Справа №  1-43/10

Провадження №11/0390/273/11 Головуючий у 1 інстанції:Кошелюк Л.О.

Категорія:ст. ст. 122 ч.2, 146 ч.2,                                               

186 ч.2 КК України Доповідач: Силка Г. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 травня 2011 року           місто Луцьк  

          Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

          головуючого - судді   Силки Г. І.,          

суддів -    Опейди В. О., Міліщука С. Л.,     

при секретарі Солодусі Ю.В.,       

          за участю прокурора –  Старчука В. М.,   

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

  засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією  прокурора Старовижівського району на вирок Старовижівського районного суду від   25 червня 2010   року  , яким   ОСОБА_3,  ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, українець, з середньою освітою, уродженець м.Нововолинська, зареєстрований в АДРЕСА_1, непрацюючий, проживаючий в с.Литовеж Іваничівського району Волинської області, згідно ст. 89 КК України не судимий, засуджений:

-          за ст. 146 ч.2 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

-          за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі;

-          за ст. 122 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_3 призначено покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянин України, українець, з вищою освітою, уродженець і житель АДРЕСА_2, зареєстрований в с.Литовеж Іваничівського району Волинської області, непрацюючий, не судимий, засуджений:

-          за ст. 146 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі;

-          за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_4 призначено покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України засуджених звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо ОСОБА_3 протягом 3 років, а ОСОБА_4 протягом 2 років іспитового строку не вчинять нового злочину і виконають покладені на них обов’язки.

На підставі ст. 76 КК України зобов’язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 періодично з’являтись в органи кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації.

Вирішено судом питання щодо речових доказів по справі, -

В С Т А Н О В И Л А :

Згідно вироку суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 засуджені за те, що 30.09.2009 року, біля 23 години, в селі Любохини Старовижівського району, за попередньою змовою між собою, незаконно позбавили волі ОСОБА_5, якого під руки, затуляючи рота, силоміць вивели з власного помешкання і посадили в автомобіль «Фіат Добло» та вивезли у безлюдне місце.

Там, поблизу меліоративного каналу між селами Любохини-Прип’ять ОСОБА_3, з метою залякування і примусу ОСОБА_5 до припинення насильства в сім’ї, умисно наніс останньому удари кулаками в обличчя і по тулубу, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, в присутності потерпілого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкрито викрали його мобільний телефон вартістю 175 грн.

В апеляції прокурор Старовижівського району, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій, просить вирок суду в частині призначеного засудженим покарання скасувати та постановити свій вирок, призначивши за сукупністю злочинів покарання ОСОБА_3 – 5 років позбавлення, а ОСОБА_4 – 4 роки позбавлення волі. Вважає, що призначене засудженим покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та їх особам.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні   доводи апеляції прокурора, пояснення прокурора який апеляцію підтримав, засуджених та їх захисників, які апеляцію заперечили, провівши частково судове слідство, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція підлягає до  задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується  на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 334 КПК України та роз’яснень даних у пп.16-18 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 29 червня 1990 року №5 (із змінами, внесеними постановами від 4.06.1993 р № 3, 3.12.1997 р.№12,30.05.2008 р.№6) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» у мотивувальній частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного і по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суд у цій частині зазначає мотиви, з яких він  бере до уваги одні докази та  відкидає  інші. При цьому суду належить дати аналіз усіх зібраних  у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться  в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта й інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням  прізвище свідка або назви проведеної експертизи. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йдеться про фактичні дані, що стосується доказуваної обставини. В обвинувальній частині вироку мають бути точно описані обставини справи із зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним та його кваліфікуючих ознак.

При розгляді даної кримінальної справи та постановленні вироку суд першої інстанції не дотримався цих вимог кримінально – процесуального закону.

Як вбачається з вироку суду, обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнане судом доведеним, сформульовано нечітко і неконкретно,  не визначено ознак об’єктивної  й суб’єктивної сторін складу злочинів та допущені суперечності.

Так дійшовши висновку  про вчинення ОСОБА_3 . і ОСОБА_4  злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, суд, формулюючи обвинувачення, зазначив, що останні  незаконно позбавили волі ОСОБА_5 (т.2 а. с. 247).  Роблячи висновки у вироку щодо вчинення підсудними цього злочину,  суд також вмінив в  обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_4, крім незаконного позбавлення волі, ще й незаконне викрадення ОСОБА_5, тим самим допустивши суперечності у вироку (т.2 а. с.249).

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд лише навів у цій частині докази, перерахувавши їх, але ніякого аналізу їм не дав, не вказав, які обставини цими доказами підтверджуються чи спростовуються, не зазначив мотивів прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема тих, якими органи досудового слідства обґрунтовували винуватість  ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в інкримінованих їм злочинах. Крім того, висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд у вироку  зазначив, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнали винними себе  у викраденні потерпілого, а ОСОБА_3 ще і в нанесенні  тілесних ушкоджень ОСОБА_5, заперечили викрадення телефону ( т.2 а. с.247). Однак як вбачається з показань  ОСОБА_3  і ОСОБА_4 в судовому  засіданні, ОСОБА_3 винним себе визнав лише у нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому і то частково, пояснивши, що з будинку ОСОБА_5 виходив сам і сили до останнього ніхто не застосовував, один раз ударив потерпілого в груди і один раз в обличчя ( т.2 а. с.219 – 223). ОСОБА_4 у пред’явленому обвинуваченні винним себе  взагалі не визнав, пояснював, що ОСОБА_5 добровільно вийшов з будинку і сів у автомобіль, телефон забрав щоб останній нікуди не дзвонив (т.2 а. с.223 -227).

На досудовому слідстві ОСОБА_4 і ОСОБА_6 пояснювали, що потерпілий нікуди не хотів іти з будинку, тоді вони, взявши ОСОБА_5 під руки та закривши рота, щоб той не кричав, вивели останнього з хати босоніж на двір, завели на дорогу та посадили в автомобіль, сівши по обидві сторони від потерпілого, забрали також телефон щоб останній ні до кого не дзвонив (т.1 а. с.57 – 58, 66 – 67, 117 -118, 151 – 152; т.2 а. с.111- 112,  133 -134).

Однак, суд  показання засуджених на досудовому слідстві не дослідив та оцінки цим показанням не дав,  не з’ясував причин зміни ними показань у судовому засіданні.

Не з’ясував суд причини зміни показань у судовому засіданні і свідком ОСОБА_7, який на досудовому слідстві стверджував, що ОСОБА_3  і ОСОБА_4  в автомобілі розмістились  з обох боків від потерпілого ( т.1а.с. 135), а в суді пояснював, що ОСОБА_3 сидів біля нього, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5  сіли позаду них ( т.2а.с. 242).

Не усунуті суперечності в показаннях свідків ОСОБА_8 і  ОСОБА_9, останній підтвердив у суді, що ОСОБА_8 телефонувала йому о 23 – 24 годині, повідомивши про відсутність ОСОБА_5 і про те, що від будинку від’їхав автомобіль (т.2 а. с.235 зворот). На ці показання послався суд у вироку, не спростувавши показань  ОСОБА_8, яка  в суді підтвердила, що вона не чула і не бачила, щоб від’їжджав автомобіль від будинку (т.2 а. с.231).

Вміняючи в обвинувачення ОСОБА_3 заподіяння ним ОСОБА_5  умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а саме спричинення перелому ребер, суд не взяв до уваги показання ОСОБА_3 про те, що, нанісши удар рукою потерпілому в обличчя останній впав на дерев’яну огорожу. Будь-яких доказів спростування показань ОСОБА_3 в цій частині обвинувачення суд у вироку не навів, а послався лише на те, що останній є міцної статури і займався спортом, тому ці тілесні ушкодження заподіяні  від ударів кулаками та на те, що ОСОБА_4 має поганий зір, знаходився на великій відстані і не міг бачити.

Однак на досудовому слідстві і в суді ОСОБА_4 стверджував, що він знаходився за 7-10 метрів від  ОСОБА_5 і ОСОБА_3, бачив як останній наніс удар кулаком в обличчя потерпілому і той падав правою частиною на стовбець моста (т.1 а. с.58, 152; т.2 а. с.225).

 Висновком судово – медичної експертизи трупа потерпілого підтверджується, що згинальний перелом ребер  справа 5-го по правій середньо ключичній лінії та 2, 3,4,5,6,7,8 по правій передньопаховій лінії по механізму утворення більш характерні для їх виникнення після попереднього удару кулаком в обличчя з послідуючим падінням та ударом правою частиною тіла на  дерев’яне перило. Враховуючи відтворення обставин   справи, показання обвинувачених не суперечать  обставинам  утворення  тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_5 ( т.2 а. с.54 – 56). Суд не дав оцінки показанням підсудних в цій частині та  висновку судово - медичної експертизи,  тим самим допустивши суперечності у вироку.

Крім того, суд у вироку послався на докази, які судом не досліджувались, що видно із протоколу судового засідання (т.2 а. с.242-243),  а саме на протоколи огляду предметів які знаходяться у т.1 а. с. 101 – 103 ( т.2 а. с.249).

Всупереч ст.330 КПК України, постановляючи вирок, суд не вирішив   питання з автомобілем « FIAT DOBLO», який визнаний речовим доказом і приєднаний до справи (т.2 а. с. 83).

Оскільки суд першої інстанції свої висновки належним чином не мотивував, допустив суперечності у  своїх висновках, це  позбавило апеляційну інстанцію можливості перевірити законність і обгрунтованість прийнятого судового рішення та розглянути по суті апеляцію, у якій ставиться питання  про неправильне застосування кримінального закону, яке потягло за собою призначення засудженим   несправедливе покарання внаслідок м’якості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи та постановленні вироку були допущені істотні  порушення вимог  кримінально – процесуального закону, а тому вирок суду, в порядку ч.2 ст. 365 КПК України, підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно і всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм  належну оцінку та прийняти законне  й обгрунтоване  рішення, яке б відповідало вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України з викладенням у вироку аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення.

Якщо суд дійде висновку щодо доведеності   вини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у злочинах, за які їх притягнуто до кримінальної відповідальності, то покарання   слід призначити з дотриманням вимог ст.65 КК України, яке б відповідало ступеню тяжкості   злочинів  та особі кожного з них.

          На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді  справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Старовижівського районного суду  Волинської області від 25 червня 2010 року  щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в порядку ч.2ст.365 КПК України скасувати, а справу направити у той же суд на новий судовий розгляд в іншому складі.

Головуючий                     

Судді