ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 6/141 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз”
НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду Луганської області від 12.05.2006р. та
постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2006р.
у справі №6/141
за позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гіфт”
3-тя особа Відкрите акціонерне товариство “Вуглеприлад”
про стягнення 1 000 000,0 грн.
за участю представників:
від позивача: Біцюк В.С. (довір. від 30.12.05 №2-14),
від відповідача: Філіна О.В. (довір. від 01.09.06), Іванова М.О. (довір. від 05.09.06),
від 3-тьої особи: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гіфт” і просила суд стягнути з останнього 1 000 000,0 грн. збитків.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням Закритим акціонерним товариством “Фонд”, правонаступником якого є відповідач, договору доручення від 31.07.2002р. №1261 ДК, укладеного між позивачем та ЗАТ “Фонд”.
Так, відповідно до умов вказаного договору, відповідачу доручалося за свій рахунок здійснити роботу з дебіторами УМГ “Донбастранс” на предмет стягнення дебіторської заборгованості. У додатковій угоді №1 від 31.07.2002р. до договору доручення був зазначений конкретний дебітор позивача, а саме ВАТ “Лисичанський завод гумових технічних виробів”, у зв’язку з чим позивач передав відповідачу прості векселі, емітовані ВАТ “Лисичанський завод гумових технічних виробів” на загальну суму 2 000 000,0 грн.
10.03.2003р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору доручення, відповідно до якої відповідач провів розрахунок з позивачем шляхом передачі останньому чотирьох простих векселів, емітованих ВАТ “Вуглеприлад” кожен вартістю 250 000,0 грн. та один простий вексель, емітований ВАТ “Донцемент” вартістю 1000 000,0 грн., всього векселів вартістю 2 000 000,0 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 13.06.2005р. в іншій справі №16/172 позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ВАТ “Вуглеприлад” (емітента 4-х простих векселів) заборгованості у розмірі 1 056 178,08 грн. за простими векселями, оскільки вони не мають сили простих векселів.
Позивач вважає, що оскільки передані йому відповідачем векселі, емітовані ВАТ “Вуглеприлад”, як він вважає були підроблені, то відповідач порушив умови договору доручення №1261ДК від 31.07.2002р. та додаткової угоди №2 від 10.03.2003р., чим заподіяв позивачу збитки у сумі 1 000 000,0 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.04.2006р. (а.с.65) залучено до участі у справі в якості третьої особи Відкрите акціонерне товариство “Вуглеприлад”.
Рішенням господарського суду Луганської області від 12.05.2006р. (суддя Василенко Т.А.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2006р. (головуючий, суддя Семендяєва І.В., судді Баннова Т.М., Єжова С.С.), у задоволенні позову відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані відсутністю порушення відповідачем умов договору доручення та додаткових угод до нього.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами ст.ст.526, 610, 623 ЦК України та ст.43 ГПК України.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що 31.07.2002р. між позивачем та Закритим акціонерним товариством “Фонд”, правонаступником якого є відповідач, укладено договір доручення №1261ДК, відповідно до умов якого позивач доручив, а відповідач взяв на себе зобов’язання здійснити угоди з дебіторами позивача по отриманню платежів.
Згідно пунктів 1.2. та п. 2.1.3 договору доручення відповідач зобов’язався перерахувати позивачу грошові кошти, отримані від дебіторів позивача не пізніше 7 банківських днів від дня зарахування на поточний рахунок відповідача. За угодою сторін позивач може прийняти виконання від відповідача за цим договором матеріальними ресурсами, виконаними роботами, послугами та іншими активами, при цьому сторони укладають додаткову угоду до цього договору.
31.07.2002р. між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору доручення, за умовами якої позивач передав, а відповідач прийняв для пред’явлення емітенту та отримання платежу за векселями, емітованими ВАТ “Лисичанський завод гумових технічних виробів”: №№6430430820807, 6430430820757, 643043080759, 643040960191, вартістю по 500 000,0 грн. кожен, на загальну суму 2 000 000,0 грн.
Факт передачі вказаних векселів підтверджується актом приймання-передачі від 31.07.2002р. (а.с.11).
Як встановлено судами двох інстанцій та не заперечується позивачем, 10.01.2003р. відповідно до умов договору доручення відповідач направив позивачу звіт про виконану роботу, в якому зазначив про відмову дебітора –ВАТ “Лисичанський завод гумових технічних виробів” сплатити достроково векселя у зв’язку з відсутністю грошових коштів. У звіті також було запропоновано позивачу прийняти векселя інших суб’єктів господарювання.
Листом від 23.01.2003р. позивач зазначив, що не заперечує проти прийняття інших ліквідних векселів, а саме векселів ВАТ “Вуглеприлад”, при умові наявності оцінки запропонованих векселів спеціалістами фондового ринку.
10.02.2003р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору доручення (а.с.12), відповідно до якої відповідач здійснив розрахунок з позивачем шляхом передачі останньому векселів, емітованих третіми особам на загальну суму 2 000 000,0 грн., а саме відповідач передав позивачу векселі, емітовані ВАТ “Вуглеприлад” №№32287636325, 3228636326, 3228636327, 3228636328, вартістю 250 000,0 грн. кожен, на загальну суму 1000 000,0 грн. і №3216372545, емітований ВАТ “Донцемент” вартістю 1 000 000,0 грн.
Факт передачі вказаних простих векселів позивачу підтверджується актом приймання-передачі від 10.02.2003р. (а.с.13).
Зазначені векселі відповідачем були придбані на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №07-Т від 03.02.2003р, укладеного з ТОВ “Вексельно-фондовий центр “Меркурій” (а.с.58), та передані відповідачу згідно акту прийому-передачі до вказаного договору від 03.02.2003р. (а.с.59).
Проте, рішенням господарського суду Луганської області від 13.06.2005р. в іншій справі №16/172 (а.с.14-16) позивачу було відмовлено у задоволенні його позову про стягнення з ВАТ “Вуглеприлад” боргу за векселями, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у даній справі до відповідача і просить суд стягнути з останнього суму векселів, емітованих ВАТ “Вуглеприлад”, в якості збитків, понесених внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору доручення від 31.07.2002р. №1261 ДК на підставі 224 ГК України та ст.623 ЦК України.
Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).
У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб’єкт та об’єкт правопорушення, а також суб’єктивна та об’єктивна сторони.
Суб’єктом цивільного правопорушення є боржник, а об’єктом правопорушення –зобов’язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб’єктивну сторону становить вина боржника, а об’єктивну –протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов’язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом з тим, як встановлено судами двох інстанцій і підтверджується матеріалами справи, позивач своїми листами від 23.01.2003р. №27/1.2-030 (а.с.45) та №27/1.2-034 (а.с.46) не заперечував проти прийняття інших більш ліквідних векселів, а саме векселів ВАТ “Вуглеприлад”, при умові наявності оцінки пропонуємих векселів фахівцями фондового ринку.
Оцінка вартості векселів була проведена ТОВ “Українська експертна група” станом на 01.02.2003р., про що був складений звіт про вартість спірних векселів (а.с.48-53).
Після того, як відповідач виконав умови, які пред’явив позивач для векселів, що передаються, між сторонами була укладена додаткова угода №2 від 10.02.2003р., згідно якої відповідач на виконання умов договору доручення №1261 ДК від 31.07.2002р. передав позивачу прості векселі на суму 1 000 000,0 грн., емітовані ВАТ “Вуглеприлад”, що не протирічило умовам пунктів 1.2 та 2.1.3 договору доручення.
Факт передачі вказаних простих векселів позивачу підтверджується актом приймання-передачі від 10.02.2003р. (а.с.13).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність порушення з боку відповідача своїх зобов’язань за договором доручення №1261ДК від 31.07.2003р.
У відповідності з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, в порушення ст. 33 ГПК України, позивач не надав суду доказів порушення відповідачем зобов’язань за договором доручення, а також належних та допустимих доказів підроблення 4-х простих векселів, емітованих ВАТ “Вуглеприлад”. Не встановлено цих фактів і в рішенні суду в іншій справі №16/172, на яке посилається позивач.
Твердження скаржника про те, що передані відповідачем прості векселі, емітовані ВАТ “Вуглеприлад”, не мають сили простих векселів, як встановлено судом в іншій справі №16/172, що є підставою для стягнення з відповідача збитків, які складають вартість цих векселів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
У випадку придбання векселя з перериванням індосаментного ряду (порушення його послідовної передачі) на підставі укладеної цивільно-правової угоди, предметом якої є такий вексель, він набуває значення боргового документу (стаття 216 ЦК УРСР, враховуючи дату видачі спірного векселя) та питання, пов’язані із стягненням заборгованості за ним регулюються нормами не вексельного, а цивільного законодавства.
Не використання позивачем у повному обсязі свого права на звернення до ВАТ “Вуглеприлад” з позовом про стягнення з останнього боргу у сумі 1 000 000,0 грн. за борговими документами, отриманими ним від відповідача за договором доручення, не може свідчити про порушення останнім своїх договірних зобов’язань.
За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтується на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.06.2006р. у справі №6/141 –без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій