Справа №1/0313/16/11

Провадження №11/0390/290/11                               Головуючий в 1 інстанції Фазан О.З.

Категорія: ст.156 ч. 2 КК України                               Доповідач в апеляційній інстанції  Борсук П.П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         10 травня 2011 року                                                           м. Луцьк

          Колегія суддів судової палати  з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області у складі:

головуючого судді –Борсука П.П.,

суддів –Хлапук Л.І., Матата О.В.,

за участю прокурора – Старчука В.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну  справу за апеляцією засудженого  ОСОБА_2 на вирок Ратнівського районного  суду   від 21 березня 2011 року, яким  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 Волинської області, з середньою освітою, не працюючий розлучений, несудимий, засуджений  за  ч.2 ст. 156 КК України  на п’ять років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

          Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 змінено на взяття під варту із залу судового засідання.

          Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в сумі 371,10 грн., 10000 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_5 майнову шкоду в сумі 166,32 грн., моральної шкоди в сумі 10000 грн.

          Стягнуто з засудженого судові витрати за проведення експертиз в сумі 1382,79 грн.

          Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він з початку вересня до 11 листопада 2010 року в своєму житловому будинку на АДРЕСА_1  Ратнівського району неодноразово вчиняв розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_6- ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітньої ОСОБА_7- ІНФОРМАЦІЯ_4.

          В поданій на вирок апеляції засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію своїх  дій, просить враховувати щире каяття, вперше притягнення до кримінальної відповідальності,  думку потерпілих про застосування більш мякого покарання та змінити оскаржуваний вирок, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, міркування прокурора про залишення судового рішення без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що апеляція  засудженого ОСОБА_2  до  задоволення не підлягає з наступних підстав.

          Висновок суду про доведеність вчинення засудженим розпусних дій щодо малолітньої і особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку відповідає фактичним обставинам справи та  ґрунтується  на доказах, досліджених  в судовому засіданні і не оспорюється у поданій на вирок  апеляції.

          Посилання ОСОБА_2 про відсутність умислу на вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_6 є непереконливі та спростовані дослідженими судом доказами. Так, з показань  потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 вбачається, що ті перед вчиненням ОСОБА_2 розпусних дій, повідомляли його про малолітній вік першої. Крім цього, засуджений з потерпілими проживав  неподалік в одному населеному пункті, знав, що останні ще відвідують школу. А тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про усвідомлення ОСОБА_2 здійснення розпусних дій щодо малолітньої  ОСОБА_6

          При призначенні покарання ОСОБА_2, суд у відповідності до ст.ст. 50, 65 КК України, врахував не лише пом’якшуючі обставини на які посилається в апеляції засуджений –зявлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, його особу: він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, а й характер вчиненого злочину, те, що він відноситься до категорії тяжких злочинів, скоював його неодноразово, щодо двох осіб, думку законних представників неповнолітніх, які просили застосувати покарання згідно закону. Тому, прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, і прийняв належно мотивоване  у вироку рішення про призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі.

          Визнання цивільних позовів про стягнення майнової та моральної шкоди, без реального їх відшкодування, не є підставою для пом’якшення покарання засудженому.

          За таких обставин підстав для зміни вироку щодо ОСОБА_2, судова колегія не знаходить.

          На підставі наведеного і  керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової  палати, -

                                               У Х В А Л  И Л А :

          Апеляцію ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду від 21 березня 2011 року щодо нього без зміни.

Головуючий

Судді