Справа № 22-749\2006 рік                                          Головуючий у 1 інстанції  Ткаченко Т.Б.

Категорія 42                                                                                       Доповідач Кочегарова Л.М.

УХВАЛА Іменем України

11   липня   2006   року   колегія   судців   судової   палати   у   цивільних   справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.

суддів Трушкова М.М., Меленчука B.C.

при секретарі Стрілецькій О.В. розглянувши    у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Маріупольського міського центу зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми за апеляційною скаргою   відповідачки на    рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 18 травня 2006 року,

встановила:

У березні 2006 року Маріупольський міський центр зайнятості звернувся до суду з зазначеним позовом.

Посилався на те, що ОСОБА_1 з січня 2000 року перебувала на обліку в

центрі, як безробітна. За період з 3 січня 2000 року до 29 вересня 2000 року вона

отримала допомогу по безробіттю в сумі 1449 грн.46 коп. У грудні 2005 року Пенсійний

фонд повідомив центр зайнятості, що ОСОБА_1 у зазначений строк працювала за

контрактом           в     Науково-виробничому     комерційному     підприємстві     "Іспитово-

діагностичний центр „Діа-Дон" (далі НВКП "ІДЦ "Діа-Дон"), надавала послуги по веденню бухгалтерського обліку і отримувала заробітну плату. Оскільки відповідачка незаконно отримала допомогу по безробіттю, просив стягнути з ОСОБА_1 необгрутовано отриману нею допомогу в сумі   1449 грн.46 коп.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 18 травня 2006 року позов задоволено. З ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача 1449 грн.46 коп. та судовий збір на користь держави 51 грн.

В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення скасувати, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Вважає, що оскільки з нею в період 2000 року не укладався трудовий договір, записи у трудову книжку про роботу не вносилися, доходу вона не мала, то підстав для стягнення з неї цієї суми не було. Крім того, суд безпідставно поновив позивачу строк позовної давності, не врахував, що зазначені нею доходи в 2000 році це фактично виплачена їй заборгованість по заробітній платі за 1998-1999 роки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_2., яка просила рішення залишити без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до 2 жовтня 1999 року працювала на Маріупольському м'ясокомбінаті і була звільнення з роботи у зв"язку з ліквідацією підприємства. У жовтні 1999 року вона звернулася з заявою до Маріупольського міського центру зайнятості про надання їй статусу безробітної і виплату допомоги по безробіттю. Одночасно вона зобов'язалася повідомляти центру про всі зміни внесені до картки персоніфіковано обліку. З 3 січня 2000 року ОСОБА_3 почала отримувати допомогу по безробіттю і до 29 вересня 2000 року в якості допомоги вона отримала 1449 грн.46 коп. В цей час відповідачка працювала за контрактом НВКП "ІДЦ "Діа-Дон", надавала послуги підприємству з бухгалтерського обліку і отримувала дохід. Маріупольському міському центру зайнятості про роботу не повідомила.

Згідно ст.2 Закону України " Про зайнятість населення" (далі Закон) безробітними являються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи на мають заробітку, та інших передбачених законодавством, доходів.

Стаття 31 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачає, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.

Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно і об"єктивно встановив обставини справи, поясненням сторін, наданим і безпосередньо дослідженим у судовому засіданні доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон і прийшов до обґрунтованого висновку, що оскільки відповідачка протягом січня - вересня 2000 року мала місце роботи і дохід, то вона не була безробітною і тому за цей час безпідставно отримала допомогу по безробіттю, яка підлягає стягненню на користь Маріупольського міського центру зайнятості.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 посилалася на те, що фактично за період роботи в діагностичному центрі вона доходу не мала і тому допомогу по безробіттю отримувала обґрунтовано.

Однак, ці твердження спростовуються контрактом від 1 жовтня 1999 року, укладеним відповідачкою з НВКП "ІДЦ "Діа-Дон", довідкою підприємства про те, що ОСОБА_1 виконувала роботу по веденню бухгалтерського обліку, заявою відповідачки Маріупольському центру зайнятості, даними персоніфікованого обліку Управління ПФУ в Іллічівському районі міста Маріуполя (а.с. 18,19,27,43-48,57).

Посилання ОСОБА_1 на те, що позивач пропустив строк позовної давності є неспроможними.

Як вбачається з пояснень представника позивача та матеріалів справи, Маріупольський міський центр зайнятості отримав повідомлення щодо дій ОСОБА_3 22 грудня 2005 року   і   14 березня 2006 року звернувся до суду із зазначеним позовом.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позивачу стало відомо про порушення його права тільки у грудні 2005 року, то строк позовної давності позивачем не пропущено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування рішення.

Рішення суду відповідає положенням ст.2 Закону України " Про зайнятість населення", ст. 31 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", вимогам ст.ст. 10,60,213,214 ЦПК України і тому підстав для його скасування немає.

На підставі ст.81 ЦПК України, п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно -технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року з ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі ЗО грн.

Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя  від    18 травня 2006 року залишити без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання чинності в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.