П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

26 травня 2011 року                                                                                  м. Рівне

        Колегія суддів  судової палати з розгляду  цивільних справ апеляційного суду Рівненської області  в складі:

                   головуючого судді             Хилевича С.В.

                   суддів:                                 Гордійчук В.Б., Шеремет А.М.

                   при секретарі                      Панас Б.В.                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в  м. Рівне  на  постанову Рівненського міського суду від   25 травня 2009 року справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій неправомірними,  стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, зобов”язати вчинити певні дії,

                                                               ВСТАНОВИЛА:

          Постановою Рівненського міського суду від 25 травня2009 року позов задоволено частково.

            Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу

щомісячного підвищення до пенсії розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з  02 квітня по 31 грудня 2006 року, з  09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

             Стягнуто з відповідача на користь позивача  підвищення до пенсії розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з   09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно в сумі  1419, 10 грн. У задоволенні решти позовних вимог  відмовлено.          

          В апеляційній скарзі на постанову суду відповідач вказує на її незаконність та порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що виплати «дітям війни»здійснені в розмірах відповідно до бюджетного фінансування, а тому  вважає свої дії правомірними. Із цих підстав просив оскаржувану постанову скасувати та відмовити позивачеві  в  позові.

          Колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

          Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення із відповідача на його користь конкретної грошової суми.

          Колегія суддів із такими висновками місцевого суду у повному обсязі погодитися не може.

          З огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю.

          Встановивши порушення відповідачем норм права, які регулюють спірні правовідносини,  суд повинен був визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачеві сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх в конкретних розмірах.

          Колегія суддів вважає, що постанова місцевого суду  була ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для її скасування та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позову.          

          Позивач відноситься до категорії громадян «діти війни»і знаходиться на обліку у відповідача.

Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни до пенсії  виплачується підвищення в  розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.                              

Пунктом 17 ст. 77 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни". Законом України від 19.01.2006 № 3367-IV внесені зміни до ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік", відповідно до яких виключено пункт 17 ст. 77, а ст. 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабміном України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.          

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", то  вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.

___________________________________________________________________________________________                    Справа № 22-а-851-11                                                                 Головуючий в суді 1 інст.: Олексюк Г.Є.

                                                                                                      Суддя-доповідач:  Хилевич С.В.

Дію ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст. 111 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" відповідно до п.12 ч.1 ст. 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було призупинено на 2007 рік.   Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України п.12 ч.1 ст. 71 та ст.. 111 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік».                                                                                                                        Аналогічні правовідносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до ст.6 зазначеного Закону, що внесені п. 41 розділу 2 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 № 10-пр/2008.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та в період з 22 травня по 31 грудня 2008 року відповідач був зобов’язаний нарахувати та виплатити позивачеві надбавку до пенсії в розмірі, встановленому ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Однак, при зверненні до суду позивач пропустив річний строк, встановлений ст.99 КАС України (в редакції на час розгляду справи місцевим судом), про що в запереченнях зазначав відповідач.

Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції на час розгляду справи місцевим судом ) пропущення строку звернення до суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Цю обставину  місцевий суд  належним чином не дослідив та процесуальне рішення щодо його поновлення чи застосування наслідків пропуску строку відповідно до ст.100 КАС України не прийняв.

Посилання в тексті оскаржуваної постанови на ст. 87 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", як на обґрунтування незастосування пропуску звернення до суду, не заслуговують на увагу, оскільки вказана норма не регулює виниклі правовідносини. Позивач оспорює нарахування і виплату не самої пенсії, а підвищення до пенсії, яке не регулюється вказаним Законом.

Згідно ч.2 ст. 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів, вирішуючи дану справу, застосовує наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду, а тому вимоги позивача, що виходять за межі річного строку звернення, згідно вимог  ст. 100 КАС України,  залишає  без розгляду, оскільки підстав для поновлення такого строку не вбачає.

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Про порушення свого права позивач повинен був дізнатися з моменту  неотримання  підвищення до пенсії  після ухвалення Конституційним Судом України рішення  від 9 липня 2007 року.

Посилання позивача , що йому стало відомо про порушення його прав в листопаді 2008 року лише з висвітлення в пресі інформації про вказане рішення Конституційного Суду України,  не заслуговує на увагу.

  Враховуючи наведене та дату звернення позивача до суду ( 29.12.2008р.), колегія суддів прийшла до висновку про залишення без розгляду позовних вимог за період з 09 липня до 28 грудня 2007 року включно.

Виходячи із змісту ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії є мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.          

Положення ч. 3 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Колегія суддів вважає, що при вирішенні  спору щодо правомірності дій відповідача по виплаті позивачеві надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахування належного їй підвищення до пенсії в майбутньому є безпідставним, оскільки відповідно до ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист порушеного права, а не захист можливого  його порушення  в майбутньому.

Враховуючи зазначене, колегія суддів  прийшла до висновку, що постанова місцевого суду  не може залишатись чинною , а тому її слід скасувати та  ухвалити у справі нову постанову про часткове задоволення позову.          

Керуючись   п.3 ч.1 ст. 198,   п.4 ч.1 ст. 202,  ст.207 , 254  КАС України ,   колегія суддів  

                                                          ПОСТАНОВИЛА:          

          Апеляційну  скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне  Рівненської області –задовольнити частково.                                                                      

Постанову Рівненського міського суду від 25 травня 2009 року –скасувати.          

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити частково.

          Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 29 грудня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року підвищення  до пенсії  в розмірі , визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».          

               Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 із 29 грудня по 31 грудня 2007 року та з  22 травня по 31 грудня 2008 року підвищення до пенсії  в розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із урахуванням виплачених  надбавок до пенсії , як дитині війни.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позов ОСОБА_1  про стягнення надбавок за період з 09 липня по 28  грудня 2007 року включно залишити без розгляду.          

             Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий:

Судді: