УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої-судді Григор’євої І.В.  

суддів: Суржка А.В., Лагнюка М.М.

за участю прокурора Деруна А.І.

розглянула у судовому засіданні 28 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_9, захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2010 року, яким

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, в силу ст. 89 КК України є таким, що не має судимості,

визнано винним та засуджено:

?   за ч. 2 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

?   за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

?   за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі;

?   за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років та 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено:

?   за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

?   за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Також вироком суду вирішені питання судових витрат і долю речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_4 і ОСОБА_9 визнано винними в тому, що 22 вересня 2009 року приблизно о 23 годині вони, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння і знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 діючи за попередньою змовою, за обставин встановлених та викладених у вироку суду, вчинили розбійний напад на ОСОБА_6, незаконно заволоділи його транспортним засобом з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого. Крім цього ОСОБА_7 вчинив з особливою жорстокістю замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_6 і незаконно заволодів його паспортом та іншими важливими особистими документами.

Як описав у вироку суд, дані злочини вчинені за наступних обставин.

22 вересня 2009 року ОСОБА_6 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 її братом ОСОБА_4, знайомим ОСОБА_9 та іншими спільними знайомими розпивали спиртні напої в будинку АДРЕСА_1 який винаймали ОСОБА_4 і ОСОБА_9

Під час спільного розпиття спиртних напоїв між  ОСОБА_6 і ОСОБА_8 на ґрунті ревнощів виникла обопільна сварка в яку втрутився ОСОБА_4, заступившись за сестру.

Біля 23 години ОСОБА_4, на ґрунті неприязні, яка у нього склалася у відношеннях з ОСОБА_6, домовився з ОСОБА_9 і іншою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, побити ОСОБА_6 З цією метою вони викликали останнього у двір будинку, де ОСОБА_4 підібрав біля хвіртки воріт молоток для нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень і зі словами «Ти всім уже надоїв» наніс ОСОБА_6 удар молотком по голові.

Злякавшись фізичної розправи ОСОБА_6 дістав свій мобільний телефон «НОКИА-7260» щоб викликати міліцію, але ОСОБА_9, який знаходився поряд, з метою перешкодити йому в цьому, а також заволодіти мобільним телефоном потерпілого, ударом ноги вибив телефон у нього з руки і разом з іншою особою почали бити ОСОБА_6 ногами і руками по різним частинам тіла, а ОСОБА_4 діючи в зговорі з ними наніс потерпілому два удари молотком по голові, від яких ОСОБА_6 впав і втратив свідомість.

По висновку судово-медичної експертизи № 443 від 9 березня 2010 року ОСОБА_6 була спричинена закрита травма грудної клітки з переломом 8-го лівого ребра, що відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості і забиті рани голови, садни спини, голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_4 продовжуючи розбійний напад підібрав з землі і відкрито заволодів мобільним телефоном ОСОБА_6 «НОКИА-7260» вартістю 199 грн. В присутності ОСОБА_9 і іншої особи обшукав кишені одягу потерпілого заволодівши відкрито посвідченням водія і паспортом громадянина України на ім’я ОСОБА_6, технічним паспортом і ключами від належного йому автомобіля ВАЗ-2107 державний номер НОМЕР_1., вартістю 18.027 грн.  60 коп.

Після цього ОСОБА_4 за попередньою домовленістю з ОСОБА_9 незаконно заволоділи легковим автомобілем потерпілого, в поєднані з насильством, небезпечним для його життя і здоров’я, щоб вивезти ОСОБА_6 в поле для подальшого побиття. Для цього вони непритомного ОСОБА_6 помістили в багажник автомобіля, який закрили на ключ  і під керуванням  ОСОБА_4 виїхали за м. Одесу в поле в район сьомого кілометру Овідіопольської дороги, де із-за технічної несправності автомобіля зупинилися.

З мотивів особистих неприязних стосунків у ОСОБА_4 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_6 з особливою жорстокістю, шляхом спалення потерпілого в легковому автомобілі. Не повідомивши про свій злочинний намір ОСОБА_9, він умисно з метою позбавлення життя ОСОБА_6 з особливою жорстокістю, не звертаючи уваги на крики закритого в багажнику автомобіля потерпілого ОСОБА_6 про допомогу, зі словами «Такий як ти не повинен жити на світі», ОСОБА_4 підпалив салон автомобіля і разом з ОСОБА_9 зникли з місця злочину.

Злочинний умисел на умисне вбивство ОСОБА_6 особливо жорстоким шляхом не був доведений ОСОБА_4 до кінця з причин незалежних від його волі та бажання. Потерпілий ОСОБА_6 зумів силою відкрити багажник автомобіля, вибратися з нього і потушити пожар, отримавши при цьому, відповідно до висновку судово-медичної експертизи  потерпілого № 443 від 9 березня 2010 року, тілесні ушкодження у виді термічного опіку лівого передпліччя.  

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм злочинів та правильності кваліфікації їх дій, зазначає, що вирок апеляційного суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, а справа направленню на новий судовий розгляд. Прокурор вважає, що при призначенні засудженим додаткової міри покарання за ст. 289 КК України, у виді конфіскації майна, санкція якої є альтернативною, судом не було наведено належного обґрунтування необхідності її застосування. Всупереч вимогам ст. 333 КПК України та ст. 89 КК України у вступній частині вироку судом були зазначені відомості про судимість ОСОБА_4, які підлягають виключенню з вироку, так як він є таким, що не має судимості.

Захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_9 і сам засуджений посилаючись в касаційних скаргах на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону і суворість призначеного покарання, просять вирок апеляційного суду змінити, а саме, в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 187 КК України вирок скасувати та закрити провадження по справі за відсутністю в його діях складу злочину, а за ст. 289 ч. 3 КК України вирок змінити і пом’якшити покарання. Зазначають, що ОСОБА_9 вступив у бійку на стороні ОСОБА_4 з ОСОБА_6, яка сталася на ґрунті виниклих між ними неприязних стосунків, однак, наміру заволодіти мобільним телефоном потерпілого у нього не було. Крім того, при призначенні покарання судом недостатньо враховані пом’якшуючі його вину обставини – позитивні характеристики особи Ґудзя Р.С. і думку потерпілого не позбавляти його волі.

В касаційних скаргах засуджений ОСОБА_4 і в його інтересах захисник ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просять вирок апеляційного суду змінити, а саме, перекваліфікувати дії засудженого з ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України на ст. ст. 122 ч. 1, 194, ч. 2 КК України, а в частині засудження за ст. ст. 187 ч. 2, 357 ч. 3 КК України вирок суду скасувати та закрити провадження по справі за недоведеністю вини ОСОБА_4 Посилаючись на суворість призначеного покарання, що судом не враховано всі пом’якшуючі вину засудженого обставини, захист просить не позбавляти  ОСОБА_4 волі.

Так, по факту замаху на вбивство ОСОБА_6 захисник зазначив, що у засудженого ОСОБА_4 не було наміру вбивати потерпілого, а тільки провчити його за неправомірну поведінку. В багажнику автомобіля ОСОБА_6 не був закритий на ключ і без шкоди своєму здоров’ю він вибрався з відти. Напад на потерпілого був здійснений з метою його побиття на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, а не з метою заволодіння мобільним телефоном потерпілого. Також в справі відсутні будь-які належні докази щодо незаконного заволодіння паспортом та іншими важливими особистими документами потерпілого, а тому висновки суду про доведеність його вини у цьому злочині є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора який вважав, що касаційної скарги прокурора задоволенню підлягають, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_9 та їх захисників задоволенню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг , колегія суддів прийшла до висновку про необхідність часткового задоволення поданих касаційних скарг виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_4 в закінченому замаху на умисне вбивство ОСОБА_6 вчиненому з особливою жорстокістю, а також щодо доведеності його винності і ОСОБА_9 в незаконному заволодінні транспортним засобом вчиненому за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров’я потерпілого за встановлених судом обставин, що викладені у вироку, є обґрунтованими і підтверджуються зібраними у встановленому законом порядку, дослідженими в судовому засіданні доказами і є правильними.

Як свідчать наявні в кримінальній справі докази, у явці з повинною засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_9 добровільно повідомили, як вони на ґрунті неприязні, яка склалася по відношенню до ОСОБА_6, побили останнього і заволоділи його автомобілем, на якому вивезли потерпілого в багажнику до безлюдного місця. Крім того, засуджений ОСОБА_4 пояснив у якій спосіб та з якою метою він підпалив автомашину разом з закритим в багажнику ОСОБА_6 Аналогічні показання ними були дані під час допиту їх як підозрюваних за участю захисника. Ці показання засуджених суд правильно визнав правдивими, оскільки вони об’єктивно узгоджуються і доповнюються показаннями потерпілого, свідків та іншими доказами у справі зокрема, даними протоколів огляду місця події, даними отриманими під час відтворення обстановки та обставин події, висновками судово-медичних експертиз та з іншими наведеними у вироку доказами. Ці висновки суду ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Доводи захисника про відсутність умислу у ОСОБА_4 на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6, оскільки він намагався тільки провчити потерпілого, покладаючись на те, що останній зможе вчасно вибратися з підпаленого автомобіля без будь-якої шкоди для свого здоров’я, перевірялися судом і свого підтвердження не знайшли.

Як визнав суд доведеним, про умисел ОСОБА_7 на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 з особливою жорстокістю свідчать його висловлювання під час підпалу машини на адресу ОСОБА_6, який був закритий в багажнику, що «Такий як він не повинен жити на цьому світі». Місце злочину ОСОБА_4 залишив лише коли салон автомобіль загорівся і на крики потерпілого про допомогу він уваги не звертав.

Аналіз і оцінка наведених доказів, які судом повно і всебічно досліджені в судовому засіданні, дає підстави колегії суддів вважати обґрунтованим висновок апеляційного суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні замаху на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_6 з особливою жорстокістю і його дії за ст. ст. 15 ч. 2, 115 ч. 2 п. 4 КК України кваліфіковані вірно.

Доведеність вини ОСОБА_4 та ОСОБА_9 в незаконному заволодінні транспортним засобом потерпілого вчиненому за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства небезпечного для його життя і здоров’я і кваліфікація їх дій  ст. 289 ч. 3 КК України не оскаржується в поданих касаційних скаргах.

Порушеннь вимог КПК України, що ставлять під сумнів доведеність винності ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у зазначеному обсязі злочинних дій, не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_4  в частині його засудження за ст. 357 ч. 3 КК України та ОСОБА_9 в частині його засудження за 187 ч. 2 КК України підлягає скасуванню з закриттям провадження по справі, а щодо ОСОБА_4  в частині його засудження за ст. 187 ч. 2 КК України вирок підлягає зміні з перекваліфікацією його дій на ст. 186 ч. 1 КК України з таких підстав.

Як встановив суд доведеним і це не оспорюється по матеріалах справи, конфлікт у ОСОБА_4 і ОСОБА_9 з потерпілим ОСОБА_6 виник на підставі особистих неприязних стосунків із-за сварки ОСОБА_6 з сестрою засудженого – ОСОБА_8, що повністю узгоджується з показаннями потерпілого, засуджених та показаннями свідків, які були очевидцями подій.

Суд детально та повно встановив обставини, що передували моменту скоєння злочину і обставини виникнення умислу у засудженого ОСОБА_4 на побиття ОСОБА_6, про що він попередньо домовився з засудженим ОСОБА_9 та іншою особою. Виходячи з цього, суд правильно зазначив у вироку, що напад був вчинений на ОСОБА_6 з метою побити його за нанесені ним образи сестри ОСОБА_4 В той же час, суд необґрунтовано прийшов до висновку, що дії ОСОБА_9, який під час побиття потерпілого вибив з його руки мобільний телефон, щоб перешкодити йому викликати міліцію, є розбійним нападом по заволодінню цим телефоном. Даний висновок не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить викладеним у вироку обставинам.

    Згідно до положень ст. 187 КК України розбій – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.    

Формулюючи обвинувачення визнане судом доведеним, суд за основу вчинення розбійного нападу взяв ті обставини, що під час бійки, яка відбулася на ґрунті виниклих неприязних стосунків, ОСОБА_9 вибив з рук потерпілого ОСОБА_6 мобільний телефон, яким потім відкрито заволодів ОСОБА_4 Проте, дані обставини які встановлені судом не дають підстав зробити категоричний висновок про направленість умислу засуджених на розбійний напад з метою заволодіння мобільним телефоном потерпілого. Адже суд у вироку визнав доведеним, що ОСОБА_6 злякавшись фізичної розправи над ним, по мобільному телефону намагався викликати міліцію, а ОСОБА_9, який знаходився поряд, перешкодив йому в цьому і ударом ноги вибив з руки потерпілого телефон та разом з ОСОБА_4 продовжили його побиття поки ОСОБА_6 не впав втративши свідомість. Також суд визнав, що після цього засуджені заволоділи автомобілем потерпілого з метою вивезти його в поле для подальшого побиття і ОСОБА_4 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого підібравши його з землі.

Судом у вироку не були спростовані доводи засудженого ОСОБА_9 з приводу його дій, який пояснив, що він вибив мобільний телефон у ОСОБА_6 з метою не дати потерпілому покликати на допомогу. Такі самі пояснення ним були надані як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду справи, які узгоджуються з показаннями засудженого ОСОБА_4 і потерпілого ОСОБА_6

У відповідності з вимогами ст. 398 КПК України однією з підстав для скасування або зміни вироку є неправильне застосування кримінального закону.

Таким чином, при формулюванні обвинувачення в частині заволодіння майном потерпілого суд фактично виклав обставини скоєння засудженим ОСОБА_4 складу злочину грабежу, як відкрите викрадення чужого майна, що передбачено ч. 1 ст. 186 КК України, але даний злочин помилково кваліфікував за ч. 2 ст. 187 КК України, тобто неправильно застосував кримінальний закон. У зв’язку з цим вирок апеляційного суду в цій частині слід змінити і дії засудженого ОСОБА_4 перекваліфікувати на ч. 1 ст. 186 КК України.  

Стосовно визнання винним та засудження ОСОБА_9 у здійсненні ним розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_6, що передбачено ч. 2 ст. 187 КК України, то вирок в цій частині підлягає скасуванню, а справа провадженням закриттю на підставі ст. 6, ч. 1 п. 2 КПК України – за відсутністю в діях ОСОБА_9 складу злочину.  

    Перевіряючи доводи засудженого ОСОБА_4 і в його інтересах захисника ОСОБА_3 про відсутність доказів на підтвердження вчинення засудженим ОСОБА_4 злочину, передбаченого ст. 357 ч. 3 КК України, то колегія суддів знаходить їх слушними.

Диспозиція ч. 3 ст. 357 КК України передбачає незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Формулюючи обвинувачення визнане судом доведеним, суд встановив, що ОСОБА_4, обшукуючи кишені потерпілого ОСОБА_6 в пошуках ключів від його автомобіля, відкрито викрав технічний паспорт на автомобіль, посвідчення водія і паспорт громадянина України на ім’я ОСОБА_6

Такі висновки суду щодо вини засудженого ОСОБА_4 в скоєнні даного злочину не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до показань ОСОБА_4 і ОСОБА_9 на досудовому слідстві і в суді, з кишені штанів ОСОБА_6 засуджений ОСОБА_4 витягнув лише ключі від автомобіля.

Потерпілий ОСОБА_6 на досудовому слідстві пояснював, що хтось із засуджених витягнув у нього з карману ключі від автомобіля, його паспорт громадянина України і різні документи на автомобіль. Такі ж показання ОСОБА_6 орган слідства поклав в основу обвинувального висновку. ( т. 2 а. с. 140 – 143, т. 3 а. с. 210 – 212 ).

 В суді потерпілий ОСОБА_6 уже пояснював, що засуджені у нього викрали технічний паспорт і доручення на автомобіль, страховий поліс, гроші в сумі 650 грн. і ключі від його автомобіля. ( т. 4 а. с. 39 – 41 ).

Однак, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_4 і ОСОБА_9 фактично були затримані одразу ж після вчинення ними злочину і при огляді будинку АДРЕСА_1 на холодильнику були знайдені і вилучені ключі від легкового автомобіля ВАЗ-2107, належного ОСОБА_6, а при затримані  ОСОБА_4 він видав мобільний телефон потерпілого. ( т. 1 а. с. 15 – 30, 68 ).

При огляді автомобіля ВАЗ-2107 залишеного в полі із слідами обгорання в салоні був знайдений паспорт потерпілого. ( т. 1 а. с. 31 – 46 ).

Отже, переконливих доказів, які б свідчили про відкрите викрадення ОСОБА_4 у ОСОБА_6 технічного паспорту на автомобіль, посвідчення водія і паспорту громадянина України, по справі не встановлено і суд у вироку таких доказів не навів.

Виходячи з наведеної сукупності доказів, враховуючи положення ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та те, що усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного   суду в частині визнання засудженого ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 357 ч. 3 КК України підлягає скасуванню, а справа провадженням закриттю на підставі ст. 213 п. 2 КПК України – за недоведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні даного злочину.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про невмотивованість висновків суду необхідності застосування при призначенні засудженим ОСОБА_4 та ОСОБА_9 додаткової міри покарання за ст. 289 ч. 3 КК України у виді конфіскації майна, оскільки санкція даного закону передбачає альтернативу, то колегія суддів вважає їх безпідставними. Суд у мотивувальній частині вироку з урахуванням фактичних обставин справи належно мотивував необхідність призначення засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є власністю засуджених.

Стосовно посилань прокурора на необхідність виключення з вступної частини вироку відомостей про те, що ОСОБА_4 є раніше судимою особою, так як був засуджений 30 серпня 2007 року Савранським районним судом Одеської області по ст. 396 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, то колегія судів вважає їх обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до ст. 75 КК України, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.

ОСОБА_4 протягом іспитового строку нового злочину не вчинив і рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням не було скасоване з інших підстав, передбачених законом, а тому, відповідно до п.1 ст. 89 КК України, він є особою, яка не має судимості. Тому із вступної частини вирок апеляційного суду підлягає виключенню посилання на судимість ОСОБА_4 по вироку від 30 серпня 2007 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_9 і їх захисників ОСОБА_3, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2010 року щодо ОСОБА_4 в частині його засудження за ч. 3 ст. 357 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ст. 213 КПК України – за недоведеності участі у вчиненні даного злочину.

Перекваліфікувати дії засудженого ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 186 КК України та призначити йому за цим законом 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України вважати ОСОБА_4 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених  ч. 2 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 186 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Цей же вирок щодо ОСОБА_9 в частині його засудження за ч. 2 ст. 187 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України – за відсутністю в діянні складу злочину.  

Виключити з вироку призначення ОСОБА_9 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України та вважати його засудженим за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Виключити з вступної частини вироку суду вказівку про наявність судимості у ОСОБА_4 за вироком Савранського районного суду Одеської області від 30 серпня 2007 року.

В решті вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2010 року щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_9 залишити без зміни.

С у д д і:

Суржок А.В.                            Григор’єва І. В.                             Лагнюк М.М.