторонами склались дружні стосунки, вони разом їздили на дачу до ОСОБА_2, вона бачила ОСОБА_1 на похованні батька відповідачки. ОСОБА_5 пояснила, що у вихідні дні бачила, як ОСОБА_2 разом зі своїм братом, донькою та ОСОБА_1 виїжджали на дачу. ОСОБА_4 в суді пояснив, що є рідним братом ОСОБА_2, він у вихідні дні відвозив сестру разом з племінницею та ОСОБА_1 на дачу, ОСОБА_1 займала там окрему кімнату, крім того на прохання ОСОБА_1 чотири рази возив її та ОСОБА_2 на кладовище.

За ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні доводи відповідача про те, що майже всі кошти, отримані нею від ОСОБА_2, були сплачені за комунальні послуги, оскільки згідно наданих ОСОБА_1 квитанцій за період з липня по серпень 2010 р. нею сплачено 125,35 грн. (а.с.10,11).  

На підставі ст..88 ЦПК України стягненню з відповідача не підлягають судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.525, 526, 775 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні  у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                              О.В.Дмитрюк