ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                  

21.09.06                                                                                           Справа  № 9/160-2646

Львівський апеляційний господарський суд  у складі колегії:

Судді-доповідача                                     Л.Л.Давид

судді                                                           Х.В.Мурської

судді                                                           Д.Ф.Новосад

при секретарі                                           В.Т. Мазурській                                                                     

розглянувши матеріали апеляційної скарги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вих. № 04-300/1295 від 03.08.2006 р.

на постанову  Господарського суду Тернопільської області від 13.07.2006 року

у справі №  9/160-2646

за позовом  Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло”, м. Тернопіль

про стягнення 5145,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів в 2005 році та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністативно-господарських санкцій

за участю представників сторін:

від позивача: не з”явились;

від відповідача: Романів Р.В. –представник ( довіреність б/н від 18.09.2006 року);

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 13.07.2006 року у справі № 9/160-2646 ( суддя – Кропивна Л.Л., при секретарі судового засіданні –Кулагіної Т.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Тернопіль (надалі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло”, м. Тернопіль (надалі –Відповідач) про стягнення 5145,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів в 2005 році та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.

При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” за № 727/98 від 03.07.1998 року із змінами і доповненнями , в якому вказано, що суб”єкт малого підприємництва , який сплачує єдиний податок , не є платником внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів. Відповідно до цього, суд вважає, що звільнення платників податків від сплати внесків (відрахувань) до Фонду соціального захисту інвалідів є підставою для звільнення від сплати адміністративно –господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Позивач –Тернопільське облане відділення Фонду соціального захисту івалідів , не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу (за вих. № 04-300/1295 від 03.08.2006 року) , в якій покликається на те , що оскаржувана постанова винесена з  невірним застосування судом норм матеріального права , а саме: судом помилково застосовано п. 6 Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” №727/98 від 03.07.1998 року та не вірно трактовано лист Фонду соціального захисту інвалідів України “Відносно порядку сплати штрафних санкцій за невиконання вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” , в якому вказано, що суб”єкт малого підприємництва , який сплачує єдиний податок , не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів в Україні, дане положення спростовується тим, що відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено , що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства , організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи , які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону , щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Відповідно до вищезазначеного , скаржник вважає, що суб”єкти , що використовують найману працю за порушення нормативу робочих місць несуть відповідальність, тобто сплачують суми адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, а не внески , як це вказано в Указі. Крім цього, скаржник вказує, що у своєму листі від 27.03.2006 року № 06ю-48/503-140/1 , Фонд соціального захисту інвалідів зазначає, що Указ Президента України № 727(727/98) від 03.07.1998 року надає підприємствам право обирати спрощену систему оподаткування , що полягає в можливості заміни сплати низки податків і зборів (обов”язкових платежів), сплатою єдиного податку, але не звільняє від виконання нормативів по створенню робочих місць для інвалідів та сплати адміністативно-господарських санкцій за їх недотримання.

Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови  Господарського суду Тернопільської  області.

Відповідач у запереченні на апеляційну скаргу ( за вих.. № 272 від 15.09.2006 року) заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає такі безпідставними, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін апеляційну скаргу -  без задоволення. В підтвердження своїх доводів посилається на те, що його підприємство знаходиться на спрощеній системі оподаткування і звільнене від внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, крім цього вказує , що термін “внески” включає і штрафні санкції за не працевлаштування інвалідів , а тому останнє не повинно їх сплачувати . Так, на думку Відповідача, вважає і Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листах від 18.11.2004 року № 8112, від 04.02.2005 року № 605, від 06.07.2005 року № 5432. Проте, незважаючи на вищевикладене , Відповідач вказує також на те, що ним створено вакантне робоче місце для працевлаштування інваліда, відповідно до наказу.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що розгляд справи проводити без участі представника Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Позивач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 28.08.2006 року, про що свідчить повідомлення про вручення за № 167161.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представника Відповідача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про не відповідність  постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон)  -  для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні),  установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).

Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.

Крім цього ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.  

Відповідно до поданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Житло”   звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 10 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –0 осіб, при нормативі встановленому в 1 особу (а.с.8). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати. Згідно з вищенаведеним, на думку скаржника,  Відповідач  зобов”язаний сплати 5145,00  грн.  адміністративно –господарських санкцій за одне  нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда  та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно з пунктом 5 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.

В матеріалах справи наявний наказ № 15 від 17.03.2005 року (а.с.27), в якому вказано, що у відповідності до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 року (із змінами і доповненнями) строюється одне робоче місце для працевлаштування інваліда для виконання ним обов”язків із здійснення інженерно технічного нагляду або робіт пов”язаних із землевпорядкуванням.

Відповідно до п. 3 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” - робоче місце інваліда вважається створеним , якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, ні суду першої інстанції , ні суду апеляційної інстанції не подано доказів про атестацію робочого місця.

На підприємство Закон покладає обов”язок створити (пристосувати) належним чином робоче місце для працевлаштування інваліда та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а ті в свою чергу зобов”язані направити Відповідачу на працевлаштування інваліда.

В матеріалах справи відсутні належні докази про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів перелічених в ст. 18 Закону протягом 2005 року.

Виконання Позивачем вимог ч. 1 ст. 18 вищезазначеного Закону –не можливе, з огляду на те, що Відповідач не створив робоче місце для інваліда належним чином та не повідомляв органи, перелічені в ст. 18 Закону про створення  (пристосування) робочого місця для працевлаштування інваліда.

Не приймається до уваги колегією суддів посилання Відповідача, як на підставу звільнення від сплати штрафних санкцій на ту обставину, що підприємство є платником єдиного податку, оскільки Указу Президента України від 03.01.1996 року № 727/98 в редакції Указу від 28.06.1999 року № 746/99 (із змінами та доповненнями), звільняє від сплати внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів, а не штрафних санкцій за не створення робочого місця для інваліда, що також помилково застосовано судом першої інстанції до даних правовідносин.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція встановила, що Фондом соціального захисту інвалідів обґрунтовано застосовано штрафні санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда та правомірно нараховано пеню в розмірі  96,41 грн. за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про не відповідність постанови Господарського суду Тернопільської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 211, п.6,7 Прикінцевих та Перехідних положень КАС  України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  –задоволити.

2.          Постанову Господарського суду Тернопільської області від 13.07.2006 року у справі № 9/160-2646  - скасувати.

3.          Позовні вимоги  Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Тернопіль до Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло”, м. Тернопіль про стягнення 5145,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів в 2005 році та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністативно-господарських санкцій задоволити в повному обсязі.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло” на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль –5 145,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів в 2005 році та 96,41 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

5.          Судовий збір по справі покласти на Відповідача.

6.          Постанова  може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.

7.          Справу № 9/160-2646  повернути Господарському суду Тернопільської  області .

Суддя-доповідач                                                                                           Л.Л. Давид

Суддя                                                                                                             Х.В. Мурська

            Суддя                                                                                                             Д.Ф.Новосад