Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-1906/11 Головуючий у 1 інстанції: Ліхтанська Н.П..
Суддя-доповідач: Дзярук М.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Полякова О.З.
Суддів: Дзярука М.П.
Дашковської А.В.
При секретарі: Винник І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року у справі за позовом Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»до ОСОБА_3, СГРІФО Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради про визнання договору недійсним, виселення з гуртожитку та скасування реєстрації за місцем проживання, -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2010 року ДП «Бердянський морський торговельний порт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, СГІРФО Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області про визнання договору недійсним, виселення з гуртожитку та скасування реєстрації за місцем проживання, який уточнило в процесі розгляду справи (а.с. 31-34).
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що із квітня 2002 року по грудень 2009 року у гуртожитку ДП «Бердянський морський торговельний порт»по АДРЕСА_1 проживав колишній працівник порту ОСОБА_4 09.12.2009 року ОСОБА_3 була зареєстрована в зазначеній кімнаті гуртожитку, як член сім»ї ОСОБА_4 та 08.01.2010 року між нею та ДП «Бердянський морський торговельний порт»було укладено договір про тимчасове надання їй у користування цієї кімнати.
22.12.2009 року ОСОБА_4 знявся з реєстрації і виселився з гуртожитку, а у займаній ним кімнаті залишилася проживати ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_5, 2000 року народження.
Надалі з»ясувалося, що ОСОБА_4 не перебував у цивільному шлюбі з відповідачкою, вони не проживали разом, не вели спільне господарство, а тому ОСОБА_3 не може бути членом його сім»ї та не має право користування жилим приміщенням у гуртожитку, яке винаймав ОСОБА_4
Вважають, що відповідачка навмисно ввівши в оману адміністрацію ДП «Бердянський морський торговельний порт», незаконно вселилася із сином у спірне житло, незаконно зареєструвалася там і протиправно уклала договір про тимчасове користування жилим приміщенням.
З огляду на зазначене просили визнати недійсним договір тимчасового надання жилого приміщення, укладений 08.01.2010 року між ОСОБА_3 та ДП «Бердянський морський торговельний порт», виселити ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5 із займаної кімнати гуртожитку, скасувати реєстрацію ОСОБА_3 у кімнаті гуртожитку та стягнути з ОСОБА_3 на користь ДП «Бердянський морський торговельний порт»судові витрати.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року в задоволенні позову ДП «Бердянський морський торговельний порт»відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ДП «Бердянський морський торговельний порт»подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП «Бердянський морський торговельний порт».
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ДП «Бердянський морський торговельний порт»підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на законних підставах вселилася та користується спірним житловим приміщенням у гуртожитку, на підставі необхідних для цього документів, позивача в оману не вводила, є одинокою особою з неповнолітньою дитиною, а тому підстав для задоволення позову немає.
Такий висновок суперечить фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст.ст. 127,128,129 ЖК України, Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208 з подальшими змінами та доповненнями, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Згідно п.17 Положення про гуртожитки, вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 була вселена в спірну кімнату у гуртожитку як член сім»ї наймача ОСОБА_4, а саме як цивільна дружина. Про це, зокрема, свідчать заяви як ОСОБА_4, так і самої ОСОБА_3 (а.с. 7, 9). Однак, матеріали справи також свідчать про те, що вони обидва на час вселення ОСОБА_3 перебували у шлюбі (а.с. 12, 66), а тому не могли одночасно перебувати у іншому шлюбі, хоча б і в цивільному, вести спільне господарство. Таким чином, ОСОБА_3 не була ні членом сім»ї наймача, ні працівником ДП «Бердянський морський торговельний порт», а тому ввела позивача в оману, оскільки достеменно знала про відсутність у неї законних підстав для вселення у гуртожиток.
Крім цього, незаконність дій щодо вселення ОСОБА_3 у гуртожиток встановлена вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області відносно ОСОБА_4 за ст. 356 КК України, який набрав законної сили 12.11.2010 року.
Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та вчинені вони цією особою.
Зокрема зазначеним вище вироком встановлено, що ОСОБА_3 насправді намагалася купити спірну кімнату у гуртожитку, яку їй запропонував ОСОБА_4, який не мав на це право, оскільки кімната не була його власністю. Також, ОСОБА_3 зазначила, що ніколи не проживала з ОСОБА_4 разом, а написання заяви про те, що вона співмешкала з останнім, було дією, направленою на реалізацію мети щодо придбання спочатку права на користування кімнатою, а згодом, при передачі гуртожитку у комунальну власність, можливість її приватизації та набуття права власності. За це ОСОБА_3 було передано кошти ОСОБА_4 у розмірі 7 500 дол. США. Вироком суду, цивільний позов ОСОБА_3 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволений.
Таким чином, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 ввели позивача в оману щодо правомірності підстав вселення ОСОБА_3 у спірну кімнату гуртожитку. При цьому, ОСОБА_3 було відомо про незаконність таких дій.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Оскільки вселення ОСОБА_3 у спірну кімнату у гуртожитку було вчинено в порушення норм закону, з введенням позивача в оману щодо підстав правомірності вселення, остання не набувала право користування жилим приміщенням.
За таких обставин договір тимчасового надання жилого приміщення –АДРЕСА_1, укладений 08 січня 2010 року між ОСОБА_3 і державним підприємством «Бердянський морський торговельний порт»слід визнати недійсним, а ОСОБА_3 з її неповнолітнім сином виселити зі спірного приміщення без надання іншого жилого приміщення та скасувати ОСОБА_3 реєстрацію за цим приміщенням.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржене рішення таким вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ДП «Бердянський морський торговельний порт».
Керуючись ст. ст.304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»- задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2011 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ДП «Бердянський морський торговельний порт»- задовольнити.
Визнати недійсним договір тимчасового надання жилого приміщення –АДРЕСА_1, укладений 08 січня 2010 року між ОСОБА_3 і державним підприємством «Бердянський морський торговельний порт».
Виселити ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5 із кімнати №327 гуртожитку ДП «Бердянський морський торговельний порт», розташованого по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Скасувати реєстрацію ОСОБА_3 у кімнаті №327 гуртожитку ДП «Бердянський морський торговельний порт»по АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: