ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
21.09.06 Справа № 2/216-2735
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Судді-доповідача Л.Л.Давид
судді Х.В.Мурської
судді Д.Ф.Новосад
при секретарі В.Т. Мазурській
розглянувши матеріали апеляційної скарги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вих. № 04-301/1295 від 03.08.2006 р.
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006 року
у справі № 2/216-2735
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль
до відповідача Приватного підприємства “Новий світ 1”, м. Тернопіль
про стягнення 7959,56 грн. штрафних санкцій за не створення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році та 164,54 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій
за участю представників сторін:
від позивача: не з”явились;
від відповідача: Гравжинець М.Ю. –представник (доручення за № 8 від 20.09.2006 року);
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006 року у справі № 2/216-2735 (суддя –Колубаєва В.О., при секретарі судового засідання –Іванишин О.І.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Тернопіль (надалі –Позивач) до Приватного підприємства “Новий світ 1”, м. Тернопіль (надалі –Відповідач) про стягнення 7959,56 грн. штрафних санкцій за не створення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році та 164,54 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідач не виконав вимоги чинного законодавства по працевлаштуванню інвалідів, не створив двох робочих місць для працевлаштування останніх, не інформував центр зайнятості, управління праці і соціального захисту населення про вакантні робочі місця.
Позивач –Тернопільське облане відділення Фонду соціального захисту івалідів, не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу (за вих. № 04-301/1295 від 03.08.2006 року) , в якій покликається на те , що оскаржувана постанова винесена з невірним застосування судом норм матеріального права , а саме: судом першої інстанції не враховано ч. 5 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідно до якої, - підприємства, установи, організації, фізичні особи , які використовують найману працю, зобов”язані виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку , встановленому КМУкраїни. А також не враховано п. 3 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, згідно якого робоче місце інваліда вважається створеним , якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введенням в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів. Скаржник стверджує, що судом помилково встановлено факт створення робочого місця для працевлаштування інваліда та факт звернення до центру зайнятості із проханням сприяння працевлаштування інвалідів, оскільки подані докази не відповідають вищезазначеним положенням чинного законодавства.
Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови Господарського суду Тернопільської області.
Відповідач письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав, проте його представник в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає такі безпідставними, оскільки ним одного інваліда працевлаштовано та крім цього створено одне робоче місце для працевлаштування останнього, про що повідомлено фонд зайнятості, в зв”язку з цим, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначив , що розгляд справи проводити без участі представника Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).
Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).
Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.
За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до поданого Приватним підприємством “Новий світ 1” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 46 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –0 осіб, при нормативі, встановленому в 1 особу (а.с.7). Проте, як вбачається з матеріалів справи та з розрахунку Позивача, доданого до позовної заяви (а.с.7), кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів , відповідно до нормативу становить –2 особи, фактично на підприємстві працює –0 осіб. Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати. Згідно з вищенаведеним Відповідач зобов”язаний сплати 7 969,56 грн. адміністративно – господарських санкцій за два нестворених робочих місця для працевлаштування інваліда та 164,54 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.
В Положенні “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда”, затвердженим КМУ від 03.05.1995 року № 314 визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об”єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1). Робоче місце інваліда вважається створеним , якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).
Згідно з пунктом 5 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме наказу № 18К від 31.03.2005 року (а.с.19) підприємством працевлаштовано Сушкову Т.П на посаду прибиральниці з 01.04.2005 року, яка є інвалідом ІІ групи , що підтверджується копією посвідчення № 137538 від 13.09.1996 року ( а.с.23).
Крім цього, в матеріалах справи наявний лист Тернопільського міського центру зайнятості , в якому зазначено, що ПП “Новий світ-1” подавав інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування одного інваліда на посаду двірника (а.с.22).
Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до вищезазначеного, обов”язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов”язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов”язок покладено на органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
В матеріалах справи відсутні докази щодо виконання відповідними державними установами та громадськими організаціями обов”язків, покладених на них ст. 18 вищезазначеного Закону.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Приватним підприємством “Новий світ - 1” вжито всіх, передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому вірно визначено, що на Відповідача не може бути покладена відповідальність передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Враховуючи те, що в діях Відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно і безпідставним є нарахування Позивачем, відповідно до ст.20 Закону, пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови Господарського суду Тернопільської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам і не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 209 п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
1.Постанову Господарського суду Тернопільської області від 11.07.2006 року у справі № 2/216-2735 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства “Новий світ 1” - без задоволення.
2.Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.
3.Справу № 2/216-2735 повернути Господарському суду Тернопільської області.
Суддя-доповідач Л.Л. Давид
Суддя Х.В. Мурська
Суддя Д.Ф.Новосад