Справа № 2-а-539/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"06" квітня 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого –судді                                                        Астахової О.О.,

при секретарі                                                                             Стукан Я.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних, -         

в с т а н о в и  в :

           28.01.2011 року позивач звернувся до суду з вимогою про визнання дій неправомірними щодо відмови у здійсненні перерахунку йому основної і додаткової пенсії, Мотивуючи свої вимоги тим, що йому, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду ІІ групи, не в повному обсязі нараховується та виплачується основані і додаткова пенсія, передбачена ст. 50 , 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Тому позивач просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 75 % мінімальної пенсії за віком, взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений  ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 15.02.1993 року.

Також ОСОБА_1 зазначив, що він являється дитиною війни, а тому відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки відповідач не нараховує та не виплачує передбачену Законом надбавку, він просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати до виплати в повному обсязі недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну 30 % надбавку, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12. 207 року та з 22.05.2008 року.

Крім того,  позивач просить здійснити  перерахунок і виплату належних йому сум, з урахуванням інфляції та трьох відсотків річних.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 06.04.2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних за період часу з 15.02.1993 року  по 27.07.2010 року включно,  залишено без розгляду на підставі ч. 1, 2 ст. 99, ст. 100 КАС України.  

Згідно заяви позивача, останній підтримав позовні вимоги виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява та просив вимоги задовольнити, а справу розглянути на підставі наданих доказів.

Представник відповідача в судове засідання також не з’явився, направив до суду заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити, з підстав викладених в запереченнях, а справу  розглянути у його відсутність з урахуванням  наявних доказів.           

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.04.2011 року призначений судовий розгляд справи у письмовому провадженні  згідно вимог ст. 122 КАС України.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1  перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і отримує основну пенсію, передбачену ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, передбачену ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як інвалід ІІ групи, але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 03.01.2002 року № 1 та постанов Кабінету Міністрів України, отримує її в розмірах, передбачених вказаними постановами, а не Законом України.

ОСОБА_1  має статус особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 49 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи –100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи –75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу –50 процентів пенсії за віком.

Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, право позивача на нарахування відновилось з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, якій існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року).

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження представника відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати державної пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.

         Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.

         Згідно до п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що в усіх випадках розмір пенсій по інвалідності, що настала внаслідок  Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим: - по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

         Зі змісту статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

           За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".   Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

           Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

             Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

           Таким чином, для позивача, як інваліда II групи, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії,  розмір державної та додаткової пенсії повинен був розраховуватися, виходячи з наведених розмірів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсій в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто, починаючи з 28.07.2010 року, відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати до виплати в повному обсязі недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну 30 % надбавку, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” то вони також підлягають задоволенню виходичи з наступного.

            При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус дитини війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вказаним Законом від 18.11.2004 року, що набрав чинності з 01.01.2006 року, встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту, а саме - шляхом надання пільг та державної соціальної підтримки.

            На підставі Закону позивачу лише з 01.01.2008 року здійснюється  підвищення пенсії на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

            Як зазначає відповідач у своїх запереченнях та листі позивачу, підвищення пенсії ОСОБА_1 в такому розмірі проводилось на підставі ст. 6 вищевказаного Закону, в редакції від 27.12.2007 року, а з 22 травня 2008 року –в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року.

           Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою про нарахування підвищення до пенсії з 01.01.2006 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за результатами розгляду якої відповідачем повідомлено про нарахування підвищень у відповідності до вимог законодавства, після чого позивач звернувся до суду.  

            Статтею 6 Закону в первинній редакції встановлювалось, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна  допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком (надалі по тексту - первинна редакція).

             В 2006 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2006 року Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”.  З  внесенням змін в статтю 110 та скасуванням п. 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет на 2006 рік” Законом від 19.01.2008 року, що набув чинності 01.04.2006 року, відновлювалась дія вказаної статті 6 Закону.

             В 2007 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2007  року Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” від 19.12.2006 року, який в частині зупинення дії статті 6 Закону був визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) та відповідно втратив чинність 09.07.2007 року. Отже, дія статті 6 відновлювалась з 09.07.2007 року.

             В 2008 році на підставі Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” від 28.12.2007 року статтю 6 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закон України  “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Норма ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до якої відсилає названа стаття, передбачає, що учасникам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

         Вказана редакція статті 6 Закону набула чинність з 01.01.2008 року та втратила чинність 22 травня 2008 року на підставі Рішення Конституційного Суду України (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет).

         З прийняттям Конституційним Судом України рішення з 22.05.2008 року відновлена чинність первинної редакції статті 6 Закону, згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання,  державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

         Разом з тим, пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня –48,1 грн., з 1 липня –48,2 грн.; з 1 жовтня –49,8 грн. Вказана Постанова вводилась в дію з 22.05.2008 року.

        При постановленні судового рішення, суд вважає правильним визначити початковий строк проведення даних виплат, починаючи  з 28.07.2010 року ( в межах передбаченого ст. 99 КАС  України строку звернення до суду) і не визначати кінцевий термін, враховуючи, що пенсія позивачу відповідно до Розпорядження Управління Пенсійного фонду призначена довічно, виходячи з наступного.

            Судом встановлено, що в зазначений вище період  стаття 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” діяла в двох редакціях,  а саме: з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року в редакції від 28.12.2007 року, а з 22.05.2008 року по даний час - в первинній редакції від 18.11.2004 року, на яку позивач посилається, як на підставу своїх вимог.  

           Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачу, як дитині війни, пенсія підвищувалась з 01.01.2008 року на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідало положенням статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, що діяла з 01.01.2008 року.

           Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, які визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

           Враховуючи викладене, очевидна невідповідність названої редакції статті 6 Закону положенням Конституції України та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 09.07.2007 року, не зупиняє дію цієї редакції статті та не тягне її не чинності, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин з часу набуття чинності і до часу визнання її неконституційною Рішенням Конституційного Суду України.   

           Посилання позивача на те, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону  чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії,  в даному випадку не може бути прийнято до уваги, оскільки незастосування положень спеціального закону (мається на увазі ст.6 Закону), який не відповідає Конституції, позбавляє можливості застосувати іншу регулятивну норму, оскільки в той період її не існувало, а Конституція України не містить конкретних положень щодо видів та розміру соціальних гарантій дітям війни.

          Таким чином, дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року щодо проведення підвищення пенсії позивачу на 10 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідали вимогам Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

          Дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо проведення підвищення пенсії позивачу в розмірах, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року, за період дії, починаючи з 22.05.2008 року, є неправомірними, виходячи з наступного.

          Постановою Кабінету Міністрів України фактично встановлено розміри підвищення до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, які фактично дорівнюють 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тобто, своєю Постановою Кабінет Міністрів України продублював положення статті 6 Закону в редакції, яка визнана неконституційною, замінивши відсотковий вираз надбавки на тверду грошову суму.     

         Як встановлено при розгляді справи, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Кабінету Міністрів України не надано повноваження щодо встановлення чи зміну розміру підвищень до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги.

          Враховуючи те, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам Законів, а тим більше змінювати їх,  при вирішенні питання щодо розміру нарахувань, належних позивачу з 22.05.2008 року, підлягають застосуванню положення Закону України, а не Постанови Кабінету Міністрів України.

        При визначенні розміру нарахування суд виходив з наступного.

         Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, а отже не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

          У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України “Про прожитковий мінімум”, який дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

       Частиною 2 ст.1 Закону України “Про прожитковий мінімум” встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних i демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність.

        Статтею 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сiм’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування державного бюджету України та місцевих бюджетів.

       Вищезазначене свідчить про те, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку, в тому числі мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.  

      Чинним законодавством України на 2008-2010 роки не визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто, жодним нормативно-правовим актом на 2008-2010 роки щодо Закону України “Про соціальний захист дітей війни” прямо не визначено розмір мінімальної пенсії за віком, як соціальної гарантії та бази нарахувань.

       Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що Законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено такого мінімального розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання i реалізацію прав, визначених законом.

       Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2008-2010 роках, встановлений у відповідності до ст. 46 Конституції України, як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, що є основним джерелом існування, становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого нi пенсії, анi iншi види соціальних виплат та допомоги  бути не можуть.

       Так, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як база для розрахунку підвищення, в будь-якому разі не може бути меншою, ніж прожитковий мінімум для осіб, якi втратили працездатність.

       Такий висновок суду узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, якою встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і не суперечить положенням ч. 3 цього ж Закону, передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

       Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що пенсія позивачу підлягає перерахунку шляхом здійснення перерахунку  надбавки до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених йому виплат, починаючи  з 28.07.2010 року.

          Вирішуючи вимоги про зобов’язання відповідача відшкодувати інфляційні втрати та три проценти річних, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, крім іншого, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Частиною 2 ст.5 вищезазначеного Закону передбачено, що виключно цим Законом визначаються, крім іншого, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються спеціальним Законом, яким у Розділі XIV не передбачено відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних у разі несвоєчасного перерахунку пенсій. Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.   

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати суд відносить на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, ст. 2, 18, 71, 93, 94, 99, 100, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України,  Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”,  суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних –задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 основної та  додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та щодо нарахування та виплати несплаченої ОСОБА_1 надбавки до пенсії в розмірі 30 % відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

            Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 75 % мінімальної пенсії за віком, взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений  ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 28 липня 2010 року, з урахуванням проведених позивачеві виплат.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити нарахування та виплатити надбавку до пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28 липня 2010 року, з урахуванням проведених  виплат.

          В іншій частині –відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суду м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                                                  О.О. Астахова