ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

26 вересня 2006 р.

№ 2/93-05

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. –головуючого,

Панченко Н.П.,

Плюшка І.А.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

ВАТ “Сумиобленерго”

на рішення та постанову

господарського суду Сумської області від 31 березня 2006 року Харківського апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року

у справі

№ 2/93-05

господарського суду

Сумської області

за позовом

ВАТ “Сумиобленерго”

до	Шосткінського казенного заводу “Зірка”

про	стягнення 511 358 грн. 56 коп.

за участю представників сторін

від позивача –не з`явився

від відповідача –Боднар С.А.

В С Т А Н О В И В:

          ВАТ “Сумиобленерго” звернулося до господарського суду Сумської області із позовом до Шосткінського казенного заводу “Зірка” про стягнення суми боргу у розмірі 511 358 грн. 56 коп. за споживання електричної енергії понад договірну величину у січні 2004 року, посилаючись на ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, п. 10 додатку № 5 до договору № 396 про постачання електричної енергії від 20.08.2002.

          

          Рішенням господарського суду Сумської області від 31.03.2006 у справі №2/93-05 (суддя Лущик С.М.) у задоволенні позову відмовлено, оскільки, виходячи з матеріалів справи, відповідач у січні 2004 року спожив електричну енергію в межах договірної величини, що виключає можливість застосування санкцій, передбачених ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, крім того, враховуючи також сплату відповідачем заборгованості за спожиту в січні 2004 року електроенергію.

          Харківський апеляційний господарський суд постановою від 07.06.2006 у справі № 2/93-05 (колегія суддів: головуючий –Лащенко Л.Д., судді –Гончар Т.В., Погребняк В.Я.) апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 –без змін, погодившись з висновками господарського суду Сумської області, і крім того, зауваживши, що на момент подачі позову до законодавства про електроенергетику були внесені зміни, які не були враховані позивачем.

          У касаційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 у справі № 2/93-05 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду щодо неправомірності застосування норм законодавства про електроенергетику у зв’язку з неврахуванням позивачем внесених до нього змін на момент подачі позову, а також з тлумаченням господарського суду попередньої інстанції норми ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”.

          Крім того, позивач зазначає про помилково зроблений апеляційним господарським судом висновок щодо домовленості сторін у справі про зміну терміну розрахунку за спожиту відповідачем електричну енергію, оскільки вказана зміна була зроблена не у відповідності до умов договору № 396 про постачання електричної енергії від 20.08.2002.  

          У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 у справі № 2/93-05 без змін, а скаргу –без задоволення, погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій та посилаючись на те, що позивач не навів переконливих доводів, які б спростували висновки судів першої та апеляційної інстанцій та не зазначив, в чому полягає порушення господарським судом попередньої інстанції норм матеріального права.

          

          Вищим господарським судом України ухвалою від 31.07.2006 у справі №2/93-05 порушено касаційне провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, судова колегія Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у справі № 2/93-05.

20.08.2002 між сторонами був укладений договір № 396 про постачання електричної енергії, згідно п. 1.2 якого обсяги постачання електричної енергії, порядок їх зміни та доведення визначаються відповідно до діючих нормативно-правових актів України та умов договору.

Відповідно до договору № 396 обсяги споживання електричної енергії змінюються та доводяться електропостачальною організацією споживачеві на початок розрахункового періоду, згідно додатку № 5 до договору, письмовим повідомленням в односторонньому порядку (рекомендованим листом, під розписку, посильним), виходячи з граничних рівнів електропостачання.

Відповідно до п. 10 додатку № 5 до договору за підсумками розрахункового періоду гранична величина споживання електричної енергії коригується енергопостачальною організацією до рівня фактично сплаченої за цей період величини її споживання, про що споживач письмово повідомляється.

Коригування граничної договірної величини споживання електричної енергії проводиться як збільшенням, так і зменшенням граничної договірної величини, в залежності від рівня сплати за розрахунковий період.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач звернувся до позивача з проханням узгодити графіки погашення заборгованості.

Позивачем були надіслані відповіді на вищезазначені звернення відповідача, в яких зазначалось про погодження позивача здійснювати розрахунок за спожиту у січні 2004 року електроенергію згідно наданого графіку.

Крім того, судами встановлено, що копії вищезазначених листів були направлені позивачем безпосередньому постачальнику електроенергії –своєму структурному підрозділу Шосткінському РВ “Енергозбут”.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій вірно визначили, що відповідно до п.п. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України вважається, що сторони змінили терміни розрахунків за січень 2004 року, оскільки листами № 567-ГЕ від 04.03.2004 (від відповідача) та № 12-39/201 від 11.03.2004 (від позивача) узгодили нові терміни розрахунків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки діюче законодавство України не забороняє змінювати умови виконання зобов’язання, зокрема, строк його  виконання у вищенаведений спосіб і, як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач виконав вищезазначену домовленість, сплативши протягом січня-травня 2004 року 250 000 грн. заборгованості за спожиту у січні 2004 року електроенергію.

Позивач скоригував ліміт спожитої електроенергії на січень 2004 року до рівня фактично сплаченої величини в розмірі 477 647 кВт/г.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2002 № 475 “Про внесення змін до порядку постачання електричної енергії споживачам” місцеві енергопостачальні організації визначають граничні величини за споживання електроенергії для споживачів, які мають заборгованість за використану електроенергію, але в повному обсязі проводять поточні розрахунки та виконують боргові зобов’язання у визначені терміни та в обсязі, передбаченому договором між місцевою енергопостачальною організацією та споживачем.

Господарськими судами встановлено, що згідно додатку № 1 до договору №396 від 20.08.2002 обсяг постачання електроенергії відповідачу у січні 2004 року встановлений у розмірі 2 500 000 кВт/г, проте фактично відповідач у зазначений період спожив 1 257 152 кВт/г, тобто в межах договірної величини.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для застосування ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, оскільки судами встановлено відсутність споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період.

          Вищим господарським судом України встановлено, що позивач не навів переконливих доводів порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, які б спростували висновки господарських судів попередніх інстанцій.

Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає оскаржувані рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу ВАТ “Сумиобленерго” залишити без задоволення.

          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 у справі № 2/93-05 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      С. Самусенко

Судді:                                                                                          Н. Панченко

                                                                                                    І. Плюшко