ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

03 жовтня 2006 р.

№ 9/241

 

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційні скарги Державної виконавчої служби у Заводському районі

                          м.Миколаєва та Приватного підприємця ОСОБА_1

на                         рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.2006р. та

                          постанову Одеського  апеляційного господарського суду від 13.07.2006р.

у справі             №9/241

за позовом        Товариства з обмеженою відповідальністю “Аудиторська фірма “Аменд”

до                         1) Державної виконавчої служби у Заводському районі м.Миколаєва;

                       2) Закритого акціонерного товариства “Парус-Люкс”;

                       3) Приватного підприємця ОСОБА_1

3-ті особи:            1) Акціонерний банк “Південний”

                      2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Мультімедія софт”         

про                       визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних

                           торгів, акту проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності,

за участю представників:

від позивача: Рижий В.Ф. (довіреність від 28.09.06),

від відповідача 1: Валешинська Н.І. (довіреність від 27.01.06 №654),

від відповідача 2: не з'явився,

від відповідача 3:  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 (довіреність від 29.09.06),

від 3-тьої особи 1: не з'явився,

від 3-тьої особи 2: не з'явився,

 

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аудиторська фірма “Аменд” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ДВС у Заводському районі м.Миколаєва, ЗАТ “Парус-Люкс”, треті особи - АБ “Південний”, СПД   ОСОБА_1, ТОВ “Мультимедія софт” про визнання недійсними прилюдних торгів від 16.01.2006р. з реалізації 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1, затверджених ДВС у Заводському районі м.Миколаєва 30.01.2006р.;  визнання недійсним протоколу НОМЕР_1  проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належить ЗАТ “Парус-Люкс” від 16.01.2006р.; визнання недійсним акту проведення прилюдних торгів від 30.01.2006р. з реалізації 3/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою  АДРЕСА_1, належного ЗАТ “Парус-Люкс”; визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане 13.02.2006р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу  ОСОБА_4, реєстр НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення своїх прав як заставодержателя при реалізації на прилюдних торгах 16.01.2006р. нерухомого майна -3/5 частини житлового будинку по   АДРЕСА_1, оскільки воно раніше було передано боржником -ЗАТ “Парус-Люкс” у заставу Акціонерному банку “Південний” за кредитним договором.  Позивач вказує, що отримав право вимоги від ЗАТ “Парус-Люкс” виконання умов кредитного договору та договору застави на підставі договору відступлення права вимоги від 17.04.2006р., укладеного  між ним  та АБ “Південний”.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.05.2006р. (суддя Філінюк І.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. (головуючий, суддя Мишкіна М.А., судді Гладишева Т.Я., Сидоренко М.В.), позов задоволено повністю.

Ухвалені у даній справі судові акти мотивовані тим, що проведення прилюдних торгів за відсутністю правовстановлюючих документів та технічної характеристики арештованого нерухомого майна, протиріччя в характеристиці майна у відомості про проведення публічних торгів та акті є суттєвим порушенням Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (п.п.3.4., 3.2., 3.9, 3.10, 6.3.); матеріали зведеного виконавчого провадження відносно ЗАТ “Парус-Люкс” не містять доказів дотримання останнім вимог закону при переобладнанні житлової квартири у не житлове приміщення (кафе-бістро “ІНФОРМАЦІЯ_1”); при проведенні експертної оцінки нерухомого майна, кафе-бістро “ІНФОРМАЦІЯ_1”, експерту не були надані правовстановлюючі документи на переобладнану квартиру; переобладнання здійснено ЗАТ “Парус-Люкс” самовільно, що суперечить ст.8 Житлового кодексу України, тому таке приміщення не може бути предметом купівлі-продажу у зв'язку з не набуттям ЗАТ “Парус-Люкс” права власності на переобладнане нерухоме майно.

Судами також було встановлено, що при зверненні стягнення на предмет застави на користь стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, які не є заставодержателями, державним виконавцем не дотримано вимог ст.62 Закону України “Про виконавче провадження” в частині обов'язку звернення за інформацією щодо застави предмета стягнення; ДВС у Заводському районі м.Миколаєва також в порушення ч.6 ст.52 Закону України “Про виконавче провадження” не повідомив АБ “Південний” (заставодержателя) про звернення стягнення на заставлене майно.

Отже, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про невідповідність правочину з придбання спірного нерухомого майна на прилюдних торгах вимогам ст.62 Закону України “Про виконавче провадження”, ст.19 Закону України “Про заставу”, ст.6 Житлового кодексу України, у зв'язку з чим на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України задовольнив позов у повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням та постановою, Державна виконавча служба у Заводському районі м.Миколаєва та Приватний підприємець ОСОБА_1  звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та припинити провадження у справі.

У своїх касаційних скаргах скаржники посилаються на порушення судами, зокрема  норм процесуального права і вважають, що подана ТОВ “Аудиторська фірма “Аменд” позовна заява підлягає розгляду за правилами не господарського, а адміністративного судочинства, тобто відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в силу п.1 ч.17 КАС України спір юридичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності відносить до компетенції адміністративних судів.

Окрім того, як на підставу для припинення провадження у справі, скаржники посилаються на те, що переможцем прилюдних торгів є фізична особа -  ОСОБА_1, яка брала участь у торгах саме у статусі фізичної особи, а не суб'єкта підприємницької діяльності, як було встановлено судами. Тому провадження підлягає припиненню на підставі ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю справи господарським судам.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційні скарги такими, що підлягають  задоволенню частково з таких підстав.

Твердження скаржників про те, що дана справа підлягає розгляду  в порядку адміністративного судочинства, є помилковими з огляду на таке.

Відповідно  до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби визначені у статті 181 КАС України, відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучені до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про виконавче провадження” учасниками виконавчого провадження  є  державний  виконавець, сторони,  представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.   Для проведення   виконавчих   дій   державним   виконавцем  у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ,  представники органів опіки і піклування,  інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не є ні учасником виконавчого провадження, ні особою, залученою до проведення виконавчих дій, в розумінні ст.10 названого Закону, а тому для оскарження дій Державної виконавчої служби під час реалізації  майна, у даному випадку, встановлений інший порядок судового провадження, не адміністративний.

Так, пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників  виконавчого провадження” від 26.12.2003 №14 визначено, що оскільки дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз'яснює заявникові можливість вирішення спору в позовному провадженні.

Предметом позову у даній справі визначено порушене цивільне право позивача внаслідок реалізації відповідачами заставленого майна на прилюдних торгах і відновлення права   позивача, як  заставодержателя майна, яке було реалізовано у примусовому порядку державною виконавчою службою через спеціалізовану організацію покупцю учаснику прилюдних торгів.

За таких обставин, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини  не є публічно-правовими, а тому не підлягають розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, розглядаючи дану справу по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій встановлено, що 16.01.2006р. відбулися прилюдні торги з реалізації майна ЗАТ “Парус-Люкс”, а саме 3/5 частини житлового будинку у АДРЕСА_1, організатором яких виступила Миколаївська філія ТОВ “Мультимедія софт”, що підтверджується протоколом  НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації майна від 16.01.2006р. (а.с.22).

Відповідно до ст.4 Закону України “Про державну виконавчу службу” державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби здійснюють примусове виконання рішень.

У ст.61 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч.5 ст.55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Прилюдні торги за своєю юридичною природою - це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Власником цього майна стає покупець, котрий запропонував за нього у ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець - учасник прилюдних торгів, котрим може бути фізична чи юридична особа, і продавець - відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує та проводить ці прилюдні торги за договором із державною виконавчою службою.

Визнання угоди недійсною можливе з підстав, передбачених Цивільним кодексом України.

У відповідності до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі, тобто позивачами та відповідачами, можуть бути підприємства, установи та організації, зазначені в статті 1 цього  Кодексу.

Таким чином, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, в угоді з продажу арештованого майна (прилюдні торги), однією із сторін, - покупцем є  ОСОБА_1, м. Миколаїв, а тому, при поданні позову про визнання зазначеної угоди недійсною одним із відповідачів має бути покупець за угодою.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалене у даній справі рішення, підставно залучив своєю ухвалою від 13.07.2006р. до участі у справі в якості іншого відповідача  ОСОБА_1 з одночасною заміною її процесуального статусу з третьою особи без самостійних вимог на стороні ДВС у Заводському районі м.Миколаєва на іншого відповідача.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суди двох інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що  ОСОБА_1 брала участь у прилюдних торгах в якості суб'єкта підприємницької діяльності, і  безпідставно відхилили її доводи відносно того, що вона придбала спірне майно не з метою здійснення підприємницької діяльності, а для власних потреб, а тому суб'єктивний склад даного спору не відповідає вимогам ст.1 ГПК України, що є підставою для припинення провадження у справі.

Із наявних у справі протоколу проведення прилюдних торгів від 16.01.2006р. (а.с.47),  акту проведення прилюдних торгів від 30.01.2006р. (а.с.60), свідоцтва  про право власності від 13.02.2006р., виданого приватним нотаріусом  ОСОБА_4 (а.с.20), не вбачається, що  ОСОБА_1  брала участь у прилюдних торгах з реалізації спірного майна саме як суб'єкт підприємницької діяльності, а не фізична особа. Також, у  зазначених документах не вказано, що спірне майно є переобладнаною житлової квартирою у не житлове приміщення (кафе-бістро “ІНФОРМАЦІЯ_1”). Натомість у них зазначено, що предметом реалізації майна є 3/5 частини житлового будинку. При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 знала чи могла знати про те, що предметом реалізації є не житлове приміщення, тобто кафе-бістро “ІНФОРМАЦІЯ_1”, матеріали справи не містять.

Так, відповідно до ст.128 Господарського кодексу України громадянин  визнається  суб'єктом  господарювання  у  разі здійснення  ним  підприємницької  діяльності  за  умови  державної реєстрації  його  як  підприємця  без  статусу   юридичної   особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Висновок судів двох інстанцій про те, що  підприємницька діяльність  ОСОБА_1 не припинилася, а тому вона придбала спірне майно для здійснення підприємницької діяльності, а не для особистих потреб, не можна визнати обґрунтованим, оскільки судами двох інстанцій не було з'ясовано  чи здійснювала  ОСОБА_1 на час проведення прилюдних торгів підприємницьку діяльність, зокрема чи вела облік результатів своєю підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, чи надавала податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів, чи сплачувала податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Для з'ясування вказаних питань суди двох інстанцій зобов'язані були витребувати  у порядку ст.38 ГПК України від податкового органу необхідні документи і матеріали, оскільки у разі встановлення факту того, що покупцем спірного майна є фізична особа -відповідач (не суб'єкт підприємницької діяльності), даний спір підлягатиме вирішенню у судах загальної юрисдикції.

Отже, судами двох інстанцій не використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4⁷ ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на допущені судами двох інстанцій порушення норм процесуального права, ухвалені у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до ст.111¹² ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Державної виконавчої служби у Заводському районі м.Миколаєва та Приватного підприємця ОСОБА_1  задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.2006р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. у справі  № 9/241 скасувати.

3. Справу направити до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій