Справа № 2-557/11

провадження № 22-ц/0390/800/11 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М.

Категорія: 53 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19.05.2011  року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з  розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді   Киці С. І.,

суддів -  Шевчук Л.Я., Подолюка В.А. ,

при секретарі   Понєдєльнику О.А.  ,

          за участю позивача ОСОБА_1

         відповідача ОСОБА_2

        представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення розрахункових сум при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача  ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

          ОСОБА_1 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за час невикористаної відпустки, відшкодування моральної шкоди. Позов мотивує тим, що він працював у відповідача на посаді водія з 3 вересня 2003 року по 18 січня 2010 року. Звільнений у зв’язку з невиплатою заробітної плати за ст. 38 КЗпП України. Під час роботи відповідач виплачував заробітну плату не в повному обсязі і з чим утворилась заборгованість по заробітній платі з січня 2009 року. Ним не були використані щорічні відпустки, починаючи з вересня 2003 року по 18 січня 2010 року і при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок. Просив стягнути з відповідача 3964,63грн., заборгованості по заробітній платі, 3326,22 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу в сумі 1956,6грн., компенсацію за час затримки розрахунку 6334,56грн., 3000 грн. моральної шкоди. З врахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі 6164,82грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку 3326,22 грн., вихідну допомогу 1956,6грн., компенсацію за час затримки розрахунку 10053,04грн., 3000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 6164,82грн. заборгованості по заробітній платі, 3235,22грн. компенсації за невикористану відпустку, 9048,81грн. компенсації за затримку розрахунку при звільненні, а всього 18448,45грн., 400грн. моральної шкоди.  В решті позову відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вказує, що не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки не відповідають обставинам справи, порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення і ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені вимоги статтей 83, 116, 117 КЗпП України, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 6164,82грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9048,81грн., моральної шкоди в сумі 400грн. Проте погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального права, обставинам справи, а обставини, які суд вважав встановленими не є доведеними.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок

У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що між сторонами 3 вересня 2003 року було укладено трудовий договір, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 зобов’язаний виконувати роботу водія, а відповідач ОСОБА_2 зобов’язувався оплачувати працю позивача у розмірі 185грн. на місяць, при цьому розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.  

Згідно ст. 94 КЗпП України  заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

  Під час роботи позивачу відповідачем у 2009 році не була виплачена заробітна плата в сумі 3385,66грн.: за січень - 543,68грн., березень -543,68грн., квітень – 560,16грн., червень - 560,16грн., листопад 580,75грн., грудень - 597,23грн., та не було забезпечено встановленого законом мінімального розміру заробітної плати за листопад, грудень 2009 року, розмір боргу якої з врахуванням обов’язкових платежів становить 137,6 грн. Дане порушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення № 03-12-08/0095 від 7 травня 2010 року  територіальної державної інспекції праці у Волинській області відносно ОСОБА_2 за ч.1ст.41 КУпАП. Відповідач не надав суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчують виплату працівнику зарплати за спірний період. Доводи відповідача, що ним було проведено виплату заробітної плати за вказаний період не підтверджуються  будь-якими доказами. У грудні 2010 року відповідач зі згоди позивача зарахував 704,23грн.  в рахунок боргу позивача перед ним та сплатив додатково 300грн., а тому на цю суму заборгованість слід зменшити. Отже, підлягає до стягнення з відповідача 2519,03грн. заборгованості по заробітній платі (3385,66+137,6-1004,23).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

         Встановлено, що з 1 по 28 лютого 2009 року та з 1 по 31 травня 2009 року позивач ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до наказів №2 від 30 січня 2009 року та № 3 від 29 квітня 2009р. Наказом фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 №4 від 4 липня 2009 року з 4 липня 2009 року позивач був відсторонений від виконання своїх обов’язків водія  у зв’язку з вилученням працівниками ДАІ посвідчення водія внаслідок вчиненням ним дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням автомобіля «Вольво», належного відповідачу, на період вирішення справи по суті та відновлення належного технічного стану автомобіля без збереження заробітної плати. Наказом № 5 від 30 жовтня 2009 року відновлено виконання обов’язків водія ОСОБА_4 з 2 листопада 2009 року. Постановою Луцького міськрайонного суду від 13 серпня 2009 року  ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Отже, у липні-серпні 2009 року позивач не міг працювати водієм, так як його робота передбачала наявність посвідчення водія, та автомобіль перебував з вини позивача на ремонті по жовтень 2009 року. Судом першої інстанції не дана оцінка цій обставині і суд прийшов до помилкового висновку про стягнення заробітної плати за вказаний період.

Позивач не надав суду докази, що в цей період - лютому, травні, липні-жовтні 2009 року, січні 2010 року виконував роботу водія та був присутній на робочому місці з 9 год. до 18 год., як це передбачено трудовим договором між ним та відповідачем. Не виконання трудових обов’язків водія підтверджуються поданими відповідачем табелем використання робочого часу та відповідними наказами. Позивач не оспорював накази про надання відпустки без збереження заробітної плати, про відсторонення його від роботи і вони є дійсними. При проведенні перевірки державною інспекцією праці у Волинській області не встановлено заборгованості по заробітній платі за лютий, травень, липень-жовтень 2009 року. Колегія суддів приходить до висновку, що підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі за лютий, травень, липень-жовтень 2009 року, січень 2010 року немає, оскільки в цей період позивач не виконував роботи, передбаченої трудовим договором.

Колегія суддів вважає безпідставним рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Подавши 30 грудня 2009 року заяву про звільнення з роботи позивач з цього часу і по 18 січня 2010 року не виконував трудових обов’язків водія та не перебував на роботі. У день звільнення – 18 січня 2010 року позивач не працював і ця обставина була визнана на ним  в судовому засіданні апеляційного суду, а тому відповідач не міг провести з ним розрахунок в день звільнення. Встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач не пред’являв до відповідача вимоги про проведення розрахунку, як це передбачено ст.116 КЗпП України, а лише вперше з вимогою про виплату всіх сум звернувся до суду майже через вісім місяці після свого звільнення. У порушення норм ст.116 КЗпП України суд не встановив вину власника у порушені строків розрахунку при звільненні. ОСОБА_1

Виходячи з аналізу змісту норми ст.117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою такої відповідальності є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Колегія суддів прийшла до висновку, що вина власника у не проведенні розрахунку у день звільнення ОСОБА_1 відсутня, так як останній у день звільнення не працював і з вимогою про проведення розрахунку не звертався, крім того, між сторонами виник спір щодо розміру сум, належних при звільненні, оскільки відповідач вважав, що провів повністю розрахунок, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки і в цій частині позову слід відмовити.

В силу ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Позивач 15 жовтня 2010 року звернувся до суду з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка передбачена ст.237-1 КЗпП України, майже через вісім місяців після звільнення з роботи – 18 січня 2010 року. Поважних причин пропуску строку звернення до суду не наводить. А тому, колегія суддів прийшла до висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає до задоволення у зв’язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду.

Виходячи з зазначеного, рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди слід скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Разом з тим, рішення в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку не підлягає до скасування. Так, відповідачем не надано беззаперечних доказів, що позивачу надавалась відпустка у період з 3 вересня 2003 року по 18 січня 2010 року. Суд першої інстанції правильно встановив розмір компенсації за невикористану відпустку за вказаний період – 3235,22 грн., яку стягнув з відповідача. Рішення в частині відмови у позові не оскаржується.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та у частині відмови у позові відповідає нормам матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.  307, 309, 313, 314, 316  ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року в даній справі в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове.

       Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2519 (дві тисячі п’ятсот дев’ятнадцять) грн.03коп. заборгованості по заробітній платі. В задоволенні позову про стягнення компенсації за затримку розрахунку про звільненні, відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .

Головуючий:                                  

Судді: