ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

03 жовтня 2006 р.

№ 3/1

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства

                         “ЕК “Чернівціобленерго”

на                         рішення господарського суду Чернівецької області від 03.03.2006р. та

                          постанову Львівського  апеляційного господарського суду від 27.06.2006р.

у справі             №3/1

за позовом        Відкритого акціонерного товариства “ЕК “Чернівціобленерго”

до                         Комунального унітарного підприємства “Комунальник”

3-ті особи             1) Сторожинецька міська рада;

                       2) Сторожинецьке ВУЖКГ;

про                       спонукання вчинити певні дії,

за участю представників:

від позивача: Карпічев Ю.Г. (довіреність від 03.07.06),

від відповідача: Осокін А.Л. (доручення від 04.10.05),

від 3-тьої особи 1: не з’явився,

від 3-тьої особи 2: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “ЕК “Чернівціобленерго” звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до Комунального унітарного підприємства “Комунальник”, 3-ті особи: Сторожинецька міська рада, Сторожинецька ВУЖКГ і просило суд зобов’язати Комунальне унітарне підприємство “Комунальник” визнати частину боргу  Сторожинецького ВУЖКГ у сумі 900 444,21 грн. пропорційно отриманого відповідачем майна.

Позовні вимоги обґрунтовані існуванням заборгованості Сторожинецького виробничого управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ) перед позивачем.

Позивач вважає, що на підставі рішення Сторожинецької міської ради №650/18-04 від 22.12.2004р. відбулася реорганізація Сторожинецького ВУЖКГ шляхом відділення іншого суб’єкта господарювання –КУП “Комунальник” (відповідач). У відповідності до вимог ч.4 ст.59 Господарського кодексу України всі майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання повинні були перейти за розподільчим балансом у відповідних частинах до кожного з нових суб’єктів господарювання, які утворені внаслідок такого поділу. Оскільки у даному випадку при реорганізації підприємства розподільчий баланс не був складений, то сума заборгованості не була розподілена пропорційно отриманому майну.

З огляду на положення  ч.1 ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, позивач вважає, що складання розподільчого балансу є обов’язковим, у зв’язку з чим є підстави для отримання Комунальним унітарним підприємством “Комунальник” та визнання ним частини заборгованості Сторожинецького ВУЖКГ.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.03.2006р. (суддя Бабак Л.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2006р. (головуючий, суддя Д.Новосад, О.Михалюк, Г.Мельник), у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові акти мотивовані тим, що Комунальне унітарне підприємство “Комунальник” (відповідач) є підприємством Сторожинецької міської ради, створеним її рішенням на базі відокремленої частини комунальної власності та входить до сфери її управління на правах представника власника територіальної громади міста Сторожинець, а для забезпечення виконання своїх виробничих завдань підприємству передається майно, яке перебуває на праві господарського відання та являється статутним фондом підприємства.

Отже, оскільки підприємство відповідача є новоствореним підприємством, а не таким, що утворилося внаслідок реорганізації Сторожинецького ВУЖКГ, то суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач не відповідає за зобов’язаннями Сторожинецького ВУЖКГ.

Одночасно судами встановлено, що Сторожинецьке ВУЖКГ не виключено з державного реєстру підприємств, установ та організацій, а позивач у справі є кредитором на суму 900 441,21 грн. в іншій справі №5/235Б про банкрутство Сторожинецького ВУЖКГ.

Окрім того, судом першої інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем не існує ніяких правових прав і обов’язків, які б витікали з договору або акту цивільного законодавства, у зв’язку з чим  у суду відсутні підстави для спонукання відповідача виконати дії, які на нього не покладені ні договором, ні актом цивільного законодавства.

Не погоджуючись з ухваленими у даній справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Так, згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема,  захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст.20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України  визначені способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У поданій позовній заяві позивач просить суд здійснити захист шляхом зобов’язання відповідача визнати частину боргу Сторожинецького ВУЖКГ у сумі 900 444,21 грн. пропорційно отриманого відповідачем майна, не зазначаючи при цьому, яким чином невизнання відповідачем частини цього боргу порушують його суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси.

Окрім того, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, яка не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в окремій справі.

Вимога щодо визнання відповідачем частини боргу Сторожинецького ВУЖКГ є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.  Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога –спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Із змісту статті 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп.2,3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право.   

Як встановлено судами двох інстанцій між позивачем та відповідачем не існує ніяких правових прав і обов’язків, які б витікали з договору або акту цивільного законодавства.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином невизнання відповідачем частини заборгованості Сторожинецького ВУЖКГ порушують суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси ВАТ “ЕК “Чернівціобленерго”, то господарський суд Чернівецької області правомірно відмовив у  задоволенні позову,  а суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив прийнятий судом першої інстанції судовий акт без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “ЕК “Чернівціобленерго”  залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2006р. у справі №3/1 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій