УХВАЛА

іменем   україни

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крєщенка А. М.,

суддів

за участю прокурора                      Єлфімова О.В., Шибко Л.В.,

 Шевченко О.О.,

засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, захисників - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,

 розглянула в судовому засіданні 26 квітня 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_6, захисників ОСОБА_7, ОСОБА_12   та ОСОБА_8 на вирок Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2010 року яким

ОСОБА_15,  ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на:

-   за ст. 257 КК України - 11 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України – 15 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за ст. 348 КК України - 14 років;

-   за ч. 1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України – 6 років;

-   за ч. 5 ст. 186 КК України - 8 років;

-   за ч. 2 ст. 194 КК України - 6 років;

-   за ч. 1 ст. 263 КК України - 4 роки.                                                                              

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглин е ння менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудженому ОСОБА_15 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності .

ОСОБА_16 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на:

-   за ст. 257 КК України - 10 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України – 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за ст. 348 КК України - 13 років;

-   за ч. 5 ст. 186 КК України - 9 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглин е ння менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудженому ОСОБА_16 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_13,   ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, не судимого,  

засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на:

-   за ст. 257 КК України  - 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за п.п. 11, 12 ч.2 ст. 115 КК України - 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за ст. 348 КК України - 13 років;

-   за ч. 5 ст. 186 КК України - 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності,

-   за ч. 1 ст. 121 КК України - 7 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглин е ння менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудженому ОСОБА_13 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, не судимого,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на:                      

-   за ст. 257 КК України - 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - 12 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за ст. 348 КК України - 11 років;

-   за ч. 5 ст. 186 КК України - 8 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудженому ОСОБА_14 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, не судимого,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на:                      

-   за ч. 5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - 10 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-   за ч. 2 ст. 194 КК України - 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудженому ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності  

ОСОБА_6 за ст. ст. 257, 348 КК України визнано не винним і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні вказаних злочинів.

Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_17 на відшкодування матеріальної шкоди  – 34 228 грн. 83 коп., на відшкодування моральної шкоди  -  20 000 грн. В решті позову відмовлено.

Згідно вироку, засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

На початку лютого 2006 року ОСОБА_15, невстановленими слідством особами було запропоновано за грошову винагороду викрасти  Голову Наглядової Ради АКБ "Європейський" ОСОБА_19, з чим той погодився, та повідомив про це  ОСОБА_16, який також дав згоду на участь у злочині.

        Отримавши це замовлення, в лютому 2006 року ОСОБА_15 та ОСОБА_16, керуючись корисливим мотивом та єдністю наміру, спрямованого на викрадення ОСОБА_19, та вчинення нападів на окремих осіб, їх викрадень та умисних вбивств, організували озброєну банду.

В цьому же місяці ОСОБА_16 схилив до участі в банді своїх знайомих ОСОБА_14 та  ОСОБА_13

Виступивши керівниками банди, ОСОБА_16 та ОСОБА_15 визначили роль кожного із її учасників, порядок підпорядкування, правила зв'язку, конспірації та частину грошових коштів, що належать їм від спільної злочинної діяльності.

З метою озброєння учасників банди, ОСОБА_15 була придбана вогнепальна зброя, а саме 2 автомати «АКС-74-У», 137 патронів до них, 13 пістолетів «ПМ», більш ніж 400 патронів калібру 9 мм, 2 пістолета «ПБ», 4 пристрої для безшумної та безпламеневої стрільби (ПБС).

    Вказана зброя та бойові припаси зберігались за місцем проживання ОСОБА_15, а також у гаражі та у лісозахисній смузі у м. Ірпіні Київської області.

    Про наявність у банді справної і придатної для стрільби вогнепальної зброї знали всі її учасники, при цьому кожний усвідомлював можливість її застосування під час нападів.

З метою конспірації були придбані трикотажні шапочки чорного кольору з отворами  для очей та роту, а для зв’язку - мобільні телефони. Крім того, учасниками банди використовувались автомобілі  "ВАЗ-21099", "Vоlksvagen Bora", а також автомобіль   "Mercedes Benz ML 320", на який було встановлено підроблені номерні знаки.

Як організатор злочину, ОСОБА_15 взяв на себе обов'язки відстежити маршрути пересування ОСОБА_19 та розробити план його викрадення, а ОСОБА_16 – повинен був залучити до вчинення цього злочину учасників банди ОСОБА_14 та ОСОБА_13 і разом з ними скоїти це викрадення.

Одночасно з цим, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 визначили, що при вчиненні злочину буде використано вогнепальну зброю - два пістолети системи "ПМ" і два пістолети «ПБ» з пристроями для безшумної та безпламеневої стрільби, які ОСОБА_15 разом з набоями до них, передав ОСОБА_16 в лютому 2006 року. В кінці березня – на початку квітня 2006 року він же передав ОСОБА_16  автомобіль "Mercedes-Benz" ML 320, який вони планували використати під час вчинення злочину щодо ОСОБА_19

 Крім того, для  вчинення  цього злочину, ОСОБА_15 передав ОСОБА_16 два автомати «АКС-74-У» з боєприпасами до них.

Готування до викрадення Голови Наглядової Ради АКБ  "Європейський" тривало у період з лютого по червень 2006 року, однак здійснити злочинний намір ОСОБА_15 не вдалось, оскільки ОСОБА_16 відмовився скоїти викрадення, боячись збройного опору з боку охорони ОСОБА_19

Після цього, у червні 2006 року невстановленими слідством особами ОСОБА_15 було запропоновано за грошову винагороду викрасти та вбити начальника відділу ГУБОЗ МВС України  полковника міліції     ОСОБА_20 у зв’язку з виконанням  останнім службових обов’язків.  

ОСОБА_15 повідомив про це ОСОБА_16 і той погодився з пропозицією.

Оскільки ОСОБА_14 і ОСОБА_13 раніше дали згоду на участь у викраденні людини без конкретизації цієї особи, ОСОБА_16 запропонував їм взяти участь у викраденні та вбивстві ОСОБА_20, пообіцявши  кожному винагороду по 10 тисяч доларів, на що останні погодились.

Для викрадення та вбивства ОСОБА_20, ОСОБА_15 надав ОСОБА_16, ОСОБА_14 і ОСОБА_13 фотокартку потерпілого.

Він же самостійно запропонував ОСОБА_6 після вбивства    ОСОБА_20 за грошову винагороду закопати труп останнього та знищить автомобіль "Mercedes-Benz" ОСОБА_6, з чим той погодився.

В липні 2006 року, за вказівкою ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 і ОСОБА_13 слідкували за ОСОБА_20 та неодноразово намагалися викрасти останнього, однак вчинити  це не змогли з незалежних від їх волі причин.

Близько 20 години 26 липня 2006 року ОСОБА_15, на автомобілі "Mercedes-Benz", за кермом якого перебував ОСОБА_13, а в багажному відділенні знаходились ОСОБА_16 і ОСОБА_14 прибули до об'єкту  МВС України, розташованого по вул. Вишгородській, 85 у м. Києві. При цьому всі були озброєні пістолетами. Після дзвінка  ОСОБА_15, ОСОБА_20 вийшов з вказаного об'єкту, сів на заднє пасажирське сидіння автомобіля і вони розпочали рух.

Проїхавши певну відстань, ОСОБА_16, ОСОБА_15 та ОСОБА_14, напали на ОСОБА_20 Коли останній в ході опору намагався втекти, ОСОБА_13, діючи за вказівкою ОСОБА_15, здійснив з пістолета "ПМ" шість пострілів у ОСОБА_20, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_16 з ОСОБА_14 наділи йому наручники. Після цього вони поїхали в сторону смт. Ворзель Київської області.

По дорозі ОСОБА_20 від численних вогнепальних кульових поранень помер.

Через деякий час ОСОБА_15 пересів в свій автомобіль та викликав ОСОБА_6 для приховування слідів вчиненого злочину.

Прибувши до лісного масиву біля смт. Ворзель, ОСОБА_13,          ОСОБА_14 та ОСОБА_16 залишили автомобіль з ОСОБА_20 При цьому, ОСОБА_16 зробив контрольний постріл в голову потерпілого.

В свою чергу, ОСОБА_15, зустрівшись з ОСОБА_6, вдвох спалили автомобіль "Mercedes-Benz", а труп ОСОБА_20 ОСОБА_6 закопав.  

У той же вечір ОСОБА_15 передав ОСОБА_6 5 тисяч доларів, а також розрахувався з іншими учасниками банди.

Крім цього, після захоплення ОСОБА_20,  ОСОБА_16, оглянув кишені штанів потерпілого у яких знайшов 15 тисяч гривень, 15 тисяч доларів та мобільний телефон "Vertu", повідомив про це ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13 і запропонував заволодіти ними, на що останні дали свою згоду.

Вказані грошові кошти вони розділили між собою.

Мобільний телефон вартістю 38 398 гривень 40 копійок          ОСОБА_16 залишив у себе, однак у подальшому з метою запобігання викриття у вчиненні злочину, викинув.

Всього учасниками банди у потерпілого ОСОБА_20 було відкрито викрадено його особистого майна на суму 129 тисяч 148 гривень 40 копійок, що в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім того, близько 01 години 26 лютого 2006 року, ОСОБА_13, знаходячись у комплексі відпочинку "Заїр" у м. Ірпені, в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс раніше незнайомому громадянину ОСОБА_17 удар рукою в обличчя, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

У касаційній скарзі прокурором порушено питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд. Своє прохання прокурор обґрунтовує тим, що суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки за ч. 5 ст. 186 КК України (без посилання на ст. 69 КК України) не призначив засудженим ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_14 обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна. Відносно засудженого ОСОБА_13, навпаки застосував це покарання, хоча воно не передбачене санкцією п.п. 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України. Всупереч вимогам ч.2 ст. 68 КК України засудженому ОСОБА_15 за вчинене готування до злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 146 КК України, призначено покарання за розміром більше половини максимального, вказаного в санкції статті. Неправильно оцінивши докази, суд безпідставно виправдав ОСОБА_6 за ст.ст. 257, 348 КК України та призначив всім засудженим покарання, яке не відповідає тяжкості злочинів та їх особам, внаслідок м’якості.

В доповненнях до касаційної скарги прокурор стверджує, що суд повинен був застосувати до засуджених ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ст. 54 КК України і позбавити їх спеціальних звань органів внутрішніх справ та податкової міліції.  

Засуджений ОСОБА_6 в касаційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини та правильність кваліфікації скоєного, просить змінити вирок суду та пом’якшити йому покарання. Посилається на те, що безпосередню участь у вбивстві ОСОБА_20 він не приймав, скоїв злочин у молодому віці, визнав вину та щиро розкаявся в цьому.

Засуджений ОСОБА_13 та захисник ОСОБА_7, даючи в касаційних скаргах свій аналіз доказам, які є у справі, стверджують, що вона підлягає закриттю: на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_13 складу злочинів, передбачених ст.ст. 257, п.п. 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України; та на підставі п.1 ст. 6 КПК України в частині обвинувачення за ст. 186 КК України. Посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказують на недоведеність існування організованої групи та те, що викрадення ОСОБА_20 було здійснене у зв’язку з виконанням його службових обов’язків. Зазначають також, що засуджений непричетний до грабежу та вбивства ОСОБА_20 Про існування банди     ОСОБА_13 нічого не знав, а лише на прохання ОСОБА_16 «як таксист» возив його по місту. Стверджують, що інші засуджені обмовили ОСОБА_13, заявивши, що саме він здійснював постріли в ОСОБА_20 Посилаються на недозволені методи слідства з боку працівників міліції. Вважають, що в діях ОСОБА_13 відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст. 121 КК України, оскільки він діяв в стані необхідної оборони і захищався від потерпілого ОСОБА_21

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 посилається на невірну  оцінку доказів та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону. Стверджує, що не було доведене існування організованої групи (банди) до якої, нібито, входив  його підзахисний ОСОБА_16 і те, що викрадення ОСОБА_20 було здійснене у зв’язку з виконанням його службових обов’язків. Змови на вбивство ОСОБА_20 не було. Його лише намагались доставити для розмови з зацікавленими особами. Дії ОСОБА_13, який здійснив постріли в ОСОБА_20, слід розцінювати як ексцес виконавця. На думку захисника, ОСОБА_16 не обґрунтовано засуджений за ч. 5 ст. 186 КК України. Тому захисник просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.  

Захисник ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_14 в касаційних скаргах вважають, що вирок ґрунтується на припущеннях, просять його скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилаються на відсутність доказів створення банди, участь в ній ОСОБА_14 та змову на  вбивство ОСОБА_20 На їх думку, суд не перевірив версію вбивства ОСОБА_20 на ґрунті даних про його комерційну та посередницьку діяльність. Вказують на необґрунтованість засудження ОСОБА_14 за ч. 5 ст. 186 КК України та призначення йому надмірно суворої міри покарання.

Засуджені ОСОБА_13 та ОСОБА_16 в запереченнях на скаргу прокурора стверджують, що вона є формальною та необ’єктивною.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку касаційної скарги прокурора та відмову в задоволенні касаційних скарг засуджених і їх захисників, пояснення засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, захисників - ОСОБА_7,   ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на підтримку касаційних скарг засуджених і захисників, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винності засуджених ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та        ОСОБА_6 у вчиненні ними вказаних у вироку злочинів з обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні й детально викладеними у вироку доказами.

Ретельний аналіз показань засуджених, який зробив і навів у вироку суд, свідчить, що кожний з них, показуючи про конкретні дії співучасника, не тільки викривав останнього, а в такий спосіб одночасно викривав і самого себе у вчинені злочинів. Зокрема, в явках з повинною та в первинних показаннях на досудовому слідстві вони вказували на такі деталі скоєного, які могли бути відомі лише їм як безпосереднім учасникам злочинів. За таких обставин, враховуючи те що ці показання узгоджувались між собою, а дані на які засуджені посилались, під час судового слідства підтверджувались іншими об’єктивними доказами, суд обґрунтовано визнав їх достовірними і поклав в основу вироку, а інші мотивовано відхилив.

Так, суд правильно послався на те, що показаннями ОСОБА_16 на досудовому слідстві було підтверджено керівну роль його та     ОСОБА_15 в організації банди, мету її створення – викрадення людей з метою незаконного позбавленні їх волі або вбивства, корисливі мотиви вчинення злочинів, тривалість часу для їх підготовки, ретельність такої підготовки, урахування можливих перешкод для здійснення злочинного плану, наявність зброї, про яку знали рядові виконавці злочину, а також факт заволодіння грошима потерпілого.

 Виходячи з показань ОСОБА_16, які підтверджуються частково показаннями ОСОБА_14 і ОСОБА_15, суд надійшов обґрунтованого висновку, що банду було створено в лютому 2006 року. Саме в цей час була досягнута домовленість з рядовими учасниками про участь  в організованій групі, вони були проінформовані про мету її створення,  відбулось озброєння групи і забезпечення  її іншими необхідними для діяльності банди засобами. За показаннями ОСОБА_16, учасником банди ОСОБА_13 був уже в березні 2006 року.

Свої показання ОСОБА_16 уточнив під час відтворення обстановки та обставин події, показавши кімнату де ОСОБА_15 демонстрував йому відеозапис спостереження за ОСОБА_19, місце розташування АКБ "Європейський" та будинок де проживав ОСОБА_19 (т.14 а.с.182-185, 200-210).

Показаннями ОСОБА_14 підтверджуються показання ОСОБА_16 про тривалість часу підготовки організаторами до вчинення викрадення ОСОБА_19, прийняття ними рішення про необхідність мати зброю під час вчинення цього злочину.

Потерпілий ОСОБА_19 підтвердив факт того, що у нього склалися неприязні стосунки з одним з народних депутатів України, який мав відношення до банківського бізнесу. Останній, з незрозумілих для нього причин збирав інформацію про його пересування. (т.15 а.с.3-5, 6-7, 8-18, 19-22, 23-25).

В обґрунтування своїх висновків про підготовку учасниками банди  вбивства ОСОБА_19 суд послався на об’єктивні дані, встановлені по справі. А саме на те, що під час огляду автомобіля "ВАЗ-2109", на якому пересувалися засуджені ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, було знайдено декілька роздруківок з Інтернет - сайту із зображеннями   ОСОБА_19, його біографічні дані, записи результатів спостереження за ним, схема його пересування із рукописним записом "ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_6 Б. Европейский". (т. 2 а.с. 29-55, 56-63, 64-66).

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи, вказаний вище рукописний запис виконано ОСОБА_15 (т. 29 а.с. 208-210).

Факт того, що злочинна група була озброєна, підтверджується протоколом виїмки у ОСОБА_16 2 автоматів "АКСУ-74У", 137 набоїв калібру 5,45 мм., 55 патронів калібру 9 мм., пістолета системи "ПМ", двох пристроїв для безшумної і беспламеневої стрілянини та обладнання до зброї, які йому, за його ж показаннями, передав ОСОБА_15 для вчинення злочину щодо ОСОБА_19  (т.14 а.с. 171, 179-181,182-195).

Оскільки за матеріалами справи, ОСОБА_20 перевівся на роботу до м.   Києва лише в кінці лютого 2006 року, суд правильно визнав що на початку цього місяця готувалося лише викрадення ОСОБА_19, про що і показував ОСОБА_16 на допиті в якості обвинуваченого. Ці показання він давав у присутності захисника, що виключало будь-який тиск з боку працівників правоохоронних органів.  

 Надавши оцінку всім зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що на стадії готування до викрадення Голови правління  банку «Європейський» ОСОБА_19   в лютому 2006 року була створена організована озброєна група ( банда), яка мала своїх керівників, з розподілом  між ними функцій. До цієї групи ввійшли рядові виконавці – ОСОБА_14 і ОСОБА_23, які дали свою згоду на викрадення людини. До вчинення злочину організатори розробили в загальних рисах  план викрадення, здійснили  певні дії розвідувального характеру, підготували засоби пересування та зброю для використання їх під час нападу, про що знали всі учасники групи.

Таким чином, ОСОБА_15 створив всі умови для вчинення злочину – організував стійку озброєну злочинну групу і підготував засоби та знаряддя злочину. Злочин не було доведено до кінця через те, що    ОСОБА_16, будучи  одним з керівників банди, оцінивши можливості і ступінь захисту потерпілого, відмовився від участі у викраденні      ОСОБА_19 Тобто з причин, що не залежали від волі ОСОБА_15 За таких обставин, суд обґрунтовано визнав доведеною вину     ОСОБА_15  в пред’явленому по даному епізоду обвинуваченні, та правильно кваліфікував скоєне за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України.

Як вбачається з вироку, обґрунтовуючи висновки  по епізоду вчинення умисного вбивства полковника міліції ОСОБА_20, суд навів  пояснення підсудного ОСОБА_13, який переховувався на території Російської Федерації, а потім добровільно з’явився  в  Центральне РУВС м. Тули, де зробив заяву про те, що в липні 2006 року в м. Києві в автомашині   "Джип" застрелив з пістолету незнайомого чоловіка. При скоєнні цього злочину йому допомагали ОСОБА_16, ОСОБА_14, а також незнайомий чоловік (т. 22 а.с. 203). Пояснення з цього приводу він написав власноручно, при цьому вказував на корисливий мотив та роль кожного з учасників злочину, підтвердив озброєність  групи, факти слідкування за потерпілим, а також те, що саме він, за командою одного з учасників нападу, стріляв в ОСОБА_20, «натиснувши на курок стільки раз, на скільки вистачило патронів» (т. 22 а.с. 204-206). Крім того, повідомив, що пістолет системи «ПМ» йому дав ОСОБА_16 Він же розділив між учасниками нападу забрані у ОСОБА_20 15 тисяч доларів та більше 10 тисяч гривень. Одночасно передав пакет в якому знаходилися два пістолети та коробка з набоями до них, доручивши їх сховати (т.22 а.с. 224-232).

Наведеними в вироку показаннями засуджених ОСОБА_15 та   ОСОБА_14 підтверджується тривалий і стійкий зв’язок між членами банди, ретельне планування злочинів, обізнаність співучасників про наявність вогнепальної зброї перед початком нападу, керівна роль у вчиненні злочинів ОСОБА_15

На очній ставці ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_15 заздалегідь запропонував йому за 5 тисяч доларів закопати труп чоловіка та спалити автомобіль (т. 18 а.с. 130-141).

Суд визнав такими, що відповідають дійсності і поклав в основу вироку показання засуджених в ході очних ставок:

- між ОСОБА_15 та  ОСОБА_16, коли останній підтверджував обставини викрадення ОСОБА_20 і факт передачі ОСОБА_15 чотирьох пістолетів, автомобіля «Мерседес» та засобів зв’язку. Крім того пояснював, що при спробі ОСОБА_20 вискочити з автомобіля, саме ОСОБА_15 схопив його за руку і наказав ОСОБА_13 стріляти, що той і зробив (т.19 а.с. 140-156);

- ОСОБА_14, який показав, що ОСОБА_15 влаштував зустріч з ОСОБА_20 та заманив його в автомобіль, а ОСОБА_13 стріляв у потерпілого до тих пір, доки мав технічну можливість (т.19 а.с. 157-165).

Як вбачається з протоколу очної ставки ОСОБА_14 дав показання про те, що для викрадення ОСОБА_20 він, ОСОБА_16 і ОСОБА_13 кілька раз виїжджали до місць, де на той час знаходився потерпілий, стежили за ним, однак викрадення не відбувалось з незалежних від їх волі причин.  Інформацію про місцеперебування ОСОБА_20 в певний час знав ОСОБА_16. Крім, того ОСОБА_13 бачив і розповідав іншим співучасникам, як потерпілий заїжджав у шпиталь ГУ МВС України в Київській області (т.16 а.с. 147-177).

Надавши аналіз цим показанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про стійкість об’єднання, єдність намірів учасників угруповання, особливу ретельність підготовки до вчинення злочинів, обізнаність про причетність потерпілого до роботи в міліції та збільшення розміру грошової винагороди за рахунок коштів, які відібрали у потерпілого.  

Суд правильно зазначив і про те, що ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 об’єднували давні дружні стосунки. При вчиненні злочинів ОСОБА_14 і ОСОБА_13 підпорядковувались ОСОБА_16, а разом вони  підпорядковувались ОСОБА_15 Дисципліна у виконанні конкретних доручень будувалася на авторитеті їх керівників. Так, ОСОБА_15 мав звання полковника міліції та до виходу на пенсію займав одну із керівних посад в Ірпінському міському відділі міліції. Саме в м. Ірпіні, за виключенням ОСОБА_14, і проживали решта засуджених.

Свідок ОСОБА_24 показав, що ввечері 26 липня 2006 року на своєму автомобілі він відвозив ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за місцем проживання. По дорозі ОСОБА_16 розібрав пістолет та викинув його в озеро. Крім того бачив, як ОСОБА_13 палив багаття, а потім щось закопав у землю. 28 липня 2006 року, на прохання ОСОБА_16, він закопав у лісі сумку останнього.

На досудовому слідстві ОСОБА_24 вказав ці місця. В результаті було вилучено два пістолети, два пристрої для безшумних пострілів, два магазина до пістолетів системи "ПМ", 79 патронів калібру 9 мм. та дві маски чорного кольору. В сумці ОСОБА_16 знаходились одинадцять пістолетів «ПМ», 20 магазинів до них, 262 патрони калібру 9 мм., три коробки з-під мобільних телефонів "Siemens А 70", три стартових пакети до мобільних телефонів (т.17 а.с. 36-65, 68-85).

Кількість вилученої вогнепальної зброї, частина з якої є автоматичною, набоїв до неї, а також пристрої для безпламеневої та безшумної стрільби дали суду підстави зробити правильний висновок про те, що все це  було придбано саме для скоєння озброєних нападів, а не для самозахисту, як про це вказував ОСОБА_16

Доведено судом і те, що для конспірації своїх дій в розпорядженні  учасників банди були заздалегідь заготовлені державні номерні знаки, які належали іншим автомобілям.  

На досудовому слідстві ОСОБА_6 показав місце приховування трупу ОСОБА_20 та місце знищення  автомобіля "Mercedes-Benz" ML 320, де вони і були виявлені (т. 18 а.с. 29-31, 32-56).

 Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_20 наступила від множинних вогнепальних кульових проникаючих поранень грудної клітини та живота з пошкодженням аорти, печінки, лівого легеня, шлунку і брижейки тонкої кишки. Ушкодження виникли від дій вогнепальних снарядів (куль) при 7-ми пострілах із вогнепальної зброї. Зробити висновок про прижиттєвість наскрізного вогнепального кульового проникаючого поранення голови не надалося можливим із-за виражених гнилісних змін трупа.

Всупереч твердженням в касаційних скаргах засуджених та захисників судом ретельно перевірялась версія того, що ОСОБА_13, при здійсненні пострілів у ОСОБА_20, вийшов за межі існуючої домовленості щодо викрадення потерпілого. Суд обґрунтовано визнав заяви з цього приводу безпідставними.

В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що умислом засуджених охоплювалось вбивство ОСОБА_20, а не лише його викрадення, як на цьому наполягають в касаційних скаргах засуджені та їх захисники.

Мотивуючи своє рішення щодо направленості умислу, суд навів у вироку показання засуджених ОСОБА_16, ОСОБА_15,   ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_13 стріляв до затворної затримки, тобто доки не закінчились патрони, а тому не міг не розуміти серйозність загрози життю потерпілого від своїх дій. Після цих пострілів ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 також не могли не бачити стан потерпілого. Крім того, ОСОБА_15 наказав ОСОБА_14 міцно тримати    ОСОБА_20 і не дати йому можливості втекти. Вже пораненому потерпілому ОСОБА_14 одягнув наручники, а ОСОБА_16 поклав його обличчям донизу та розташувався над ним так, що він не міг рухатись, позбавивши потерпілого можливості зберегти життя.

На переконання суду, вказані засуджені не могли не усвідомлювати, що потерпілому спричинені вогнепальні поранення у життєво-важливі органи - живіт та грудну клітину, проте жодних дій, направлених на збереження його життя вони не здійснили.

З урахуванням викладеного, суд зробив правильний висновок, що саме настання смерті ОСОБА_20, охоплювалось умислом осіб, які напали на нього.

Більш того, у явці з повинною ОСОБА_13 вказував, що ОСОБА_15 попередив всіх учасників нападу що "потерпілий не повинен втекти, інакше всім кінець". Це, як видно з їх показань, розуміли всі учасники нападу.

Оскільки ОСОБА_15 був знайомий з ОСОБА_20, залишення його живим тягнуло б за собою безумовне викриття засуджених у вчинені злочину, що також спростовує доводи касаційних скарг щодо оцінки дій  ОСОБА_13, як «ексцесу виконавця».  

Такий висновок суд обґрунтував і показаннями засудженого        ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_15 заздалегідь (приблизно за 10 днів) домовився з ним про захоронення трупу людини (яку повинні були вбити).

Всі ці докази, в своїй сукупності, свідчать про наявність попередньої змови між учасниками банди про вбивство потерпілого. На це вказує характер застосованого насильства, знаряддя злочину, узгодженість дій засуджених при спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому і послідуюча поведінка співучасників, вчинення цього злочину з корисливого мотиву і на замовлення.

Не заслуговують на увагу доводи засуджених та їх захисників про те,  що вчинений злочин щодо ОСОБА_20 не пов’язаний з його службовою діяльністю, і що засуджені не знали про те, що потерпілий був працівником міліції. Всі ці обставини були ретельно перевірені як на досудовому слідстві так і в суді. В результаті було встановлено наступне.

Згідно показань підсудного ОСОБА_16, від ОСОБА_15 йому стало відомо, що ОСОБА_20 - працівник міліції.

Перед викраденням потерпілий знаходився на охоронюваному об'єкті МВС України і, як показали ОСОБА_15, ОСОБА_16 і ОСОБА_13, він був викрадений саме після того, як вийшов з території цього об'єкту.

Перевірені судом й інші можливі версії мотиву вбивства полковника ОСОБА_20, в тому числі можлива його корупційна діяльність, однак всі вони не знайшли свого підтвердження.

Надавши оцінку всім зібраним по справі доказам в їх сукупності, з огляду на те, що потерпілий ОСОБА_20 займався розкриттям конвертаційних груп по відмиванню грошових коштів на всій території України і, відповідно мав багато перешкод  у своїй професійній діяльності, а також враховуючи те, що злочин щодо нього виконаний на замовлення організованою озброєною групою (бандою), ретельність підготовки до його вчинення, розмір грошових коштів та засобів, витрачених на досягнення злочинної мети, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що полковника міліції ОСОБА_20 було вбито у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_16 за ч. 5 ст. 186 КК України засуджений незаконно, не ґрунтуються на матеріалах справи. На думку колегії суддів, апеляційний суд навів переконливі мотиви свого рішення, пославшись у вироку на те, що оскільки ОСОБА_16 відкрито заволодів особистим майном потерпілого в присутності інших засуджених, які не заперечували проти цього, то даний  факт свідчить про досягнення між ними попередньої згоди на вчинення цього злочину в той час, коли вони утримували пораненого потерпілого в автомобілі всупереч його волі.          

Послідуючий розподіл викраденого між учасниками нападу також вказує на наявність такої згоди.

За змістом ст. 28 КК України, кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою з будь-якою його участю, кожному учаснику інкримінується спільний злочинний результат, якого досягла група.  

Тому судом зроблено правильний висновок про доведеність факту відкритого викрадення особистого майна потерпілого ОСОБА_20 за попередньою змовою організованою групою осіб (бандою) в особливо великих розмірах.

В судовому засіданні ретельно перевірялись заяви засуджених про застосування недозволених методів слідства, але ці факти свого підтвердження не знайшли. Вони ж були предметом дослідження на досудовому слідстві. За результатами перевірок слідчими Генеральної прокуратури України були винесені відповідні постанови про відмову в порушенні кримінальних справ з цього приводу.

Повно, всебічно та об’єктивне дослідивши зібрані по справі докази суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 і ОСОБА_13 в бандитизмі.

Суперечать матеріалам справи твердження прокурора в касаційній скарзі про неправильну оцінку судом доказів та безпідставне виправдання ОСОБА_6 за ст.ст. 257, 348 КК України. Даних про те, що ОСОБА_6 вступив до банди, брав участь у вчинюваних нею злочинах та що він взагалі був  обізнаний про існування цього угруповування, в матеріалах справи немає. Тому суд правильно вказав у вироку, що обвинувачення ОСОБА_6 в цій частині носить характер припущення, а тому обґрунтовано виправдав його   за ст.ст. 257, 348 КК України.  

Умисні дії ОСОБА_6, які виразились в заздалегідь обіцяному переховуванні слідів злочину, правильно були розцінені судом як пособництво в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_20, вчиненому з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб (бандою).

Доведеним є факт умисного знищення шляхом підпалу        ОСОБА_15 та ОСОБА_6 автомобіля "Mercedes-Benz" ML 320 після використання його при вчиненні злочинів, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах.

Факт заподіяння потерпілому ОСОБА_17 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, підтверджується висновком судово-медичної експертизи про характер виявлених у потерпілого ушкоджень, показаннями свідків ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_28, які підтвердили, що 26 лютого 2006 року в комплексі відпочинку "Заїр" у м. Ірпені між ОСОБА_17 і засудженим ОСОБА_13 спочатку в туалеті виникла сварка та бійка. Коли охоронці клубу їх розборонили і вивели з туалету, ОСОБА_13 ударив ОСОБА_17, від чого той впав і, вдарившись головою об підлогу, втратив свідомість.

Що стосується тверджень в касаційних скаргах захисника та засудженого ОСОБА_13 про те, що останній діяв в межах необхідної оборони від неправомірних посягань на нього ОСОБА_17, то вони були предметом ретельної перевірки в суді і не знайшли свого підтвердження.

При обґрунтуванні своїх висновків, суд правильно послався на те, що ОСОБА_13 є майстром спорту з боксу, як колишній співробітник податкової міліції, мав досвід і необхідну підготовку для участі в проведенні спеціальних операцій, володів прийомами рукопашного бою. Разом з тим, потерпілий ОСОБА_21 за своїми фізичними даними є меншого зросту та меншої ваги за підсудного, спеціальної підготовки не мав. Наведене дало суду підстави для висновку, що ОСОБА_13 міг і повинен був передбачити наслідки, які можуть настати у потерпілого від нанесеного ним удару в голову.

Вивченням матеріалів справи не виявлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності та перешкодили постановити законний і обґрунтований вирок. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Тому твердження в касаційних скаргах засуджених і захисників про фальсифікацію доказів, неповноту та однобічність судового слідства, є необґрунтованими.  

Таким чином, кваліфікація дій засуджених:

-   ОСОБА_15 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348; ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146; ч.5 ст. 186; ч.2 ст. 194; ч.1 ст. 263 КК України;

-   ОСОБА_16 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348; ч.   5 ст. 186 КК України;

-   ОСОБА_13 за ст. 257; п.п. 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348; ч.   5 ст. 186; ч.1 ст. 121 КК України;

-   ОСОБА_14 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ст. 348; ч.   5 ст. 186 КК України;

-   ОСОБА_6 за ч.5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч.   2 ст. 115 та за ч.   2 ст. 194 КК України – є правильною.

Разом з тим, суд неправильно застосував  кримінальний закон, оскільки за ч. 5 ст. 186 КК України (без застосування ст. 69 КК України) не призначив засудженим ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_14 обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна; засудженому ОСОБА_13 призначив це покарання, хоча воно не передбачене санкцією п.п. 11,12 ч.2 ст. 115 КК України. Всупереч вимогам ч.2 ст. 68 КК України засудженому ОСОБА_15 за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України судом призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 68 КК  України, за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті ) Особливої частини Кримінального кодексу.

Санкція ч. 3 ст. 146 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на  строк від 5 до 10 років. Тому колегія суддів вважає, що строк призначеного ОСОБА_15 покарання за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України, на підставі ч. 2 ст. 68 КК України, належить знизити з  6 років до 5 років позбавлення волі.

 Оскільки ОСОБА_13 засуджений за п.п. 11,12 ч.2 ст. 115 КК України, які не передбачають додаткове покарання у виді конфіскації майна, з вироку  підлягає виключенню рішення про застосування до нього даного виду додаткового покарання.

Не ґрунтується на законі твердження прокурора в доповненнях до касаційної скарги про те, що суд повинен був обов’язково застосувати до засуджених ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ст. 54 КК України та позбавити їх спеціальних звань органів внутрішніх справ та податкової міліції.

Згідно роз’яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. (зі змінами), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання не зазначається у санкціях норм Особливої частини КК і застосовується за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 52 і ст. 54 КК України це покарання є додатковим і може бути застосоване судом лише щодо особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку відповідних мотивів.

Таким чином, застосування ст. 54 КК України, при наявності вказаних в законі ознак, є правом, а не обов’язком суду.        

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, позитивні характеристики засуджених, те, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, займалися суспільно-корисною працею, мають на утриманні: ОСОБА_16 - одного, а ОСОБА_14 - двох малолітніх дітей.

На думку колегії суддів, з врахуванням особи винних ОСОБА_16, ОСОБА_14 та  ОСОБА_15, вказані вище обставини можна визнати такими, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України. Тому вважає за можлив е  застосувати до них ст. 69 КК України та не призначати додаткове покарання у виді конфіскації майна, передбачене ч.5 ст. 186 КК України.

Разом з тим, при призначенні засудженим остаточного покарання за сукупністю злочинів, суд згідно з вимогами ст. 65 КК України врахував всі обставини скоєного, дані про їх особи, які впливають на ступінь відповідальності та обґрунтовано призначив покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах, установлених у санкціях зазначених статей КК України.

Тому підстав для скасування чи зміни вироку та пом’якшення засудженим остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, про що йдеться у скаргах прокурора, засуджених та їх захисників, колегія суддів не знаходить.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

ухвалила :

касаційні скарги засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_23, ОСОБА_14, захисників ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду міста Києва від 6 грудня 2010 року щодо ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 змінити.

Вважати ОСОБА_15 засудженим за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України, із застосуванням ч. 2 ст. 68 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Вважати ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_15, засудженими за ч. 5 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України,  до позбавлення волі строком:

-   ОСОБА_16       – на 9 років, без конфіскації майна;

-   ОСОБА_14         – на 8 років, без конфіскації майна;

-   ОСОБА_15 – на 8 років, без конфіскації майна.

Виключити з вироку щодо засудженого ОСОБА_13 рішення про застосування за п.п. 11, 12 ч.2 ст. 115 КК України додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке належить йому на праві власності.

Вважати засудженими:

ОСОБА_15 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348 КК України; ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 146 КК України,   із застосуванням ч.2 ст. 68 КК України; ч.5 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України; ч.2 ст. 194; ч.1 ст. 263 КК України і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

ОСОБА_16 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348 КК України; ч.5 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

ОСОБА_13 за ст. 257; п.п. 11, 12 ч.2 ст. 115; ст. 348; ч.5 ст. 186; ч.1 ст. 121 КК України і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

ОСОБА_14 за ст. 257; п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ст. 348 КК України; ч.5 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

У решті цей вирок залишити без зміни.  

Судді:

Крещенко А.М.                             Шибко Л.В.                       Єлфімов О.В.