Справа № 136/1643/24

Провадження № 33/801/853/2024

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Присяжний О. І.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року                                                                     м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянув його апеляційну скаргу на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №325952 від 16 серпня 2024 року, цього ж дня о 20:16 год. у с. Нова Прилука по вул. Набережна водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу «Alcotest Drager 6810», результат 0,99‰, тест 03006. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 2.9а Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 605,60 грн судового збору.

Не погоджуючись із такою постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить її скасувати, а провадження у справі – закрити у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує на порушення поліцейськими порядку проведення огляду на стан сп`яніння. Зазначає, що із результатами проведеного огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер» він згодний не був, про що зокрема зазначив у протоколі, але поліцейськими не було роз`яснено його право на проведення огляду у медичному закладі, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, ознайомившись із матеріалами справи йому стало відомо про складення поліцейським направлення на огляд до медичного закладу, хоча під час під час спілкування на місці події його ніхто не виписував та не пропонував здійснити перевірку результатів газоаналізатора у лікарні. Таким чином, скаржник вважає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 245 КУпАП визначені завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо підчас розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться доказами. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.

З матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №325952 від 16 серпня 2024 року, убачається, що цього ж дня о 20:16 год. у с. Нова Прилука по вул. Набережна водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Toyota Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння.

Огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку зі згоди водія проводився із застосуванням приладу «Alcotest Drager 6810», що було зафіксовано відеозаписом нагрудної камери поліцейського, тест №3006, результат огляду встановлений у 0,99‰.

До протоколу про адміністративне правопорушення доданий акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно із яким у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, не чітка вимова. Огляд проведений під час відеофіксації на боді-камеру №800423 за допомогою алкотесту «Drager 6810», результат тесту визначений у 0,99‰, тобто, позитивний. Відповідний чек драгера із зафіксованим результатом тесту також долучений до протоколу.

У матеріалах справи наявне направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння до закладу охорони здоров`я КНП «Липовецька міська лікарня» від 16 серпня 2024 року, з якого слідує, що у зв`язку із виявленими ознаками сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, не чітка вимова, огляд за згодою проводився на місці за допомогою алкотестера «Drager 6810»; результат огляду – позитивний 0,99‰.

Окрім цього, у матеріалах справи наявний безперервний відеозапис з нагрудної камери поліцейського, яким зафіксована хронологія події 16 серпня 2024 року за участі ОСОБА_1 .

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення цілком доведена матеріалами справи, а саме наявними у ній вищезазначеними доказами.

За викладених фактичних та об`єктивних обставин у справі з висновком судді суду першої інстанції належить погодитися; у діях ОСОБА_1 дійсно наявний склад правопорушення, його правильно та обґрунтовано визнано винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Пунктом 2.9а Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП особа несе відповідальність за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції водія, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2, 4, 6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; вира жене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться поліцейським згідно із вимогами згаданої Інструкції з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю у крові ( пункт сьомий розділу ІІ Інструкції).

Відповідно до п. 10 розділу ІІ Інструкції результати проведеного поліцейським огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадку встановлення стану сп`яніння результати проведеного поліцейським огляду зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння. Якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування його показників на папері, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Як слідує із матеріалів цієї адміністративної справи, огляд ОСОБА_1 за його згоди проведений на місці події за допомогою газоаналізатора. Результат огляду встановлений у 0,99‰, тобто, з очевидним перевищенням допустимого цифрового показника.

Крім того, у відповідності до норм ст. 266 КУпАП під час проведення огляду застосовувалися технічні засоби відеозапису, що також свідчить про належне фіксування події та огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. Із наявного відеозапису безумовно убачається, що ОСОБА_1 за власним бажанням проходив огляд на місці події та зупинки транспортного засобу та жодним чином не заперечував виявлених результатів огляду. Тоді як про свою «незгоду» він зазначив лише у протоколі про адміністративне правопорушення.

Необхідно зауважити на спростування аргументів скарги, що ОСОБА_1 було запропоновано альтернативне проходження огляду у закладі охорони здоров`я у зв`язку із чим було оформлене направлення на огляд до медичного закладу, однак, за власними вибором скаржника огляд був проведений на місці події та зупинки транспортного засобу.

За викладених обставин неможливо належним чином спростувати зафіксований в установленому порядку факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, як і немає неможливості заперечити належним чином зафіксованих результатів проведення огляду на стан сп`яніння, що вказує на наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

Вимога пункту першого статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожний довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року; Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи в цілому не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права, не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена матеріалами справи. З урахуванням наведеного вимогу апеляційної скарги про скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції апеляційний суд визнає необґрунтованою та не знаходить підстав для її задоволення.

У пункті 52 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2008 року у справі «Романаускас проти Литви» констатований обов`язок національного суду переконатися, що провадження у цілому, зокрема, спосіб отримання доказів, були справедливими. У справі «Бакланов проти Росії» ( рішення Європейського суду з прав людини від 09 червня 2005 року ), у справі «Фрізен проти Росії» ( рішення від 24 березня 2005 року ) Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок стосовно подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, рішення від 18 липня 2006 року ).

З огляду на викладене апеляційний суд не знаходить законних, ґрунтовних та об`єктивних підстав для скасування правильної, належно умотивованої та справедливої постанови Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий