Справа № 22ц-889/2006                  Головуючий у 1 інстанції Кашицька С.А.

Категорія 32                                                                       Доповідач Баркова Л.Л.

УХВАЛА

ІМІНЕМ   УКРАЇНИ

31 серпня   2006 року            колегія суддів   Апеляційного суду   Донецької

області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

суддів Кучерявої В.Ф., Трушкова М.М.

при секретарі : Долговій С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовами ОСОБА_1 і ОСОБА_2  до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням; позовами ОСОБА_3  до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про вселення та до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилою площею

за    апеляційною   скаргою   ОСОБА_3       на   рішення Іллічівського   районного суду міста Маріуполя від   26 червня 2006 року

Встановила: Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 26 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2. задоволено. ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2. про вселення в зазначену квартиру та визнання ОСОБА_2. таким, що втратив право користування жилим приміщення за адресою: АДРЕСА_1  відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: вселити в спірну квартиру та визнати ОСОБА_2. таким, що втратив право користування жилим приміщенням в спірній квартирі. Відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Посилається на те, що судом не повно з'ясовані обставини справи, висновки суду їм не відповідають, зібраним доказам дана неправильна оцінка, порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення за основним позовом відповідача ОСОБА_3, який просив задовольнити апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1, її представника, адвоката ОСОБА_4, які просили її відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального закону. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції прийшов до висновку про те. що відповідач ОСОБА_3 був відсутнім в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 понад шість місяців, з лютого 2004 року, без поважних причин, втратив право користування в ній жилою площею, доказів про вибуття із спірної квартири на інше постійне місце проживання відповідача ОСОБА_2. суду не надав.

Цей висновок суду є правильним і підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч.1,2 ст.71 ЖК України у разі відсутності наймача або членів його сім'ї в жилому приміщенні за ними зберігається право користування ним на протязі шести місяців. В разі поважності причин відсутності понад цього строку, суд може продовжити пропущений строк.

Зі справи вбачається, що наймачем спірної квартири за адресою : АДРЕСА_1 є позивачка .ОСОБА_1. В квартирі прописані члені її сім"ї: колишній чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_2

Обґрунтовуючи позовні вимоги про вселення в квартиру і заперечуючи проти позовів про визнання втративши право користування спірним жилим приміщення, ОСОБА_3 посилався на те, що з лютого 2004 року у зв"язку з неприязними відношеннями з членами сім'ї та конфліктом з сином, який спричинив йому тілесні пошкодження, він не міг проживати в спірній квартирі, вимушений був перебувати у знайомих, знімати квартиру. Вважає, що права користування жилою площею не втратив, оскільки в спірній квартирі залишилися його речі, сумісне майно подружжя У 2004 році він передавав позивачці гроші для сплати квартирної плати, виписував за місцем роботи газету „Іллічивець" , до січня 2005 роки поки позивачка не поставила новий замок, періодично навідувався до квартири, іншого житла не має.

Між тим доказів в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень протим позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.,   апелянт ОСОБА_3 не надав.

Факт передачі у 2004 році 100 гривень для оплати за квартиру позивачка ОСОБА_1 заперечує. Посилається на те, що ОСОБА_3 знайшов собі іншу жінку і добровільно залишив спірну квартиру. Ніяких заходів для збереження за собою жилої площі в ній не приймав.

Із пояснень ОСОБА_3 в судовому засіданні вбачається, що конфлікт з сином мав місце у 2003 році, тобто за декілька місяців до залишення ним квартири , що після конфлікту він разом з членами сім'"ї робив в квартирі ремонт. Залишаючи квартиру, забрав з неї ті особисті речі, які вважав необхідними, не просив у позивачки ключ від нового замка та не звертався з цього приводу в органи міліції. З позовними вимогами про вселення в спірну квартиру звернувся до суду після пред"явлення до нього позову про визнання таким, що втратив право користування жилою площею.Більш того, позивач не заперечував, що після розірвання шлюбу у 1984році  вони з жінкою добровільно поділили сумісне спільне майно, яке він вивіз ізквартири, що не моженадати доказів про знаходження в квартирі його особистихречей та спільного майна, що   на 2005 рік на адресу   спірної квартири вже невиписував газет.Факт не проживання відповідача ОСОБА_3 в спірній квартирі без поважних причин підтверджується актом житлового підприємства та поясненнями свідків.

Доводи апеляційної скарги на те, що факт відсутності відповідача ОСОБА_3 в спірній квартирі з поважних причин підтвердили свідки ОСОБА_5. ОСОБА_6.ОСОБА_7, ОСОБА_8 є неспроможними і спростовуються матеріалами справи.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно з'ясував причини відсутності відповідача ОСОБА_3 понад встановлених законом ороків, цілком об'єктивно зробив висновок про те, що він без поважних причин понад шість місяців в спірній квартирі не проживав, втратив право користування жилою площею та не знайшов підстав для продовження йому пропущеного строку.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушено норми процесуального закону в оцінці доказів є безпідставними, оскільки не відповідають матеріалам справи і положенням закону.

І ой факт, що в акті житлових органів зазначено про іншу дату не проживання ОСОБА_3 в спірний квартирі, ніж встановлено судом, на висновки суду не виливає.

З урахуванням зазначеного та визнанням за ОСОБА_2 права користування спірним жилим приміщенням позивачкою ОСОБА_1, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_2. таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст.1()7 ЖК України не має.

Таким чином, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційною суду вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.10, 60, 212, 215 ЦПК України, сг.71, 107 ЖК України, роз'ясненням п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року із змінами внесеними згідно постанов Пленуму №2 від 10 березня 1989 року, №13 від 25 грудня 1992 року, №15 від 25 травня 1998 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" і підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3   відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 26 червня 2006    року залишити без зміни.

Ухвала   набирає   законної   сили   з   дня   проголошення,   може   бути